Еліта України. Портрети Героїв

[Administrator]

Ми живемо у епоху справжніх героїв. Ми повинні знати їх імена, їх історії - особливо тому, що багато хто з них увійшли в історію назавжди :(.

[Wednesday]

Катерина Ступницька - Герой України (посмертно)

Серед численних трагічних подій перших місяців війни смерть Катерини Ступницької була однією із новин, що мені особисто запам"яталися найбільше. Адже цій красуні та моїй землячці було всього 25, коли вона пішла у вічність.

Катерина народилася та отримала освіту на Рівненщині, а служила на Волині. Вона була військовим медиком і до повномасштабного вторгнення була на передовій кілька разів, але з нетривалими відпустками.

З початку повномасштабного вторгнення сержант Ступницька була в самому епіцентрі боїв. Її останнім став бій 10 березня під час бою за визволення Макарова на Київщині, під час якого дівчина надала допомогу екіпажу танка і під шквальним вогнем змогла повністю його евакуювати. Сама ж одразу повернулась до підрозділу. Проте увечері того ж дня рашисти завдали низку ракетно-бомбових ударів і потрапили у будівлю, яка слугувала медичним штабомю Це не залишило Катерині ніяких шансів на життя.

"Про те, що сталося, нам повідомила Оксана, одна з найкращих подруг доньки" - зі сльозами на очах згадує мати Катерини. Будинок завалився, тож усі до останку сподівались, що Катю знайдуть під завалами живою. Але хтось помітив тіло, яке відкинуло на 30 метрів від будівлі. "Це була моя доня... Уже мертва...".

Катерині Ступницькій було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (19 березня 2022, посмертно) за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

У жовтні 2022 року на честь Катерини Ступницької перейменовано колишні вулицю і провулок Пушкіна у м. Корець на Рівненщині.

Також 8 грудня 2022 року вулицю Уляни Громової, яка була у Солом'янському районі м. Києва, було перейменовано на честь Катерини Ступницької.

Спи спокійно, красуне, ми тебе любимо і пам"ятаємо.

[Wednesday]

Олена (Альона) Кушнір - кавалер ордену «За мужність» II та III ступеня (посмертно)

Історія захисту Маріуполя - приклад мужності та стійкості захисників України і разом з тим одна із найтрагічніших сторінок не лише у цій війні, а і в українській історії в цілому. Серед захисників Маріуполя чимало героїчних постатей, але мене назавжди вразила історія Олени Кушнір - медичної інструкторки Національної гвардії України, яка записала історичне звернення до світу із закликом деблокувати Маріуполь.

7 березня (за десять днів до того, як вона записала своє звернення), Олена втратила свого цивільного чоловіка  Максима Грідчина, підполковника Національної гвардії України, який теж обороняв місто.

Промова Олени надзвичайно сильна. Коли я її почула, мені стало дуже боляче не тільки через те, що там відбувалося, а тому що було зрозуміло, що Олена знає, що загине.

15 квітня 2022 російські фашисти скинули на територію 3-тонну бомбу. Будівля, де була Олена, обвалилася.

Олені було всього 30 років. Сиротою залишився її 9-річний син.

Олену посмертно нагороджено орденом "За мужність" II ступеня та орденом «За мужність» III ступеня  за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов'язку.

Українці, пам"ятайте про пожертву Олени та її родини.

[Wednesday]

Роман Ратушний - кавалер ордена "За мужність" III ступеня (посмертно)

Я ніколи не чула про Романа Ратушного до того часу, поки не побачила сюжет та інтерв"ю з його матір"ю на телемарафоні. Мене вразила історія Романа, його пасіонарність і його харизма, особливо враховуючи його юний вік. Роман не дожив декількох тижнів до свого 25-річчя.

Так, йому було всього 24, але як багато він встиг зробити за своє коротке життя! Роман був українським патріотом і активістом. Наприкінці 2013 року він брав участь в Євромайдані, з іншими студентами постраждав від атаки «Беркуту» в ніч на 30 листопада.

Брав активну участь у протестах за кадрові зміни в Міністерстві внутрішніх справ України та пришвидшення розслідувань військових злочинів, скоєних у 2013—2014 роках на Євромайдані та в Одесі. Підтримував розслідування злочинної діяльності та злочинів, скоєних російською мафією. Один із тих, хто повпливав на заснування Державного бюро розслідувань.

У 2018 році Роман очолив ініціативу "Захистимо Протасів Яр", а у 2019 році — однойменну громадську організацію, та був учасником акцій на підтримку ув'язненого одеського активіста Сергія Стерненка. За свою політичну діяльність Роман отримував погрози від ряду політичних гравців, які так і не були розслідувані, незаважаючи на численні звернення.

Після початку російського вторгнення Роман пішов добровольцем до лав Сил оборони України, створив підрозділ "Протасового Яру". Він спершу захищав Київ, згодом діяв на Сумщині, брав участь у деокупації населених пунктів області.

Із початку квітня Ратушний воював у Харківській області, зокрема в Ізюмському районі, і загинув 9 червня 2022 року, потрапивши у засідку.

Роман посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

У Києві на честь Романа Ратушного перейменували колишню вулицю Волгоградську, що у Солом'янському районі.

Також Вахтанг Кіпіані від імені «Історичної правди» ініціював заснування іменної премії для молодих авторів за публікації щодо історії Києва, а видання "Новинарня" оголосило про створення преміального фонду імені Романа Ратушного для підвищених гонорарів за репортажі про тих, хто бере участь у російсько-українській війні на боці України.

17 червня 2022 року була зареєстрована електронна петиція про надання Роману Ратушному звання Героя України посмертно, а 1 серпня набрала необхідних 25 тисяч голосів.

4 липня 2022 року президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у своїй промові на конференції з відбудови України у швейцарському Лугано згадала Романа у своїй промові:

"Місяць тому молодий український герой помер на полі бою, борючись за майбутнє своєї країни. Його звали Роман Ратушний. І завтра йому виповнилося б 25. Роман належав до нового покоління молодих українців. Будучи підлітком, він був серед перших протестувальників на Майдані, виступаючи за Європу і демократію. З того часу Роман ніколи не переставав боротися за кращу Україну. Він боровся за Україну, вільну від корупції, як активіст і як журналіст. Він боровся за більш зелену Україну, очолюючи рух за захист природного парку в Києві від незаконної забудови, фінансованої олігархами. Він боровся за суверенну Україну, і заплатив за це найвищу ціну. Життя Романа було забране дуже рано, але його мрії продовжують жити. Мрія про нову Україну, не лише вільну, демократичну і європейську, але також зелену і квітучу. Місце, яке українське золоте покоління нарешті може відчути своїм. Саме ця мрія привела нас сюди сьогодні".

Я повністю поділяю сказане вище в адресу Романа. І сподіваюсь, що його бачення України, за яку він віддав все, що мав, одного дня стане реальністю.

[Wednesday]

Вадим Ворошилов - Герой України

Український Top Gun Вадим Ворошилов (позивний Karaya) став знаменитим не тільки в Україні, а і у всьому світі. Залите кров"ю обличчя молодого пілота-винищувача обійшло шпальти світових медіа у жовтні 2022 року, коли в результаті полювання на ворожі дрони літак Вадима було пошкоджено, але він зумів вивести бойову машину за межі населеного пункту.

Вадим Ворошилов родом із міста Кременчука, що на Полтавщині. Він літає з 2016 року і вже у 2017 році став найкращим молодим льотчиком повітряного командування "Південь", а у 2020 році його екіпаж став найкращим екіпажем винищувальної авіації Повітряних сил України.

У 2021 році по закінченню терміну контракту звільнився з лав ЗСУ, але після початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року відновився на службі. За час війни Karaya виконав багато бойових завдань із відмінними результатами.

У серпні 2022 року Вадиму Ворошилову було вручено орден "За мужність" III ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, а у грудні 2022 року приствоєно звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка" за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу.

Я завжди вважала військових льотчиків найкрутішими і найпривабливішими з усіх військових професій - і Вадим повністю відповідає цьому стереотипу ;D. Мені більше подобається його фото без вусиків - але якщо вони подобаються його дружині, то значить, так і треба :).

А Вадиму я хочу побажати удачі, довгих років життя та мирного неба під крилами. Мало того, хіба це не майбутній президент? Мій голос йому точно гарантовано :D.

[Wednesday]

Григорій (Грег) Цехмістренко - військовий медик

Цей 28-річний юнак був громадянином Канади, але помер за Україну. Я хочу, щоб ви знали про нього і про його пожертву.

Григорій (Грег) Цехмістренко, або "Лікар Снікерс", як його називали, служив медиком в Українському Іноземному Легіоні.

Грег переїхав в Україну до початку війни у 2021. Коли почалася війна, він відправився на фронт. На початку війни, під артилерійськими обстрілами Грег пройшов 2 кілометри, несучи на собі високого під центнер вагою пораненого військового, таким чином врятувавши йому життя.

Грег казав знайомим, що він не герой, а просто людина, яка робить те, що роблять хороші люди. Ті, хто його знали, відзначають його відданість справі, сміливість, доброту та почуття гумору.

Грег загинув під Бахмутом вночі між 14 і 15 січня. "Чорна команда" всю ніч намагалася знайти його тіло. 



Сподіваюсь, Україна увіковічить пам"ять цієї прекрасної людини і справжнього патріота України.

[Wednesday]

Олекса́ндр Маціє́вський - герой України (посмертно)

Цьому простому українському чоловіку було всього 42 роки, коли він увійшов в історію назавжди і став одним із символів героїчної боротьби українського народу за свою свободу.

Олександр народився 10 травня 1980 року в місті Кишинів, Молдова і крім українського, мав громадянство Молдови.
У 2008 році Олександр з дружиною та сином переїхав із родиною до України, до міста Ніжин, Чернігівської області.

З першого дня російського вторгнення в Україну, 24 лютого 2022 року, пішов до Ніжинського ТЦК та СП, але не зміг відразу потрапити до війська. Він допомагав споруджувати укріплення, вартував на блокпосту, готував пляшки з запалювальною сумішшю і знову звертався до збірного пункту.

11 березня його було зараховано до 163 ОБТрО 119 ОБрТрО Сил ТрО ЗСУ «Північ» (в/ч А7329), який захищав Чернігівщину. Олександр пройшов навчання, його призначили снайпером. У листопаді його підрозділ був перекинутий в район міста Бахмут, де він виконував завдання близько місяця. Згодом підрозділ перевели до району м. Соледар Донецької області.

30 грудня 2022 року рота вогневої підтримки Мацієвського була направлена у район поблизу села Красна Гора, який вже зайняв противник. За посадою Олександр був снайпером, але в тому бою він був з автоматом. На крайньому фланзі оборони розмістили 5 бійців, включно з Олександром Мацієвським. У ході 12-годинного бою рота успішно відбила атаки ворога. Під час бою зв'язок із групою бійців та Олександром Мацієвським втратили.

6 березня 2023 року в мережі Інтернет та ЗМІ з'явилося відео з розстрілом невідомого, ймовірно, українського військовополоненого, страченого росіянами за слова «Слава Україні». На записі тривалістю 12 секунд було видно беззбройного чоловіка у військовій формі, схожій на однострій ЗСУ, який стояв під прицілами автоматів серед лісу у виритій ямі і палив, дивлячись на того, хто веде зйомку. Голос за кадром російською вигукнув: «Знімай його», солдат говорить «Слава Україні», через мить у нього стріляють кількома автоматними чергами. Після кількох влучань чоловік падає, але його продовжують розстрілювати, а голос за кадром вимовляє лайки]. Перед вбивством його, ймовірно, змусили викопати собі могилу, на відео він у ямі, а ззаду лежить лопата.

За твердженням бійців 163-го батальолну ТРО і родичів на цьому відео був Олександр Мацієвський. Згодом інформацію, що на відео саме Олександр Мацієвський, підтримало Регіональне управління Сил територіальної оборони «Північ» ЗСУ — на відео воїна впізнали його рідні та побратими.

У лютому 2023 року тіла Олександра Мацієвського та двох його побратимів повернули додому. 14 лютого 2023 року Олександра Мацієвського поховали на кладовищі в Ніжині.

Олександру було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (13 березня 2023, посмертно).

У ряді міст України на честь Олександра Мацієвського переіменували вулиці та мікрорайон.

Без сліз чути розповідь згорьованої матері про свого героїчного сина неможливо.

[Wednesday]

Прочитала пост Люстрації. Мої найщиріші співчуття. Я не знала, що у Вас є син і що він воює. Прошу вибачити мене, якщо коли-небудь чимось Вас образила. Якщо я хоч чимось можу допомогти ...

[абабагаламага]

Прочитала пост Люстрації. Мої найщиріші співчуття. Я не знала, що у Вас є син і що він воює. Прошу вибачити мене, якщо коли-небудь чимось Вас образила. Якщо я хоч чимось можу допомогти ...

Вічна пам'ять Герою!

[Сергій Чернівці]

Я не можу читати ці пости((
Особливо коли молоді і вродливі дівчата((
А ще мені в тік тоці часто кидають такі ролики з піснею "я загинув у битві..."
Не можу дивитися(((
І тему Лустраціі важко було читати((
Моі співчуття((

[Wednesday]

Давно не оновлювала цю тему. На жаль, надто багато героїв має тепер Україна ... які герої назавжди  :( .

Сьогодні натрапила на портрет ще одного героя. Мене він вразив, бо це кримчанин. Зазвичай в українців упереджене відношення до жителів Криму та Донбасу, але серед них теж багато патріотів України, які боролися за неї усім, чим могли. Оскільки Юрій Бутусов зробив чудовий портрет цієї людини, перепощую його так, як є.

Святослав Алексапольський - кандидат на присвоєння звання Героя України (посмертно)


Святослав Алексапольський, командир розвідвзводу 220-го батальону 126-ї бригади Тероборони, загинув смертю герою у бою біля села Новогригорівка Херсонської області 29 серпня 2022 року. Йому тепер навіки 32. Життя так склалось, що мало хто знав наскільки величною та досконалою особистістю був Святослав, які випробування він долав у своєму житті, і я пишу, щоб це ім'я стало прикладом для майбутніх поколінь українців. Я пишу, тому що  не можу забути його мудрий погляд, і вважаю, що подання від бригади на присвоєння звання Герой України (посмертно), яке зроблено 9 місяців тому, має бути скоріше розглянуто, бо затримка у цій справі  це проблема для держави.



Ми познайомились у фейсбуці, в нього був акаунт з ім'ям його кумира Хеліо Грейсі, бійця бразильського джіу-джитсу. Він читав та коментував тільки те, що стосується  військової справи.

Святослав з міста Саки у Криму, його родина - коренні кримчани у багатьох поколіннях. Він народився 30 жовтня 1989 року, навчався в українських класах Криму, отримав гарну освіту, вільне знання англійської, гостре самостійне критичне мислення.

З юних літ Святослав обрав шлях справжнього Воїна, і все життя вдосконалював себе на цьому шляху, шукаючи нові випробування, та гідно відбиваючи удари долі, щоб здобути справжнє лідерство.

Він  захоплювався дуже багатьма видами спорту, і всюди його талант дозвляв досягнути успіхів. Футбол, шахи, бокс, тайський бокс, боротьба, кік-боксінг, панкратіон, біг, паркур, стрибки з парашютом, плавання, але найбільшим його захопленням стало бразильське джіу-джитсу. Спорт для нього був засобом гартувати свій дух, волю, вдосконалювати свої можливості, самоконтроль. Він був готовий до будь-яких навантажень, випробувань, стресів, був рідкісно врівноваженим та мав дуже швидку реакцію.

Але маючи феноменальні здібності до спорту Святослав не прагнув бути лише спортсменом. Він був один з тих, хто був впевнений, що народжений змінити світ на краще.

У юності Святослав став одним з лідерів фанатського руху вболівальників кримського футбольного клубу  "Таврія", відомого як «Tavrida Boys», справжніх "ультрас".

У 2009 році він пішов на строкову службу, потрапив до роти розвідки батальону спецназ внутрішніх військ.
Після армії отримав цивільну спеціальність гіда-екскурсовода. Любив людей, спілкування, подорожі, об'їхав кілька країн Європи, був у США.

У 2013-му Святослав став одним з найактивніших патріотів України у Криму, брав участь у протестах. Під тиском проросійських сил та зрадників у владі його родині довелось виїхати з Криму. Щоб не створювати проблем друзям та близьким у Криму Святослав вирішив уникати публічності, він просив про себе не писати, він не шукав слави, він був зосереджений на справі.

У 2014-му вступив до лав добровольчого батальйону "Азов", де було чимало футбольних фанатів, а у 15-му звільнився коли "Азов" відвели з передової.

Перед ним був відкритий цілий світ, в нього була кохана дружина, родина, він мав можливість вчитись усьому, що йому було цікаво, наприклад, ковальству, і виступати на змаганнях з улюбленого джіу-джитсу.

Але Святослав був  впевнений, що попереду буде війна з Росією, і у  2017-му пішов на військову службу, щоб воювати на фронті, куди не пускали "Азов". Він потрапив у 25-ту повітряно-десантну бригаду. Став снайпером, воював в АТО, проявляв значну ініціативу у пошуку та знищенню російських окупантів. Я бачив його влучні постріли по росіянах. Щоб вдосконалити свої навички перевівся до складу нового розвідувального батальйону десантно-штурмових військ.

«Я хочу, щоб після моєї смерті над рідним містом підняли наш стяг. Щоб він майорів в місцях, де я ще не був, чи то Ай-Петрі, чи Аю-Даг» - це була його фраза.

Святослав завжди був одним з найкращих, він досконало оволодів багатьма видами зброї, тактикою, отримав значний бойовий досвід. Він мав дуже високі лідерські якості, вміння самостійно ухвалювати грамотні рішення у складній обстановці.

Але була одна річ, яка не дозволяла йому зробити військову кар'єру - він нетерпимо ставився до брехні,  тому що вважав брехню в армії шкідливою і небезпечною, особливо брехню командирів.

Ми зустрічались з ним після закінчення його контракті у 2020-му. Святослав мене просто вразив. Він був справжнім воїном, відповідальний, мудрий, глибоко ерудований у військовій справі, цілеспрямований у досягненні життєвих цілей.

Маючи великий досвід бойових мистецтв, фанатських бійок, він взагалі не був тим, хто воює та б'ється заради адреналіну та гострих відчуттів. Це були усвідомлені ним бар'єри, які він долав, щоб вдосконалювати себе.

Так само Святослав ставився і до війни. У нього не було няких нервових розладів, війна була для нього важливою справою заради звільнення рідного Криму, і він поставив собі за мету досягнути цієї цілі.

Велика честь, що Людина та Громадянин такого калібру став на захист України. Святослав з першого дня вторгнення захищав Київ у складі групи добровольців. А потім встав до лав 220-го батальону 126-ї бригади ТРО, яка воювала на півдні, одразу був призначений командиром розвідувального взводу. Там було багато інших фанатів, і Святослав зробив дуже боєздатний підрозділ, він був наставником та прикладом для дуже багатьох людей.

Святослав був обережним, розсудливим військовим професіоналом, він був постійно у найнебезпечніших місцях, але робив усе, щоб знизити ризик для своїх бійців та виконати завдання. «Героизм одних — это всегда ошибка других. Военные знают, что все героические поступки совершаются не потому, что кто-то хочет совершить, а потому, что иначе никак» - сказав Святослав у своєму, мабуть, єдиному у житті відеорепортажі, де він став одним з героїв сюжету Анастасії Станко:

У червні його машину обстріляв танк - якимось дивом  вони виіхали з місця обстрілу на ободах, без скла, у зрешеченій машині. Його підрозділ брав участь у контактних боях, і завжди мав перевагу завдяки своєму командиру.

29 серпня українські війська почали наступ на херсонському напрямку. Російська оборона не була подавлена, місцевість була відкрита, але піхоті треба було йти вперед, і у складі штурмової групи, яка атакувала російську позицію біля села Новогригорівка був включений і Алексапольський. Він був снайпером, і завдав ворогу значних втрат при штурмі російської позиції, а потім йому довелось піти вперед - командира штурмової групи було поранено, і хтось мав його врятувати під щильним вогнем. І як завжди Святослав взяв відповальність на себе. Позицію взяли. Але по нашим атакуючим підрозділам росіяни завдали масовані удари артилерії та реактивних систем залпового вогню, і уламки обірвали життя Святослава.

"Свят" Алексапольський був одним з тих, хто став скалою та втримав страшний російський удар, і зробив усе необхідне, щоб врятувати нашу свободу, щоб звільнити Україну.

126-та бригада ТРО зробила подання на присвоєння Святославу Алексапольському звання Герой України (посмертно).

Сподіваюсь, що це подання буде розглянуто і родина кримчанина отримає заслужену нагороду.

Ім'я Святослава Алексапольського ніколи не буде забуто, і ім'я справжнього героя  повернеться у рідний Крим, і покоління українців будуть навзажди його пам'ятати...

[Wednesday]

Я проснулась сьогодні і, ніжачись в ліжку, взяла планшета і прочитала пости Хорвата про чудовий суботній ранок. І вже думала в голові, як буду відповідати, що і у нас сьогодні яскраво сяє сонце, співають пташки і що і в нас теж прекрасний суботній ранок.

А потім зайшла на СУП і прочитала, що у нашого Гео загинув син. І мій ранок відразу перестав бути прекрасним і чудовим.

Хоч ми з Гео знайомі лише віртуально, мені все одно боляче так само, ніби я знала його особисто. Для Гео я ніхто (and that's ok), але для мене він людина, яку я глибоко поважаю і ставлю на п"єдестал, і про це я декілька раз писала. З його ж слів я знаю, що син Гео був чудовою людиною і таким же великим патріотом, як і його батько.

Я не впевнена, що Гео прочитає ці рядки, бо не знаю, чи він заходить на наш форум. Я хочу сказати, що мені дуже жаль, і хочу висловити мої найглибші співчуття. Я буду молитися за те, щоб Бог дав Гео та його родині сил витримати це страшне випробування.

[абабагаламага]

#7 від Geo 27 May 2023
Дякую, люди добрі...Такі...справи....Єпошили по ним з вертушок і артою кожного дня. НУРСИ, фосфор по сусідніх і по ним. Ніхто не дав наказу змінити пристріляну підарасами вогневу точку тижнями і тижнями. Ні артпідтримки, ні "броні"...НІХУЯ. Одним словом нова шушпанцерна хрєнь під назвою "стрілецький батальон"". Таки влучили. Всім підрозділом скидуються на допомогу Вікє- дружині (невістці) вбитого Вовчика і побратиму замкомвзводу. Просто від себе, від душі. Вони там вдвох на точці були. Парами змінювались на БЧ. Ура.

Що тут додати?

Вічна пам'ять героям!
Смерть ворогам!

[Wednesday]

Це вже третій випадок, коли втрати у когось із форумів, на яких я була і про які я знаю.

Перший - Старий (ФУП і СУП), він втратив сина і зараз підтримує Гео.
Другий - Люстрація (ФУП), вона втратила сина.
Третій - Гео (ФУП і СУП), він втратив сина.

А найболючіше - що скільки б цих життів можна було врятувати, якби в України було достатньо зброї.

[Сергій Чернівці]

Я проснулась сьогодні і, ніжачись в ліжку, взяла планшета і прочитала пости Хорвата про чудовий суботній ранок. І вже думала в голові, як буду відповідати, що і у нас сьогодні яскраво сяє сонце, співають пташки і що і в нас теж прекрасний суботній ранок.

А потім зайшла на СУП і прочитала, що у нашого Гео загинув син. І мій ранок відразу перестав бути прекрасним і чудовим.

Хоч ми з Гео знайомі лише віртуально, мені все одно боляче так само, ніби я знала його особисто. Для Гео я ніхто (and that's ok), але для мене він людина, яку я глибоко поважаю і ставлю на п"єдестал, і про це я декілька раз писала. З його ж слів я знаю, що син Гео був чудовою людиною і таким же великим патріотом, як і його батько.

Я не впевнена, що Гео прочитає ці рядки, бо не знаю, чи він заходить на наш форум. Я хочу сказати, що мені дуже жаль, і хочу висловити мої найглибші співчуття. Я буду молитися за те, щоб Бог дав Гео та його родині сил витримати це страшне випробування.

Така сама ситуація((
Ходив сьогодні прогулятися літнім вже містом, фоточки фоткав——а прочитав про це і бачу що недоречно розповідати сьогодні про своє мирне життя((
З Гео особливо не перетинався —— але незважаючи на його особистість мені сумно за всіх украінців, які гинуть зараз на війні((
Героям Слава(

[Wednesday]

Виявляється, у Гео, як і у Люстрації, це був єдиний син?      

Хто-небудь знає координати, куди можна переслати кошти, щоб підтримати родину Гео? Бажано пейпал, але і українські банківські рахунки підійдуть.

[Wednesday]

Ця дівчина - штурман транспортного літака. Вона не бере участі у повітряних боях, але сумлінно виконує свою дуже потрібну Батьківщині роботу, як і мільйони інших українських професіоналів.

Бажаємо Вікторії всього найкращого у її професійному та особистому житті. Крім того, що вона крута, вона ще й гарна та стильна! Ось таких потрібно на першу сторінку часопису Воуг - це справжні героїні!

[Wednesday]

У День Прапора в соціальних медіа багато постів на тему, що означає український прапор як у жовтоблакитному варіанті, так і у червоно-чорному.

Я і раніше бачила це фото, але до сьогодні не знала, що ця нашивка з бронежилету у вигляді синьо-жовтого прапора, який був залитий кров'ю і через це став червоно-чорним (і яка стала символом збройного спротиву російській агресії), належала Сергію Карпо, який загинув за Україну ще до початку повномасштабного вторгнення, у 2015 році.



Сергій Карпо

Сергієві було всього 20, коли він загинув, захищаючи Україну. Він був молодшим сержантом міліції, бійцем батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ».

Сергій загинув 13 лютого 2015-го у бою за Дебальцеве. Підрозділ потрапив у засідку під час проведення розвідки при виконанні завдання по вивозу поранених 40–ї бригади з села Октябрське. Сергій був поранений, і його намагалися вивезти на БТРі, який обстріляли терористи. Тоді ж загинули Віктор Лаговський та Дмитро Стрєлець.



Сергій перебував у списку зниклих безвісти і похований 3 квітня 2015-го у місті Дніпро на Краснопільському цвинтарі як тимчасово невстановлений вояк, ділянка № 79. Ідентифікований за експертизою ДНК, визнаний слідчими органами загиблим, про це складено відповідну постанову.

Указом Президента України № 42/2018 від 26 лютого 2018 року Сергій нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

ПС. До речі, Твітер видалив оригінальний твіт, що розповідає про прапор Сергія. Але є сторінка у Вікіпедії про цього українського героя.

[Wednesday]

Ще один герой в нашому пантеоні  >:(  TBD.

[Wednesday]

Семюел Ньюї (Samuel Newey) - доброволець

Семюелу було всього 22 роки, коли він загинув за Україну. Незважаючи на свій юний вік, він був справжнім чоловіком, хто не побоявся прийняти рішення допомогти ЗСУ і приїхав до України як член іноземного добровольчого бойового загону, відомого як Темні ангели.

Сем вивчав психологію в університеті, коли Росія вторглася в Україну.

За словами матері Сема Вікі Даунс, він поїхав до України без страху, розпочавши шлях бою, мужності та наполегливості.

«Більшість людей розвалилися б. Не Сем, він виконував місію за місією з неперевершеною хоробрістю. Це один із найбільш безкорисливих вчинків, які може зробити людина», — написала вона.

"Він віддав своє життя за людей, яких не знав. Він діяв мужньо, морально та з честю", - додала вона.

Його родина сказала, що вони були «спустошені та розбиті серцем» через його смерть, і хотіли, щоб його «остання подорож» була незабутньою.

Я дуже сподіваюсь, що подвиг Сема не буде забуто українцями і його пам"ять буде відповідно відзначено.