"Біла Ворона": Книга Миколи Горбатюка

[Administrator]

"Ты думал!?.. Я тебя поздравляю!"

Досить цікаві речі Влад розповідав. Я довго аналізував нову для мене інформацію й через деякий час признавався:
- Я довго думав про предмет нашої розмови.
Мій приятель робив зацікавлене обличчя й артистично дивувався:
- Ты думал!?.. Я тебя поздравляю!
Справа у тому, що більшість наших людей розучились думати - живуть звичками, емоціями, інстинктами, потребами лише сьогоднішнього дня...
Пізніше Влад задумливо промовив:
- Нет ничего страшнее когда умирает человек из племени Мямха.
- Чому? - зацікавився я.       
- Когда умирает каждый человек, то при гласе Архангела и звуке трубы Божьей вся Вселенная умирает в нём... У племени Мямха нет письменности и, поэтому там никто не может оставить воспоминаний для потомков... 
Іноді Влад задумливо повторював:
- Тяга к перу, эпистолярный жанр. Как прекрасно, что мы не из племени Мямха и, благодаря этому, можем оставить воспоминания для потомков...
Я розумів: цими висловами він закладає у мою підсвідомість ідею описати для майбутніх поколінь нашу жахливу дійсність. Я ще тоді здогадувався, що всяке навіть ненароком кинуте слово не забувається, а записується у підсвідомість і рано чи пізно, спливши у пам'яті, спонукує людину до тих чи інших дій...
Обговорювали поведінку людей й я вказав на прославляючі владу плакати та в'язнів під ними. Влад повчально:
- Господь вывел евреев из рабства и много чудес показывал в пустыне. Моисей взошёл на Синай с Богом говорить, а люди тем временем сделали золотого идола и поклонились ему как Богу! Сорок дней не прошло а они уже развратились. А тут столько лет безбожия... Чему ты удивляешься?
Став нарікати на долю, а Влад мені на те:
- Если ты доверился Господу, то уже не бойся, не будь как те маловерные ученики. Знай: Он помнит о тебе! Помнишь? Буря на море, волны захлёстывают лодку, а Иисус спокойно спит на корме. Он знает: ничего не случится - Отец будет хранить Его до момента искупительной жертвы - смерти на кресте! Так и ты: ничего не бойся и, вместе с тем, не переживай, не подгоняй события! Всё что случиться должно, случится в своё время. Ни раньше, ни позже!
Якось мова зайшла про загрозу Третьої світової війни. Влад популярно пояснив суть:
- Многое в этом загадочном мире значит воля людей. Если люди будут готовиться к войне, говорить о ней, боятся её, то война неизбежно вспыхнет. Если же все люди будут говорить о мире, всей душой желать его, то будет им мир. Мысли же и желания людей материальны, они имеют способность сбываться...

[Administrator]

Хто у цьому світі є мудрим

Довго міркував над питанням: хто у цьому світі є мудрим, а хто дурнем. Запитав думку приятеля й почув:
- Один умный человек, заработав умом и руками много денег, построил дом, женился на красавице, а также написал трактат о мире. Другой же, втершись в доверие, его отравил, соблазнил вдову и женился на ней, а трактат издал под своим именем. Вот и получил красавицу жену, дом, деньги покойного друга и всемирную славу в придачу. Кто из двоих друзей оказался умнее?"
Подумавши, я відповів, що мудрішою завжди є та людина, котра ближча до Бога. З огляду на цю істину із усіх людей, котрі жили на Землі наймудрішим є Ісус Христос. Його бичували, насміхались, і, несправедливо осудивши, розіп'яли на хресті, але попри усе Він мудріший за своїх зрадників, суддів та кривдників. Він наймудріший за усіх нас разом узятих!..
Захоплено посміхнувшись, приятель погодився й признався, що своєю відповіддю я його приємно здивував.       

[Administrator]

"Всё так в этой жизни, друг мой, всё так!"

Одного разу Володимир Федорович показав очима на в'язня і довірливо сказав:
- Друзья из штаба показывали мне донос на тебя, который написал вот этот подонок.
Я кисло посміхнувся:
- На меня уже столько всего написано, что у них, наверное, шкаф не закрывается. Сколько же разнокалиберных подонков заработали на мне немалые деньги, получили ордена, звёзды на погоны, сделали карьеру, а в тюрьмах и лагерях всевозможные награди: от лишней миски баланды до условно-досрочного освобождения...
Тема продажності не була для нього новою. Якось Влад розповідав з огидою та болем у голосі:
- Недавно в художественной мастерской помогал я друзьям объявления писать. Вдруг открываются двери, и в мастерскую врывается ДПНК с нарядом офицеров. Отодвигают стол, поднимают крайнюю доску пола и... достают коньяк, водку, колбасу, сигареты, чай. Так продал же ребят и награду получил тот, кто, втёршись в доверие, с ними вместе пил! Кому-нибудь они же тайник бы не открыли. Ребят повели в ШИЗО, а Иуда награду получил!  Всё так в этой жизни, друг мой, всё так!
Я підтримав тему:
- Вот Коровяковский стоит. Когда-то к блатным лез, хитрил, выслуживался перед администрацией. Как говорится, "стал на путь исправления". За примерное поведение его расконвоировали, а это прямая дорога на условно-досрочное освобождение. Доверили возить бачки с едой из лагерной столовой на шпалозавод. Так он в той баланде умудрялся водку кентам своим провозить. И сдал его, скорее всего тот, кто сам же эту водку и пил! Коровяковского вернули обратно, а Иуда заработал награду, получил льготы, надежду на досрочное освобождение и, в конечном итоге, освободился раньше вместо проданного им человека...

[Administrator]

Публічні каяття

Замполіт дуже любив публічні каяття. Під час вечірньої перевірки дає порушникові мікрофон. З гучномовця чути плаксивий тихий голос:
- Я совершил тяжкое преступление: тяжело избил человека за то, что тот не хотел прислуживать и работать вместо меня... Я приспособленец - пошёл в СПП, чтобы безнаказанно бить, воровать, унижать, жить за чужой счёт...
Замполіт перебиває:
- Громче, громче давай!
- Товарищи осужденные, простите меня!.. Я прошу администрацию ИТК не возбуждать против меня уголовное дело - мне три месяца осталось... У меня мать больная, отец - инвалид... Я согласен на любую работу. Согласен чистить туалеты, боронить КСП. (Контрольно-слідова полоса) Уверяю, что это было в последний раз...
Замполіт знову перебиває:
- Вот вы какие герои в кавычках! А раньше, когда бил, воровал, вымогал, не думал об отце с матерью?!..
Я розумію того блатного: коли вже однією ногою дома, а тут пахне мінімум три роки добавки, то в цій ситуації кожен мерзотник заплаче.
Замполіт продовжує:
- Я поднял дело этого приспособленца! Оказывается, у него отец начальник цеха на заводе, а мать - завуч школы. Я написал письма руководителям этих предприятий, у которых спрашиваю: "Как ваши подчиненные могут руководить людьми, если сына родного воспитать не могут?!.. Советую поставить на партсобрании вопрос о соответствии их занимаемой должности!".  Учтите: так буду поступать с каждым!..
І правда:  через місяць зачитує відповідь у котрій керівники підприємств повідомляють, що звільнили з посади і батька, і маму.
Іншим разом замполіт гордо заявив:
- Здесь некоторые подкупленные повара очень жирную баланду готовят для закрытых у ШИЗО. Я это дело пресёк! Положено заключённому 15 грамм жира в день так мы  столько и положили. У нас нет мелких весов, так мы пипеткой отмеряли.
Я звернувся до Володимира Федоровича, котрий стояв поряд:
- Пятнадцать капель жира цена этому замполиту.
Він на те мені іронічно:
- Дорого ценишь... Девять. И не капель, а грамм. И не жира, а свинца...   
Запам'яталось як одного вечора замполіт об'явив:
- Здесь один, так вами званый блатной, для того чтобы на работу не ходить ложку проглотил! Я посоветовался с главврачом санчасти и тот сказал, что с ложкой в желудке можно жить! Вот я и приказал посадить этого симулянта у ШИЗО, а после отсидки выводить на работу наравне со всеми!

[Administrator]

"Да я!, да чё-каво!, да в рот таво мента!"

Надивився на цих блатних, цю сволоту. Вдягнувся гарніше, пальці загнув і покрикує, страх на усіх наганяє:
- Да я!, да чё-каво!, да в рот таво мента!, чири-вири!, джуки-пуки!, аля-баля!, у-рю-рю!
І такий перед простими в'язнями він герой, а от перед офіцерами штабу... з-заік-к-ка-т-тись  п-поч-ч-чин-нає...
  Після ранішньої та вечірньої перевірки в'язні марширують на плацу. Якщо загін пройшов погано, то горді, самозакохані СППешники, котрі керують стройовою підготовкою, можуть змусити пройти ще круг чи два. І ось, насолоджуючись владою, СППешник кричить:
- Х...во ходите! Заворачивайте на х.. ещё на один круг!
Один з в'язнів нашого загону спересердя кинув тому пристосуванцеві в обличчя:
- Чем рожать таких уродов, лучше бы твоя мать аборт сделала!

[Administrator]

Друге довготермінове побачення з рідними

Цього разу приїхав батько із моєю. В яку кімнату заходити не вказували отож не підслуховували – таки й сюди докотилася горбачовська демократизація та гласність.
Батько з дороги напився байкальської води із крана й став скаржитися на біль в шлунку. Викликали лікаря із санчастини й той дав ліки. Полегшало.
- Ти диви, - дивувався батько, - перед поїздкою сестра Марія розкинула карти й передбачила, що ми зустрінемось але я буду мати проблеми зі здоров'ям.  Як же ті карти так все знають наперед?

[Administrator]

Штаб СПП

Найбільш крутим із блатних був керівник штабу СПП бурят Цирендоржиев. (однофамілець замполіта) На волі він був зятем високопоставленого партійного чиновника а у тут крутився біля начальства і знав про мене все. Ненавидів люто й намагався за найменше порушення відвести до себе в штаб і там відлупцювати. Якщо ж зачіпок не було, то любив привселюдно поглузувати: "Ну что, Горбатюк, сверим часы!?.. Когда взрыв!?"
Якось перестрів на плацу, коли я втомлений йшов з роботи:
- Слыхал, у тебя деньги после свиданки завелись.
І, ударяючи кулаком об кулак:
- Сам отдашь, или как?!
Пізніше у табір приїхав прокурор по нагляду. Пішов і я на прийом - моя картка в бухгалтерії загубилася, отож не міг отоваритись у магазині. Керівник штабу СПП там слідкував за порядком. Помітив мене. В його очах я прочитав страх. Він чекав суду - за зразкову поведінку його мали звільнити достроково, а я своєю скаргою міг усе зіпсувати. Прикликав жестом. Звільнив місце поряд. Струсив із плеча невидиму пилинку й лагідно, солодким голосом питає:
- Коля, какие проблемы? Может, я чем смогу помочь?
І такий він милий, лагідний, закоханий у мене - хоч бери та до рани прикладай:
- Да ты, Коля, говори, не стесняйся. Я же тебя знаю, уважаю и всегда рад оказать услугу...
Мені аж гидко стало від такого лицемірства...

[Administrator]

Петров Ігор

Раніше у таборі був беспредєл блатних, а коли оголосили масовий набір в СПП, то влада перейшла в руки вихідців із простих трудяг. В народі про подібне кажуть: "Зроби із Івана пана".
Ось розповідь про одного з них. Я спав зверху, а внизу Петров Ігор, такий само трудяга, як і я. Поманили калачем в СПП і Ігор бігом побіг.
Отримав я бандероль із солодким та цигарками. Ігор просить:
- Колёк, подгони курева. 
Я дав.
- Ну дай ещё, мне ведь в такой мороз целую ночь на плацу дежурить...
- На, візьми, - кажу - може виручиш коли.
Через три тижні за зразкову поведінку його перевели в загін господарчого обслуговування, а працювати - у штаб СПП. Тепер він з червоною пов'язкою на руці ходить по території табору, як король у своєму королівстві.
Ідемо з роботи. Я швиденько забіг у локальну зону тубізолятора провідати товариша. Це помітив Ігор і став доганяти. Кричить: 
- Стоять! Стоять! - я сказал!
Підбіг: - Руки в стороны! Стоять!
Обшукав мене, але чаю та сигарет не знайшов. Повів на вахту. Я почав просити, щоб відпустив. А він сердито:  - Молчать! Молчать, Колёк!
На моє щастя, ДПНК не було на місці - за перебування в чужій локальній зоні могли позбавити посилки, магазину або побачення. Відпустив із словами:  - Повезло ж тебе, гад!
Та через місяць сталось так, що за якусь провину його повернули у наш загін. Тепер уже я сплю внизу, він - зверху. Настав день отоварки. Просить:
- Колёк, займи пол-бубна хлеба.
Я нагадав  отой епізод. Він спокійно глянув мені в очі:
- Пойми, Колёк, я был тогда очень зол...
Пожалів голодного бідолаху, - дав півбуханки хліба. А вночі сниться мені напрочуд дивний кольоровий сон. Сниться, що лежу я на копиці сіна поблизу свого рідного села. І зорі в небі такі великі... Аж раптом небо затягли важкі дощові хмари. Сипонув дощ. І дощ настільки реальний, теплий, що вже не віриться, що це мені сниться. Перша думка крізь сон: "Який дощ, яка воля, я ж у табірному бараку..." Прокинувся... а дощ іде! І не якийсь дощик, а цілі небесні потоки... Так це ж... Так це ж ця проститутка обпісялась, і моча, просочившись через матрац, водоспадом ллється на мене! Ну, що тут скажеш, - немає слів, щоб висловити своє обурення!
Минув місяць. Цю проститутку знову перевели жити в хозобслугу, а працювати - у штаб СПП.
Якось зібралось нас шестеро чоловік іти в перукарню. Тільки-но вийшли з локальної зони, аж тут, як із під землі, виріс Ігор:
- Стоять, с-суки! Назад! Назад, я сказал! Не пущу без СБСника! Чё, хреново врубаетесь!? А ну, продёрнули на х.. обратно в локалку!!"
Та ось нарешті, СБСнік привів нас у перукарню. Аж тут заходить Ігор. Узяв станочок для гоління і лагідно звертається до мене:
- Колёк, подбрей, пожалуйста, затылок.
Коли мене звільняли, він високо залетів: носив широку червону пов'язку "Зам. рук СПП ИТК-4". Ну, що ми за люди такі? Що ми за нація така, що нами завжди керують сцикуни, покидьки, різна наволоч?

[Administrator]

Українці у таборі

Дізнався що на сусідній загін прибули два в'язні українці. Знайшов їх, познайомився. Земляки раніше відбували покарання на Україні. За хорошу поведінку їх відправили на "хімію" у Росію. Тут за порушення режиму їх етапували у наш табір. Я обох запросив у гості, підігрів чим міг. Розговорились. Хлопці були шоковані порядками нашого табору. Так, були шоковані, а вже через два тижні обоє... ходили по плацу з пов'язками СПП.
Я би так охарактеризував душу свого народу: багатьом із нас властива продажність як спосіб виживання. Воістину так: на плацу з пов'язками СПП, в основному, москвичі та українці - усіляка продажна сволота, наволоч, різноманітні покидьки, Іуди, лицеміри.
А що - хитрі хлопці: будуть насолоджуватись владою, мати пільги, привілеї, в їдальні неспішно ласувати жареною картоплею з м'ясом приготовленою для активістів СПП, а головне: додому підуть раніше.
Прийшов у наш загін хлопець з України. І земляк кровний - зі Здолбунова (12 км. від Рівне). І з першого ж дня поліз у різні афери, "непонятки", халепи. До мене стали підходити, щоб я за нього розраховувався.  Дорікали: "Да все вы, хохлы,  такие..."
Воно то так, але виключення із правила є. У перші дні перебування у таборі незнайомий земляк після отоварки в табірному магазині пригостив мене жменею дешевих цукерок. Просто так, по-земляцьки...
У важкий час мене розшукали два в'язні українці. Розговорились. Один із них поцікавився:
- Хочеш, через знайомого нарядчика організуємо тобі роботу в хозобслузі?
Я погодився, але з тієї затії нічого не вийшло - Саутін дотримував слова.

[Administrator]

СППшники теж не дурні...  

Живуть в'язні сім'єю - троє, четверо. Звільняється один. Додому не їде, - купує в магазині продукти, а вночі проникає на шпалозавод й ховає в умовленому місці. Вранці бригада йде під конвоєм на роботу, а він своїм дає знак, що все гаразд. Та СППешники теж не дурні - здогадуються в чому річ й слідкують куди щасливчики на радощах побіжать відкопувати скарб.
Один із них приводить ДПНК (дежурный помощник начальника колонии) і вказує пальцем:
- Вот, гражданин начальник, они мешок выловили и делят!
Офіцер бере ту торбу і веде їх в ДПНКовку виписувати порушення. Виходять хлопці, а хвилину отой СППешник із пакунком-нагородою під рукою. А що ти йому зробиш? Хочеш, щоб за це бидло добавили роки 3 чи більше, та перевели відбувати покарання на суворий режим? Знаю: не хочеш. Інші теж не хочуть. Ото-то і воно...

[Administrator]

Поведінку людей змінюють умови існування

Я проти того, щоб злих людей ставити в ліву сторону, добрих - у праву. Люди міняються в ту чи іншу сторону в залежності від обставин.
Колись по "Голосу Америки" я чув цікаву передачу. Подавали як сенсацію таке: у дитячому інтернаціональному таборі, в котрому панував мир та спокій, навмисне стали створювати проблеми в їдальні, в умивальнику, у клубі, на ігровому майданчику тощо. Раз так, то діти стали об'єднуватися за національною та територіальною ознакою, щоб боротися за місце за столом, за кран в умивальнику, за крісло в клубі, за іграшку на ігровому майданчику тощо. Угрупування йшло на угрупування, національні більшості відштовхували "нацменів". Настали ворожнеча, ненависть, бійки. Хто не зумів хитро зреагувати на обставини, той ходив невмитий, битий та голодний. Та як тільки дослідники-експериментатори все повернули до попереднього стану, так відразу діти помирились й стали жити як і раніше.

[Administrator]

"Пионерлагерь "Козлёнок"

Нічого дивного в цьому немає. Навели порядок усюди та скрізь і "Спецлютый", "Зона на выживание" перетворилась на "Пионерлагерь "Козлёнок". Нормою поведінки стали порядність, доброзичливість, взаємовиручка. Мордобій припинився. У 1987 році вже не було жодного смертельного випадку - "Пионерлагерь "Козлёнок" виправдовував свою назву...
Колишні людиноподібні стали людьми - одне задоволення з ними жити та працювати.
Ось Сергій Кузнецов. Дивлюсь за його поведінкою, манерами, розмовляю з ним - золотий чоловік. А це він колись добряче, "розкумарив" мене за те, що скрипнула половиця під ногою.
Ось Ванька Занданов. Ми розмовляємо, жартуємо й бачу: толковий хлопець. А це він "кумарив" мене на транспортері сортировки.
Ось Сергій Куцаєв. Подружилися. А це він, перехилившись через загорожу, минулого року вкрав мою тілогрійку.
Ось Сергій Тагаєв. Він колись "кумарив" своїх шкуровщиків а зараз заступається за мене. Ось голосно докоряє своєму безсовісному сімейнику:
- Брал в долг у порядочного человека пряники, так отдай даже больше и в дальнейшем не позорь семью!
Ось Микола Калінін. Відпустили його на "хімію", але за порушення режиму повернули. Обтерся серед людей, порозумнішав. Я зустрів його, підтримав, обігрів і не докорив за те: "Ч-ш-ш... Бандитская пуля... Коль-ль-льок. Ха-ха!"

[Administrator]

Нікому не відплачую злом за зло - за мене відплачує Господь

Давно помітив дивну закономірність: кожен, хто безпричинно заподіє зло мені, не залишиться непокараним.
Ачирову - тому, що бив мене, плював у лице, добавили 8 років і перевели відбувати покарання на суворий режим.
Карпову - тому, що вдарив кулаком в обличчя - добавили 5 років й перевели на суворий режим.
Шендрику - обрізало пальці тієї руки, котрою бив мене. (Пилка не зупинилась, а він поліз регулювати.) Ще один звільнився, але наступного дня вчинив злочин і знову потрапив за грати.
А одного мерзотника я... прокляв Господнім Ім'ям. За що? Дощатий настил злегка присипав сніг. Я стояв біля входу в цех й замріяно милувався сяючими засніженими вершинами гір. Той гоноровий "пацан" замість того, щоб окликнути мене або обійти, щосили вдарив чоботом під зад. Я знав, що проклинати не можна, але в той момент душевного та фізичного болю забув, що це гріх. Так його в той же вечір за якусь провину закрили до кінця строку в ПКТ. (Помещение камерного типа)
Я нікому не відплачую злом за зло - за мене відплачує Господь. Варто згадати й далекого родича Діму (Дьомту), котрий колись ошукав мене та ще й односельчанам цим похвалився.  Доля його теж трагічна: під час чергової "ходки" у табір загинув там у кримінальних розборках.
Справжні українці живуть чесно і, якщо й помирають молодими, то за народ, за віру своїх предків, а він жив та помер, як злодій і заритий був за табором, як собака. Не залишив по собі ні дітей, ні будинку, ні жодної доброї згадки...

[Administrator]

Пророчі сни

Дуже важко було до літа 1986 року.  Вибивався з останніх сил. Весь вільний час молився Богові. Стали снитися пророчі сни. Вранці вже знав, що наступивший день мені готує. Якщо приснились паперові гроші - чекай неприємностей у залежності від їхньої кількості. Одного разу приснилося мало грошей, але я вирішив перехитрити долю - був того дня дуже обережним. 10 хвилин залишалось до відбою. От і не збулось - радів. Несподівано мене та інших заставили віднести ліжка в склад. Вертаюсь. Заглядаю у тумбочку. Так і є: пропала буханка хліба.
Іншим теж відгадував.  Мій сімейник - Ремішевський Микола спав поряд і працювали ми на ошкуровці шпал. Вранці каже: 
- Снилось будто война и нас обоих ведут на расстрел. И вдруг твоя одежда стала белее снега и ты стал возноситься на небо. Я кричу: "Колёк, возьми меня с собой!" В этот момент услышал  голос с неба: "Он в Бога верит, а ты - нет!" А я и не знал, что ты верующий. Но что бы это значило?
Я сказав, що скоро нас розлучать. Аж тут підходить бригадир і до нього:
- Николай, бери постель - переезжаешь в другое место. Работать будешь с сегодняшнего дня в слесарке.
Мій сімейник аж очі вирячив від подиву.

[Administrator]

Повчальна розповідь старого монаха

Одного морозного вечора на роботі дуже розболілись зуби. Боліла уся права сторона голови та ще й на вухо не чув. Розумів: до зубного лікаря звертатись безглуздо - нестерпний біль є результатом протягу. Клав у рот лід та холод від його танення лише на короткий час приглушував відчуття болю. До ранку, а там до огляду у санчастині ще потрібно дожити, а боліло так, що ледве стримувався, щоб не завити як вовк. Що робити? У цей момент пригадалась повчальна розповідь старого монаха: "Під час минулої війни я воював і за переконаннями був атеїстом, тобто безбожником. Якось стрівся мені монах, котрий навчив: "Коли потрапиш у дуже скрутне становище, то помолись сорок разів "Отче наш" і Господь тебе збереже". Невдовзі був такий бій, що кулі летіли густо, як ті краплі води під час грози. Ось у той час смертельної небезпеки пригадав ті слова і став щиро молитись. Багато однополчан полягло під час того бою, а на мені не було навіть подряпини. Пересвідчившись що Бог є, став молитись й таким чином вижив у тій війні, а після демобілізації  пішов у монастир служити Богові".
Пригадавши цю повчальну розповідь став молитись "Отче наш" і рахувати. Став молитися сороковий раз. Аж тут позаду гуркіт падаючих шпал та крик постраждалого. Усі, в тому числі і я, побігли на шум. Виявилося: завалились недбало складені шпали, працівник же, крикнувши із переляку, встиг відскочити. Повернувся на своє робоче місце й відчув що зі мною щось не так. Прислухався до своїх відчуттів й зрозумів, що... зник нестерпний біль!

[Administrator]

Дивовижні пригоди

       
Я любив розпитувати в'язнів про передчуття, сни, різні ознаки, котрі попереджали, віщували біду, а також про усілякі містичні, дивовижні пригоди. Найбільше запам'ятались розповіді, котрі приводжу дослівно:
- Заплив човном на середину озера ловити рибу. Човен перекинувся, і я каменем пішов на дно, бо плавати в ту пору не вмів. Безглуздо даремно борсатись, отож, змирився з таким поворотом подій - став ковтати воду. В один момент блискавично все своє життя пригадав і почув голос: "Чого ж ти так легко здався? Борись за життя". Щосили відштовхнувся від дна, винирнув наверх, вдихнув повітря і знову опустився на дно. Ще з десяток разів робив так. Аж тут народилась думка: можна ж відштовхуватись навскоси в бік берега. Так і став робити. Із кожним поштовхом відстань скорочувалась, отож незабаром  відштовхуватись не було потреби - стояв на дні й радів своєму спасінню.
Друга цікава розповідь:
- Отримав зарплату й йшов уночі з роботи звичним шляхом. Несподівано виникло непереборне бажання пройти іншою вулицею - подивитись новобудови, помилуватись природою. Так і зробив. Вранці мама здивовано запитала: "Уночі на твоєму звичному шляху в час коли йдеш із роботи бандити пограбували та жорстоко побили хлопця. Як же ти врятувався?!"
Почуте не було дивним. Знав: Господь часто посилає праведникам дрібні неприємності, завдяки котрим вони уникають набагато більшої біди. Часто трапляється так, що за збігом непередбачуваних обставин людина запізнюється туди, де має відбутись аварія, катастрофа, нещасний випадок...
Ще одна розповідь:
- Бухгалтерці нашої шахти приснилось, що стався вибух і вся зміна загинула. Бачила похорон і там труну з тілом свого чоловіка. Цей жахливий сон настільки налякав жінку, що вона вранці заховала одяг благовірного та благала не йти того дня на роботу. Вибух, справді, стався й усі гірники загинули.  Бухгалтерка бігла додому й радісно кричала: "А мій, то живий!" Коли ж забігла у кімнату, то побачила... холодне тіло небіжчика. Виявилось, що чоловік, розгнівавшись на  настільки забобонну жінку, випив дві склянки горілки та й ліг спати. Від вибуху здригнулась земля. У цей момент із цвяха зірвалась важка картина та й поцілила сплячому гострим кантом у скроню.
Бригаду хоронили одночасно. Пророчий сон збувся до дрібниць -  безутішна вдова йшла за труною з тілом свого колишнього чоловіка".
У тій ситуації хитрій жінці слід було не чоловіка замикати, а молитись - може багатомилостивий Господь, ради щирого благання праведної жінки, відвернув би біду від усієї бригади...
Серед в'язнів траплялись також й знавці Магії. Ось цікава розмова із Шишкіним В'ячеславом:
- Ух, бабушка моя много чего знала и умела! Я привык к её чёрнокнижным делам и уже ничему не удивлялся. Подруга её тоже ведьмой была. Так та специально в морг работать устроилась, чтоб человеческую кровь добывать. Они закрывались, пили кровь человеческую и от этого входили в своеобразный транс - выкрикивая заклинания, с пеной у рта метались по комнате. Кровь была им своеобразным наркотиком, - помогала войти в мир духов, чтобы получить от них знания и силу...
Поздним вечером бабушка повела меня на кладбище к могиле своего мужа, который тоже большим ведьмаком при жизни был. Усадила на скамейку и стала читать заклинания. Вдруг земля на могиле зашевелилась и послышался тяжкий вздох: "Ох, как же мне там тяжело!"
Я повернулся на голос. Рядом со мной сидел страшный, косматый, с длинными ногтями... мой покойный дед! От него исходил очень противный запах горелого мяса, смолы и резины. Увидев мой испуг бабушка, попросила: "Стань таким, каким ты был при жизни". Когда я через несколько мгновений снова взглянул на деда, то он уже не вонял и на вид был таким, каким я его помнил. Тело деда, понятное дело, уже давно сгнило в могиле. Это было видение похожее на кино. И потекла беседа живого с душой мёртвого.
Я запитав: - Ну, а тебя то она чему-нибудь научила?
- А как же? Научила. Вот, например, научила что сделать чтобы задуманное исполнилось. Нужно убить кошку и в полночь на кладбище, сказав нужные в этом чародействе слова, выбросить через левое плечо. После этого молча бежать домой и ни в коем случае не оглядываться. Следует знать, что соблазны там будут очень большие...
- Ну, а ты то пользовался этим рецептом? - зацікавився я.
- Конечно. Первый раз задумал легко раздобыть денег на выпивку. Поймал кошку и сделал, как учили. Через день зашёл в телефонную будку позвонить. На полу заметил кем-то потерянный кошелёк, в котором оказалось три сотни рублей. Это было даже больше, чем мечтал! Был еще случай. Парень, который жил на соседней улице имел современный мотоцикл. Как я ему завидовал! Но я знал: он очень им дорожит и поэтому не продаст. И тогда я снова совершил обряд с кошкой. А утром меня разбудил владелец мотоцикла: "Купи мою "Яву" - дёшево отдам! Деньги во как нужны!".
- Расскажи ещё что-нибудь, - попрохав я.
- Работал на стройке. В день получки пошли за выпивкой. Я предложил: "А спорим на все нами заработанные деньги, что я выпью ведро водки". Бригаду моё предложение заинтересовало. Согласились. Я к ним: "Разрешите только сбегать домой переодеться". Разрешили. Дома прошу бабушку: "Бабуля, ты же всё можешь. Сделай так чтобы я сейчас смог выпить ведро водки". Бабушка что-то пошептала, обняла и шепнула: "Иди. Выпьешь".
Вернулся. На столе ведро водки. Получку положил на всеобщую кучу. Мои коллеги смотрели на меня, как на идиота, и ухмылялись в предвкушении развлечения и лёгкого выигрыша. Я обеими руками взял ведро и стал пить. Один глоток, второй, третий и вдруг замечаю, что глотаю я... воздух, а водка с каждым глотком куда то исчезает! Поставил пустое ведро и сгрёб все деньги. Видел бы ты в тот момент их лица! Вот бы тогда их да видеокамерой заснять! После пережитого потрясения у одного из спорщиков "крыша поехала" - стал пациентом психбольницы...
Такі розповіді мене вже не дуже дивували - доволі начитався про подібне у Біблії та наслухався з розповідей односельчан. Та й сам я колись спочатку дивився на агента КДБ, як на ідіота, та скептично посміхався у передчутті гарної розваги. Після чорнокнижних коктейлів із кров'ю, наркотиками та наговореним спиртом, випитих, як під гіпнозом, я з розумного хлопця перетворився на покірну, безтолкову живу іграшку. І теж мало з глузду не з'їхав, після того як побачив, що втратив п'ять років життя, здоров'я, достаток, став посміховиськом в очах співвітчизників...   

[Administrator]

Душу кожного видно, як на долоні

Загін живе в одному бараку, так що душу кожного видно, як на долоні. Це правда, що у важкий період, щоб вижити, іноді збирав куски хліба зі столу блатних, бувало прислужував їм, часом прибирав сусідній барак, щоб заробити у їхнього старшини обід. Усе так, але я нікого не вдарив, не ошукав, не лаяв, не примушував працювати замість себе, не крав, не працював "на кума", не ліз в СПП, а коли не виходив на роботу, то справді був хворим. Мою поведінку бачили й поважали, особливо з тих пір, як припинився беспредєл блатних. Бувало, що не до блатних, а до мене приходили розсуджувати непорозуміння бо судив я не ради якоїсь вигоди, а по совісті.
У таборі ж так. Через тиждень-два хтось покидає барак - звільняється на волю, на "хімію" чи переводиться на "розконвойку". Звільнене місце займає новачок із нового етапу. Як правило, його примушують прибирати барак, виконувати чорнову роботу. Новачок терпить бо розуміє: так буде не довго - у вівторок прийде новий етап а з ним йому заміна. Новачок уважно приглядається до порядків, до в'язнів і з кожним прожитим днем набуває досвіду та авторитету. Він шанує тих кого вже застав, а новоприбулі, відповідно, шанують його. Чим довше він у загоні, тим для більшої кількості новачків він авторитет. Як правило, за два роки загін обновлюється на три четверті отож той колишній новачок вже авторитет - він у пошані, його голос має певну вагу. В такому положенні в кінці свого терміну ув'язнення і я опинився - не був сволотою й тому в'язні поважали.
Якось керівник СПП загону жартома наказав мені взяти пов'язку й почергувати на плацу. Я на те:
- А с чего бы это вдруг! Я же не член СПП!
Він мені на те повчально:
- Не ври, Николай! Заявление то ты писал!
Пов'язку я, ясна річ, не взяв й на плац не вийшов, але сорому таки набрався. Нікчемний аркуш із зошита, ота порожня формальність примусили мене червоніти. Та попри все заспокоював себе: в таборі одурити "хазяїна" не "западло" - написати, пообіцяти можна все, а от виконати... Не "здавав" я інших, не крав, не загулював я в таборі з червоною пов'язкою на рукаві отож й гріха на мені немає.     

[Administrator]

Указ про амністію

У червні 1987 року вийшов указ про амністію. Я підпадав під дію того указу. Викликають на комісію. Головуючим був начальник місцевого виробництва майор Лєвєнта. Запитує мене:
- Что, в Бога веришь?
Я підтвердив. Тоді він серйозним тоном до присутніх:
- Да вы знаете чем занимаются эти верующие?!.. Нет?! Выходят ночью в подштанниках во двор и лают на луну!
Ну що тут скажеш? Яка дрімучість...
Усі члени комісії поставили підписи. Чекали резолюції прокурора.

[Administrator]

Пройшов комісію

                           
Увечері всіх вигнали складати дрова біля кочегарки. Авторитети стояли осторонь та покрикували на трудяг. Зробили зауваження:
 - Колёк, иди к нам!.. Ты же комиссию прошёл, тебе уже западло работать!
Я на те відповів: - Мне западло других заставлять работать вместо себя!, - й продовжив роботу.   

[Administrator]

А все-таки я зміг!

Справдились слова тієї знахарки:  звільнили мене на 2 місяці 5 днів раніше - 12 вересня 1987 року.
Із зароблених майже за 5 років 333 крб. видали 83, решту обіцяли переслати поштовим переказом. Вийшовши за табірну браму, поглянув на небо й сказав омріяне� "А все-таки я зміг!" Господь, ясна річ,  зрозумів, що я мав на увазі ...