"Біла Ворона": Книга Миколи Горбатюка

[Administrator]

"Із вовками жити - по вовчому вити"

Це тільки зараз, читаючи цю сповідь, ти щупаєш свої біцепси й доходиш висновку, що хто-хто, а ти там у ті часи показав би усім як жити "по понятіям". Зважай, чоловіче, на те, що прибуваєш ти у сибірський табір у кращому випадку, через півроку після арешту. Прибуваєш худий від собачого харчування, жовтий від відсутності сонячного світла та постійного камерного смороду, морально зломленим від жорстокого вироку суду та тюремного беспредєлу. Ти один у сучому виправно-трудовому таборі чужої держави. Як сказав "буревісник революції" (О.М.Горький): "Один - малий. Навіть якщо він великий, він усе-одно малий, тому що він один". Попреш сам проти братви - швидко роги обламають. (Ульянов-Ленін колись виступив проти царського режиму, але він же не сам був - він послав у бій високоорганізовану банду (партію). 
Тут, якщо хочеш бути великим, лізь до блатних й приймай їхні правила поведінки - правила поведінки вовчої зграї. Як то кажуть: "Із вовками жити - по вовчому вити". Зазвичай хитруни так і поступають. Жоден із них не кидається відразу кулаками змінювати порядки, а  з першої секунди уважно придивляється до життя табору та людей. Спостерігає чим та як живе табір, хто тут та як контролює ситуацію. Шукає впливових земляків та заводить вигідні знайомства. Щоб зайняти певне місце в табірній ієрархії, пише подільникам та родичам листи, в котрих просить гроші, наркотики, продукти, одяг й описує як і кому все те переслати. Сам же тим часом не виступає проти авторитетів і водночас не принижується перед ними, а щоб голос його чули й боялися "кумарить" слабших за себе. Коли ж займе відповідне місце в ієрархії, заручиться повагою та підтримкою сильних світу того, то лише тоді спираючись на свій досвід, зв'язки та авторитет активно впливає на ситуацію у вигідному йому руслі. (До речі, М.С.Горбачов поступив так само: проліз до вершини комуністичного бандитського угрупування і силою особистої влади із середини розвалив комуністичну імперію.)

[Administrator]

Пінчера тільки пінчер зрозуміє. (Англійська приказка)

Дуже важко зрозуміти в'язня, коли в тебе все хорошо: є пристойне житло, цікава робота, гроші, друзі й зараз у теплій кімнаті ти ситий читаєш про тюрми та табори. Так гіркоту ув'язнення зрозуміти важко. Ось коли тебе продасть чоловік із котрим ти їв із однієї миски, коли засудять на закритому судовому засіданні й етапують на чужину, коли тебе обкраденого, виснаженого важкою працею, голодного та холодного будуть продавати, бити, принижувати, обпльовувати ті, ради котрих ти розпинаєшся... За що? За зуби золоті, гроші, одяг, продукти із посилки, щоб працював замість них, ради винагороди за інформацію, щоб зігрітись або просто так, розваги ради. 

[Administrator]

Хто ображає слугу, той ображає господаря

В українському таборі я жив і не тужив. Жодного разу мене не вдарили, не обікрали, не ошукали. Там лише раз попрохав батьків вислати на ім'я в'язня, котрий не мав рідні, посилку та бандероль. Отримане спокійно поділили і ніхто з в'язнів не намагався щось видурити чи вкрасти. Тут же, щоб вижити мусив клянчити у батьків чималі гроші, посилки та бандеролі. В українському таборі нікому не прислужував, а тут за тисячі кілометрів від Батьківщини доводилось "крутитись", "викручуватись", хитрувати. Бувало, прислужував улан-уденським блатним й вони мене захищали, як господар слугу. Якось один з офіцерів зауважив мені коли я ніс воду для своїх блатних: "Служить бы рад, прислуживаться тошно". Хотілось процитувати іншого автора: "Хто найбільшим бути хоче - нехай буде всім слугою", та в той момент майнула думка: він атеїст, безбожник, отож, не зрозуміє.

[Administrator]

"В вашем содержании есть элементы коммунизма!.."

Виступає на зборах начальник місцевого виробництва майор Лєвєнта:
- Вы только вдумайтесь: в вашем же содержании есть элементы коммунизма! Система безденежных отношений! Зачем вам думать о чем-либо: на роботу, с работы, в столовую, в баню, в магазин вас водят, простыни меняют, кино показывают, артисты приезжают, телевизор смотрите. Чем вам не коммунизм? Работаете по возможности, а все необходимое вам дают по потребности...
Я поглянув йому в очі - може іронізує? Та ні - це він серйозно говорить.
Майор продовжував:
- Многие осужденные теряют человеческий облик, опускаются. А что делать? В вашем содержании есть елемент наказания. Терпите. Не может же наша власть превращать отбывание наказания на курорт.

[Administrator]

"Склонен к побегу"

Найважча робота була на шпалозаводі - доводилось важко працювати за себе та за блатних. Та це ще не все: дорога на роботу далека і ще, крім того, доводилось довго біля заводу чекати, доки караул виставлять, а в кінці роботи доки знімуть. Блатні жорстоко били не тільки на роботі, але й під час подорожі на роботу та назад. Від відчаю доходяги йшли на такий хід: у нічну зміну в'язень ховається десь на території заводу. Прекрасно знає, що буде далі: караул не знімуть та бригаду не виведуть доки не знайдуть. Знайдуть й будуть довго бити. Посадять в ШИЗО на 15 діб. На особову справу наклеять червону смугу "Склонен к побегу" та переведуть у загін, який працює на території табору. Ось цього в'язень й добивається. Суть ось в чому: працюючи у таборі легше вижити: робота неподалік від барака та безліч можливостей роздобути лишню порцію баланди, пайку хліба, сигарету тощо.
А втім, думати про втечу безглуздо. Навіть у вдалому випадку поза межами табору ти у табірному одязі, стрижений наголо, без паспорту та грошей є подарунком для кожного правоохоронця. Твої фото у кожного з них тому що. Твоє повернення у табір з добавкою терміну є лише справою часу...

[Administrator]

Протекція як плата за "дари"

До доходяги на довгострокове побачення приїхала мама. Там син й змалював їй, як то у нас кажуть, картину маслом. Щоб врятувати рідну кровиночку після побачення до "хазяїна" побігла. Запропонувала делікатеси та гроші – була завідуючою їдальні для партійної номенклатури отож мала доступ до дефіцитів. "Хазяїн" не звільнив її сина – не в його компетенції це було але таки відпрацював "дари"- перевів страждальця в загін хозобслуги й призначив на "вахту" телефоністом. Судячи із розповнілої фігури, наїдженого обличчя синочок там не бідував. А там, диви, і по третині строку за протекцією на "хімію" дорога простелеться... 

[Administrator]

Заробив дві пачки цигарок

Якось Олександр Іванов розповідав таку бувальщину:
- Помните Лебедева? Когда блатные его стали круто пресовать он мне предложил две пачки сигарет заработать. Для этого я должен сломать ему руку. Согласился. В конце смены пошли в подвал. Положил руку на стол, я ударил горбылем. Он потрусил рукой и говорит: "Вроде не получилось. Да ты не жалей, сильнее бей!" Я и врезал со всего маху. Он вскрикнул и потерял сознание. Кинулся снегом его растирать. Он оклемался и на отряд пошёл, как будто ничего не случилось. После ужина во время входа отряда в локалку вырвался вперёд, разбежался, поскользнулся на ступеньках возле дверей и упал. Взвыл от дикой боли. А сделал он так потому, что за членовредительство тогда круто наказывали. Старшина повёл его в санчасть и подтвердил при каких обстоятельствах тот получил увечье. Там провели рентген и поставили диагноз: перелом руки. Наложили гипс и перевели в санчасть. Тяжёлое время хитрый Лебедь "протащился" в санчасти. Хоть руку себе умышленно покалечил, зато жив остался. Подошёл я к нему в день ларя и получил заработанные две пачки курева. Вот так и выживали хитрецы...

[Administrator]

Закритися в ШИЗО

Типова сцена: до "Абрама" підходить в'язень із саморобним ножем й просить: "Отведи меня на вахту и скажи что нашёл этот нож у меня. Закроюсь в ШИЗО – может там выживу". А що, це вихід – там холодно, годують через день, зате блатні не примушують працювати за них, не убивають. 

[Administrator]

В'язні сумління

 
У таборі відбували покарання загалом кримінальні злочинці. Особисто був знайомий з двома в'язнями сумління. Першим чоловіком, покараним за свої переконання був Ломакін Веніамін. Він на волі служив пресвітером протестантської церкви, а таких людей сатанинська влада дуже не любила - в державі панував войовничий атеїзм. Ось вам приклад. По телебаченню показують суд. На лаві підсудних молоді християни. В чому їх вина? Таємно перевозили із-за кордону духовну літературу й дома розповсюджували.
Виступає прокурор. Звертається до присутніх і сам же за них відповідає:
- В нашем, самом демократичесском государстве мира людям даны все свободы и права, и всевозможные полезные книги есть в изобилии! А кто на буржуазном Западе печатает подрывную, враждебную нашей идеологии литературу? 
- Враги советской власти!
- А кто в тайниках, нарушая закон, перевозит её в Союз и распространяет?
- Враги народа!
- А как нужно поступать с врагами?   
- По всей строгости закона!
І лунає вирок: кому - 4, кому - 3, кому - 2 роки ув'язнення.

[Administrator]

Юлій

Другим в'язнем сумління був молодий інтелігентний єврей Юлій Едельштейн. Вина його теж була в тому, що він проповідував іудаїзм - учення Старого Заповіту. Держава офіційно проголошувала свободу слова та віросповідання отож засудити людину за віру в Бога було незручно. (Тоді багатьох інакомислячих засуджували по кримінальних статтях, щоб можна було на весь світ заявляти, що в державі розвинутого соціалізму немає незадоволених владою.)
Усе геніальне просто: при обшуку квартири один оперативник підкинув пакетик наркотиків, другий - знайшов. А далі суд по 229 статті карного кодексу та етап у цей сучий, безпредєльний табір. Юлій перебував у нашому загоні. Йому, як і мені, створили нестерпні умови та обставили "кумовками". Ми подружились й я хотів жити з ним сім'єю - разом ділити проблеми, роздобутий одяг та харч. Але... мене викликав Саутін і сердито:
- Что, снюхались, антисоветчики?! Что это за группировку ты с Эдельштейном сколачиваешь?!
І я зрозумів, що сімейниками нам бути не дадуть. У кращому випадку когось із нас переведуть в інший загін. Відносини ми надалі підтримували досить дружні але так, щоб це не кидалось в очі.
На початку 1986 року Юлій упав із бункера й покалічився. Відвезли на операцію в Южлаг - у табір суворого режиму на окраїні Улан-Уде. (Туди звозили серйозно хворих в'язнів з усіх виправно-трудових таборів Бурятії.)

[Administrator]

Зламати морально але не допустити смерті

Весь термін перебування у цьому таборі постійно відчував пильну увагу адміністрації й розумів яке саме завдання із Москви відносно мене вони отримали: зламати морально але не допустити смерті. Недільний день, на волі Великдень а мене та ще одного в'язня викликають на вахту й примушують боронувати контрольно-слідову полосу – тягнути борони по периметру табору. Це, ясна річ, принизливо для в'язня а віруючому принизливо вдвоє. Відмовишся – заповторять в ШИЗО. Що робити? Помолився Богові – пояснив, що не із власної волі працювати йду й запрігся у ярмо з товаришем по нещастю. 
Під час ранішньої перевірки мені стало зле. Похитнувся але не упав – колеги втримали. Чую зляканий голос ДПНК: "В Южлаг его!"
В санчастині встановили діагноз: запалення легенів. Зазвичай з таким діагнозом в Южлаг не відправляли а от для мене зробили виключення – боялися, щоб не помер в їхньому таборі ...

[Administrator]

"Эй, ты, антисоветчик, пожал-ка на укол!"

Прибув в Южлаг. Напередодні отримав посилку, так що привіз другові гостинець - цигарки. Порушивши порядки, зайшов у післяопераційну палату провідати Юлія. Серед іншого запитав:
- Ти випадково впав чи... допомогли?
Юлій підморгнув мені і поводив очима вправо-вліво, - мовляв, дивись скільки продажної сволоти навкруги...
- А я цих таборах не просто так. Я довірився Всевишньому от і... Це я можу примилятися а от Він - ніколи... Мрію приземлити, себто віртуально відпідарасити денницю, сина зорі, котрий хотів вище зірок поставити свій престол й уподобитися Всевишньому. А втім, ти знаєш про кого це я...
Юлій розуміюче посміхнувся.
Про те, що я провідував Юлія, відразу довідався головний "шнирь" лікарні - в'язень, котрий за жирнішу баланду та обіцянку дострокового звільнення продався адміністрації. Боляче згадувати, але він був моїм земляком. Закликав до себе у "каптьорку" і сказав суворо українською:
- Ще раз провідаєш Юлія, - закрию в одиночну камеру до кінця лікування!
На другий день закликав знову й лагідно запропонував:
- Давай дружити, ми ж земляки... Будеш жити як я, та й додому підеш раніше.
Я рішуче відмовився. Його обличчя вмить перемінилося:
- Та я про тебе, брат, все-все знаю! В тебе строк ще великий та й дорога додому далека, а життя, сам знаєш, сповнене усіляких неприємних несподіванок! Так що дивись сам...
Мало того, - він лікарям розповів, що я такий-сякий, ворог рідної радянської влади. Так почувши про це, завідуюча процедурного кабінету вродлива лікарка Катя, стала... усіляко заступатись за мене перед блатними та лікарями. Завжди кликала жартома:
- Эй ты, антисоветчик, пожал-ка на укол!
Не звертаючи уваги на погрози земляка-завгоспа, (от напружую пам'ять, а прізвище тієї сволоти пригадати не можу) знаходив час та спосіб провідати товариша. В день виписки сказав йому:
- У мене передчуття, що ми більше не побачимось. Ти скоро виїдеш на Батьківщину своїх предків. Згадай мене, коли добре тобі буде.
Юлій посміхнувся і ствердно кивнув головою.

[Wednesday]

В'язні суворого режиму

У палаті весь період лікування я перебував разом із в'язнями суворого режиму. "Строгачі" - солідні люди в основному старшого віку. Називають один одного на "Ви", не лаються, не крадуть, не обманюють. Вони великі терміни покарання відбувають за досить серйозні злочини. Як то кажуть: "Пить - так водку, любить - так красотку, грабить - так миллион, а е.... (кохатись) так з королевою". 
Кулаками не махають - незначні непорозуміння вирішують мирно, за серйозні убивають без зайвих розмов. Ось тут я зрозумів, чому підсудні під час слідства хитрують, щоб потрапити на суворий режим. Тому, що на загальний режим потрапляють по першій "ходці" молоді неотесані дрібні злочинці. Юнаки, котрі п'ють та колють собі різну гидоту, люблять жінок легкої поведінки, а потім лікуються на "трипдачах", а в ув'язнення потрапляють, як правило, за дрібні правопорушення скоєні у стані алкогольного сп'яніння. Такі горе-герої, начитавшись дешевих книжечок про кримінальний світ та наслухавшись різних байок, перетворюють табори загального режиму на щось середнє між дитсадком та психіатричною лікарнею для буйно помішаних. Це про таких кажуть: "Сила є, розуму не треба".
Там  у лікарні серед солідних в'язнів відпочив душею, відіспався, поправився. Поправився бо погодився прибирати лікарню і в подяку повар мене неабияк підгодовував. Та ось мене виписали й повернули у "табір на виживання". Довелось вдруге звикати до життя у вовчій зграї.

[Administrator]

Робота на бункері

Після повернення мене поставили працювати на той самий бункер із котрого упав мій приятель Юлій. Робота не важка і тому адміністрація табору та блатні посилають туди працювати "любимчиків", а також до них тих, кого потрібно "перевиховати". З огляду на вищесказане народ там підбирається досить підлий, отож у нещасному випадку з Юлієм не було нічого дивного - сам не раз міг "випадково" упасти. Надивився там усякого і поволі стало гидко працювати з лицемірними людьми - хотілося, щоб перевели на іншу роботу, але у таборі мусиш працювати не там, де хочеш, а там, де призначать. У той час я отримав із дому посилку й принципово не поділився з блатними бункера. Наступного дня ніби за те, що у робочий час загоряв на даху бункера був переведений працювати у цех. (Насправді там мали звичку загоряти блатні, а я за них працював і мусив чатувати, щоб їх не застукали.) Та я був радий поверненню у цех - робота там важча але легша атмосфера людських взаємовідносин.
Передчуття не обмануло мене - у табір Юлій не повернувся. Дійшли чутки, що його перевели відбувати покарання в інше місце, і там під час побачення з рідними він зумів передати інформацію про жахливі порядки у нашому таборі. Зрадів, коли почув це: я не зміг, зате моєму другові пощастило. Його розповідь потрапила в західні засоби масової інформації. Пізніше в гумористичному журналі "Крокодил" я прочитав фейлетон, в якому глузували з Маргарет Тетчер, котра, мовляв, опустилась до того, що заступається за якогось торговця наркотиками Юлія Едельштейна. Зрозуміло� фейлетон був написаний на замовлення КДБ.

[Administrator]

Сексотом є кожен п'ятий

           
Колись О.І.Солженіцин запримітив, що в ув'язненні сексотом є кожен п'ятий. Так само й у час мого ув'язнення було. Не переставав дивуватись: яку же дивну насолоду отримують люди, продавши, принизивши іншого. Для в'язнів, котрі не мали середньої освіти у таборі була вечірня школа. Якось в'язнів зібрали у "Ленінській кімнаті" - до нас у рамках культурно-освітньої програми прийшла учителька, щоб обговорити недавно переглянутий у залі-їдальні художній кінофільм. Серед інших і я висловив свої враження. Учительці сподобались мої висновки й вона запропонувала підготувати виступ приурочений... річниці Великої Жовтневої Соціалістичної революції.
Наблизився той знаменний "святковий" день. У "Ленінській кімнаті" вдруге зібрали в'язнів. Щоб уникнути пікантної ситуації, я заховався за табірним туалетом. (Не можу ж я хвалити ідеологію, котру ненавиджу. Різонути ж привселюдно правду-матінку означало неабияк ускладнити собі й без того нестерпне існування.) Аж тут підходить до мене один із в'язнів і злорадно:
- Колёк, тебя училка зовёт доклад читать!.. И не прячься здесь больше - тебя с превеликим удовольствием уже двадцать человек продали что ты стоишь тут!
Щоб уникнути принизливої ситуації, довелось перейти у іншу схованку.

[Administrator]

Володимир Висоцький

Був в нашому загоні високий, виснажений юнак. Ім'я в нього було Володимир, прізвище Висоцький. Щоб вижити в цьому сучому, голодному таборі призвичаївся щоранку збирати куски хліба зі столів блатних. Вистежував коли із їдальні виходив загін хозобслуги або розконвойки й, відштовхуючи конкурентів, вривався в зал та й напихав кишені кусками недоїденого хліба.
Недільного дня до наших блатних зайшли блатні із сусіднього бараку. Принесли гітару. Покликали Володимира й запропонували:
- Уж если ты Владимир Высоцкий то и петь должен как настоящий Владимир Высоцкий! Возьми гитару и збацай нам что-нибудь.
Володимир взяв гітару й став, перебираючи акорди, прислухатись до звучання. Всі думали, що він зараз, щоб догодити авторитетам, заспіває щось із блатного репертуару. "Мурку", наприклад.  На загальний подив, досить непогано собі акомпануючи, той став співати:

Товарищ Сталин, вы большой ученый -
в языкознанье знаете вы толк,
а я простой советский заключенный,
и мне товарищ - серый брянский волк.
За что сижу, поистине не знаю,
но прокуроры, видимо, правы,
сижу я нынче в Туруханском крае,
где при царе бывали в ссылке вы.
В чужих грехах мы с ходу сознавались,
этапом шли навстречу злой судьбе,
но верили вам так, товарищ Сталин,
как, может быть, не верили себе. 
И вот сижу я в Туруханском крае,
здесь конвоиры, словно псы, грубы,
я это все, конечно, понимаю
как обостренье классовой борьбы.
То дождь, то снег, то мошкара над нами,
а мы в тайге с утра и до утра,
вот здесь из искры разводили пламя -
спасибо вам, я греюсь у костра.                                           
Вам тяжелей, вы обо всех на свете
заботитесь в ночной тоскливый час,
шагаете в кремлевском кабинете,
дымите трубкой, не смыкая глаз.
И мы нелегкий крест несем задаром
морозом дымным и в тоске дождей,
мы, как деревья, валимся на нары,
не ведая бессонницы вождей.
Вы снитесь нам, когда в партийной кепке
и в кителе идете на парад...
Мы рубим лес по-сталински, а щепки -
а щепки во все стороны летят.
Вчера мы хоронили двух марксистов,
тела одели ярким кумачом,
один из них был правым уклонистом,
другой, как оказалось, ни при чем.
Он перед тем, как навсегда скончаться,
вам завещал последние слова -
велел в евонном деле разобраться
и тихо вскрикнул: "Сталин - голова!" 
Дымите тыщу лет, товарищ Сталин!
И пусть в тайге придется сдохнуть мне,
я верю: будет чугуна и стали
на душу населения вполне.

В'язні слухали затаївши подих - не здогадувались, що Володя вміє грати на гітарі та співати й, більше того, що осмілиться заспівати крамолу. Блатні в подяку за спів дали Володі три цигарки із фільтром. Це в ті часи була досить непогана нагорода.

[Administrator]

Новий "хазяїн"

Весною 1986 року керувати нашим беспредєльним табором призначили нового "хазяїна". Ним виявився переведений зі зразково-показного табору полковник Друй. Очевидно, він мав досвід наводити порядок, тому що поволі життя у таборі стало мінятися. На стіні нашого барака довгий час висів величезний плакат. На фоні великих червоних ядерних ракет були намальовані грізного вигляду воїн у червонозоряній касці, сталевар у спецодязі та космонавт у скафандрі. Унизу напис: "НЕ СОВЕТУЕМ УСТРАИВАТЬ ПРОБУ СИЛ, ГОСПОДИН РЕЙГАН!" Новий "хазяїн" відразу наказав зняти той шедевр соцреалізму.
Якось він у їдальню зайшов. І саме в той момент керівник штабу СПП із своїми "архарівцями" ногами та кулаками виганяли звідти голодних в'язнів, котрі забігли позбирати недоїдки зі столів блатних. (У блатних вважається особливим шиком не доїсти баланду та залишити на столі кусочок хліба. Дивіться, мовляв, ми не голодні.) Керівник штабу СПП пояснив "хазяїну" свою поведінку:
- Вот, гражданин начальник, эти осужденные потеряли человеческий облик - объедки со столов собирают! 
"Хазяїн" на те здивовано:
- Собирают объедки? Значит они настолько голодные! Так накормить их нужно, а не выгонять!
Покликав повара й наказав нагодувати трудяг. З цього моменту усі зрозуміли, що у таборі настав перелом, запанувало нове мислення.   

[Administrator]

Новий "опер"

На початку літа прибув новий "опер" - капітан Павлов. Слідом за ним замполіт - полковник Цирендоржиев. Відразу круто приступили до діла. Спочатку по гучномовцю добром пропонували припинити беспредєл та в'язні з тих прохань глузували. Тоді у вихідний весь табір вишикували на плацу. До народу вийшов капітан Павлов - своїми манерами та голосом він був схожий на диктатора. Владним голосом розбірливо сказав:
- Беспредел не потерплю!! Любители дерибалова, вымогательства, мордобоя, воровства, а также приспособленцы и аферисты всех мастей, запомните мои слова: ШИЗО и ПКТ отныне вам будут за счастье!.. За беспредел будем раскручивать с добавкой срока на строгий режим!

[Administrator]

Політика батога та пряника

Нове начальство стало проводити політику батога та пряника. Ударними темпами в три зміни стали зводити нове ШИЗО. Оголосили набір в СПП. Добровольцям пообіцяли умовно-дострокове звільнення, отоварку без черги на зайвих 5 карбованців, позачергову посилку, місце на нижній "шконці".
Після нічного чергування на плацу давали вихідний. Найбільш активних переводили жити в загін господарчого обслуговування, працювати у штаб СПП. Ломанулись трудяги в СПП, як виснажені люди у голодний рік за ковбасою, й стали насолоджуватись уседозволеністю, котру дає влада.
Завідуючим їдальні призначили людину з волі. Стали чергувати офіцери при закладці продуктів у котли та при роздачі їжі за столами. Баланда стала густішою, каша жирнішою та і повари стали повніше заповнювати бачки на столах так, що порції значно збільшились. В цеху засклили вікна та завісили брезентом дверні пройоми. Годувати стали краще і на роботі. У строю стали ставити по росту, а в їдальні за столи садовити по алфавіту. Навели порядок на роботі та в бухгалтерії так, що всі стали заробляти на отоварку. При виконанні плану, отоварка становила 15 карбованців. У кінці кожного кварталу кращих преміювали позачерговими посилками, довгостроковими побаченнями, правом отоваритись на зайві 5 карбованців. В магазині перестали обраховувати, розширився асортимент продуктів. Кожен місяць у загін приходила комісія і надто худим та немічним призначали дієтичне, калорійне харчування. Причіп із дровами став тягати трактор. Розширили баню так, що всім стало вистачати місця під душем. Весь вільний час було дозволено проводити в бараку. А головне, стали пильно слідкувати за мордобоєм. Кожного побитого виявляли та питали, хто це зробив. Якщо бідолаха, боячись помсти, мовчав, то його садили в ШИЗО "за укрывательство" і тримали до тих пір, доки не видасть тих, котрі його били. Виїзний суд за серйозні каліцтва добавляв строк та переводив у табори суворого режиму. Усі зрозуміли, що махати кулаками - собі шкодити. Були й такі, про яких приказка: "Горбатого могила виправить". От таких  розкручували на суворий режим із добавкою кому 3 роки, кому - 5, кому - 8 років.
Якось голився в перукарні й ненароком порізався. Аж тут чую виклик на "вахту". Зайшов. До мене кинулись чергові: "Кто, за что?!"
- Та, - кажу - голився й ненароком порізався...
Придивились й, переконавшись що так воно і є, розчаровано відпустили. Чому розчаровано? Не виявили мордобою отож і похвали не буде...
В кінці 1986 року у таборі запанував мир та спокій. Зробив висновок: сита людина - добра людина. Колишні людиноподібні перетворились на нормальних людей. Нормою поведінки стали доброзичливість, взаємовиручка, повага один до одного, порядність.
Неймовірно: люди стали соромитись брудної лайки. Якщо у 1984 році у таборі загинуло 124 в'язні, у 1985 - 84, то у 1986 лише - 7. Самі в'язні стали називати табір "Пионерлагерь "Козлёнок".

[Administrator]

Володимир Федорович

 
Порядним, розумним, начитаним чоловіком у нашому загоні був Афанасьєв Володимир Федорович. Був він фізиком-ядерником, мав звання капітана другого рангу, в молодості ходив на атомному підводному човні "Ленінський комсомол". У таборі таких називали "кухонний боксер" - спересердя одним ударом зламав жінці щелепу - дорікнула, що тижнями шляється по повіях та сумнівних компаніях. (Кожен злочин має у в'язнів іронічну назву. Так, для прикладу, покараних за зґвалтування називали зломщиками мохнатих сейфів.)
Щоб уникнути покарання, Володимир Федорович підключив своїх впливових друзів та гроші, але й жінка підключила свої зв'язки, щоб покарали суворіше. (Вона була головним лікарем лікарні для високого начальства.) У результаті Влад отримав "дитячий" термін ув'язнення - 2 роки 6 місяців. Ми подружились. Розмовляти з ним було справжньою насолодою. Приведу найбільш цікаве. Двічі Володимир Федорович бачив на морі привид "Летючого голландця". Знаючи, що це видіння віщує біду, двічі міняв свої плани і цим уникав найстрашнішого - смерті.
Розповів історію, котра трапилася з його приятелем, молодим чоловіком, котрий пив, гуляв і не вірив ні в що. Якось в одному із сіл Росії, після грандіозної п'янки, той атеїст зайшов у закинуту розграбовану церкву. Посеред церкви, якимось чудом збережене, стояло Розп'яття. Зі словами: "Не верю ни во что! Все - бред!", витягнув ножа і вдарив Розп'яття. Удар леза прийшовся на ліву ногу Ісуса - вище коліна. Через півроку на полюванні у нього сталась осічка. Заломив рушницю, щоб перезарядити. В цей момент гримнув постріл. Заряд влучив в ліву ногу вище коліна. От і став бідолаха на все життя інвалідом...
Я підтримав тему. Розповів що спостережливі люди здавна помічають містичний зв'язок подій, але часто після того як відплата уже відбулася. О.І.Солженіцин у своїх спогадах, для прикладу, наводить слова в'язня, котрий у минулому служив у НКВС: "Как только снял крест с колокольни, так с того дня счастья мне уже небыло". 
Іншим разом Влад говорив:
- Как обидно, когда человек в этой жизни спотыкается, набивает шишки, падает, встаёт, снова падает, снова встаёт, падает и умирает, так и не познав, не найдя истины...
- А что есть истина? - запитав я.
- Тебе-то да не знать? - здивувався Влад. Посміхнувся мені в очі:
- Ну, конечно же Исус Назарянин!.. 
І продовжував: - Скажи мне: кто герой? Тот генерал, который в тишине кабинета разработал блестящий план и, положивши трупами десятки тысяч воинов, все-таки взял укрепленный город? Или тот юноша из Назарета Галилейского, который никого не посылал в бой, а сам на верную смерть пошёл, чтобы исполнить волю Отца - искупить на кресте грехи всего мира!?.. 
Іншим разом Влад задумливо промовив: - Всякий грех Всевышний готов простить кающимся. Не прощается лишь один грех - грех Иуды!..
Я дивувався:  який розумний, благородний чоловік і разом із тим... "кухонний боксер"...
Пізніше за хорошу роботу я був премійований правом отримати позачергову посилку. Список щасливчиків оголосили по гучномовцю. Через тиждень закликає мене "отряднік" у кабінет. Цього офіцера, котрий був родом з України, в'язні позаочі називали "маргарин - ні користі, ні шкоди". Пояснює, що із правом отримати  посилку сталась прикра помилка і сором'язливо очі відводить. Та я розумів суть: Саутін спохватився і "наклав вето". Це так, але... посилку я отримав. Володимир Федорович пояснив: "Пришлось повоевать за тебя в штабе". Він водив дружбу з офіцерами от і використав свій авторитет, за що я був йому дуже вдячний.
Якось розповів Володимиру Федоровичу свої пригоди та дивовижну дію того КДБістського коньяку. Влад, іронічно посміхнувшись, пояснив, що у наш час наука взагалі та фармакологія зокрема, досягли таких космічних висот, що в арміях та спецслужбах майже усіх держав для здобуття інформації, проти шпигунів та "язиків" тортури не використовують. Заставляють випити або роблять ін'єкцію психотропних препаратів. У свідомості знімаються усі гальма, і людина говорить все, що знає...