"Біла Ворона": Книга Миколи Горбатюка

[Administrator]

Дурна хохлушка

Усе воістину так: цей комітетник був талановитою людиною. Він дуже любив розмови на філософські теми і для цього запрошував до себе всіх цікавих людей табору. Він із нами поводив себе згідно інструкцій своїх хазяїв а також й для себе отримував інформацію та задоволення. Знав Біблію та секрети Магії. Дуже любив розмови про Бога та диявола. Писав досить непогані вірші про Бога, вічність, безмежність простору та часу, про табір, самотність, страждання та велике кохання. Переписувався із "заочкою" зі Львова. (Заочка - жінка, із котрою познайомився по листуванню.) Писав їй вірші, компліменти, роздуми про життя, Всесвіт, Бога, самотність та свої почуття до неї. І так своїми філософськими листами задурив молодій жінці голову, що та вислала пучок свого волосся й призналась: "Я ніколи нікого, крім тебе, більше не покохаю". Показував мені той лист, те біляве волосся й сміявся над "глупой хохлушкой".

[Administrator]

"Это тебе школа! Учись!"

Так, він любив філософію. Не раз говорив мені прямо в обличчя: "Ты здесь и тебе очень тяжело!.. А ведь так тебе и нада!.. Ты Бога любишь и, конечно, знаешь, что в жизни верующего всё способствует ко благу! Значить, так нужно Богу, чтобы ты здесь на своей шкуре ощутил весь ужас, всю глубину человеческого грехопадения! Это тебе школа! Учись! Познавай наш загадочный мир и людей его населяющих! Это тебе университеты Оксфорда, Гарварда, Кембриджа и Сорбонны вместе взятые!.."
І при цьому пильно дивиться, як я реагую. О, як він любив подібні сцени!
Часто вчив мене: "Никогда никому не делай плохого, потому что зло от человека к человеку всю Землю обойдет, но к тебе же и вернется с умноженной силой!" А ще він був хитрим пристосуванцем: час від часу пригощав трудяг цигарками, віддавав залишки хліба та "вторяки" (виварену чайну гущу, із котрої ще раз чи два варять чай) й цим завоював повагу, авторитет.

[Administrator]

"Это тебе школа! Учись!"

Так, він любив філософію. Не раз говорив мені прямо в обличчя:"Ты здесь и тебе очень тяжело!.. А ведь так тебе и нада!.. Ты Бога любишь и, конечно, знаешь, что в жизни верующего всё способствует ко благу! Значить, так нужно Богу, чтобы ты здесь на своей шкуре ощутил весь ужас, всю глубину человеческого грехопадения! Это тебе школа! Учись! Познавай наш загадочный мир и людей его населяющих! Это тебе университеты Оксфорда, Гарварда, Кембриджа и Сорбонны вместе взятые!.."
І при цьому пильно дивиться, як я реагую. О, як він любив подібні сцени!
Часто вчив мене: "Никогда никому не делай плохого, потому что зло от человека к человеку всю Землю обойдет, но к тебе же и вернется с умноженной силой!" А ще він був хитрим пристосуванцем: час від часу пригощав трудяг цигарками, віддавав залишки хліба та "вторяки" (виварену чайну гущу, із котрої ще раз чи два варять чай) й цим завоював повагу, авторитет.

[Administrator]

"Ну ради кого, ради кого ты распинаешься?!.."   

Якось одного разу серед гурту в'язнів зайшла мова про загрозу Третьої світової війни. Я, щоб підтримати розмову, розповів як у своїх видіннях всесвітню катастрофу бачили біблійні пророки. Пояснив, що це станеться, тому що люди Бога забули, а всі надії поклали, молитися стали на ядерну зброю. Але це не так: "Зброя вбиває, а Бог - спасає".
Уже ввечері "Абрам" лаяв мене:
- Видел я сегодняшний донос на тебя!.. Ты почему такой дурак!? Ты что - хочешь пойти по статье за пропаганду войны?! Да знаю, ты не говорил того, что тебе приписали, чтоб побогаче награда была!.. Сейчас едят сало, пьют чай со сладким, курят сигареты и смеются над тобой, уродом!.. Ну ради кого, ради кого ты распинаешься?!.. Да они все вместе взятые мизинца твоего не стоят!.. Я же работаю здесь и вижу, сколько их бегает сюда сдавать друг друга! Три тысячи зэков в зоне! Ставь пулемет! Убивай всех подряд и греха не будет!.. Запомни: люди - это такая мерзость, низость, гадость!.. Сколько тебя учить: никогда и никому не верь!.. Да меня самого в этой жизни тысячи раз больно кусала всякая шавка, которую я вытягивал из дерьма, обогревал, поил и кормил!.. Да и сижу я здесь за "друзей". Вместе проворачивали большие афёры, вместе воровали, а когда прижали нас, то они, чтоб самим выйти сухими из воды, всё на меня свалили, стрелочником сделали. Но, ничего, другой раз уже умнее буду!

[Administrator]

Мед та шоколад

Я прекрасно розумів гру цього пристосуванця: він і тут служив своїм колишнім хазяям - виконував вказівки КДБ відносно мене та інших в'язнів. "Абрам" часто нарікав, що за той хліб, жир, цибулю, котрими він підгодовує мене, доводиться платити поварам. Я замовив із дому на адресу його знайомого офіцера дві посилки з грошима, медом, шоколадом, маслом, цигарками. Той усе отримав та й заніс "Абраму". Я все те добро тільки очима бачив, - підгодовував мене він, як і раніше, жиром, хлібом, цибулею, іноді дешевими цукерками. Та я прекрасно знав, що так воно й буде, але суть в іншому: дуже не люблю бути комусь щось винним. Не хотілося, щоб він колись сказав, що підгодовував мене "на халяву".

[Administrator]

"Телевизор - это массовый идиотизатор!"

Якось я запитав:
- Ты ремонтируешь чужие телевизоры, а почему сам не смотришь телепередачи - возможность ведь есть?!
"Абрам" поглянув на мене, як на ідіота, і повчально сказав:
- Запомни: телевизор - это массовый идиотизатор! Чем больше его смотришь, тем глупее становишься!

[Administrator]

"Никогда, никогда не верь авторитетам!.."  

Іншого разу я приніс у "кільдим" цікаву газетну статтю відомого вченого. "Абрам" навіть слухати не став. Підійшов до мене впритул і повчальним тоном проказав:
- Никогда, никогда не верь авторитетам!.. Понаприсуждали друг другу званий, понавешали ярлыков и думают, уроды, что они что-то знают! На самом деле ничего они не знают! Не верь авторитетам - сам до всего доходи! Не ленись наблюдать жизнь и думать самостоятельно! Кстати, о жизни. Ты не за преступления, а за убеждения попал в лагеря и этим не только себе, но и детям всю жизнь испортил. Ещё не раз вспомнишь эти мои слова.

[Administrator]

"Дали уродам два выходных вот они и пьянствуют от радости..."

Під час комуністичного свята я сумно зауважив:
- А на воле праздник - годовщина Социалистической революции. Сколько людей коммунисты убили, превратили в лагерную пыль, скольким исковеркали жизнь, а народ вот празднует!
А він у відповідь іронічно:
- Дали уродам два выходных вот они и пьянствуют от радости! Да нашим людям дай выходной в соответствующий день, то они с таким же успехом будут праздновать день рождения Гитлера!

[Administrator]

Земляк

Одного дня "Абрам" закликав до себе:
- У меня для тебя сюрприз: в зону прибыл интеллигентный еврей - художественным руководителем одного из киевских театров работал.
Познайомив нас. Щоправда, прізвище у земляка було Белоцерковський, але обличчя єврейське. На другий день той єврей зустрів мене:
- Николай, скажи мне по секрету, что за человек этот Абраменков? Угощает, набивается в друзья, лезет в душу...
Я читав Біблію й тому поважаю єврейський народ, співчуваю за мільйони знищеного нацистами мирного населення. Так ось, кому іншому я, можливо, промовчав би, а йому, поглянувши в очі, сказав:
- Бережися його, він працює на КДБ, от і живе, як король. Йому тут не вистачає лише горілки вволю і баби.
Той єврей щиро поглянув мені в очі і, дякуючи, довго тиснув руку.

[Administrator]

"Раз так, отныне нет тебе моей дружбы!"

Хвилин, приблизно через десять викликає мене "Абрам" по гучномовцю. Серце йойкнуло від недоброго передчуття. Заходжу. Він накинувся на мене і став щосили бити, примовляючи в такт ударам:
- Да! Да! Да! Я кагебист!.. Знаешь, так держи рот на замочке! Да я знаю каждое твое слово, каждый шаг! Мрязь! Сволочь! Так-то ты платишь мне за добро?!.. Да если бы не я, подох бы ты здесь, как собака!.. А я ещё хотел помочь тебе на психбольничку съехать!.. Не хотел со мной дружить, писать бумаги какие мне нада! Ел бы здесь мёд, масло, сало, хуяло - во какая харя была бы! Раз так, отныне нет тебе моей дружбы! Иди на х... отсюда!
І ногою під зад випхав у двері.
Приходжу в загін. Керівник СПП, поклавши телефонну трубку, закричав на мене:
- Ану, утёнок гадкий, хватай метлу и дергай на х.. плац подметать!  Ты за чё "Абраму" на базар наехал?!..
Мету плац. Дивлюсь: стоїть "Абрам" у вікні радіорубки й злорадно посміхається.

[Administrator]

"Почему такой грустный?"

Наступного дня до мене знову підійшов той єврей:
- Привет, Николай! А почему такой грустный? Что случилось? Ну, расскажи еще что-нибудь о Саше Абраменкове...
І стільки щирого співчуття та цікавості в його очах. Та не єврей він після цього, а мерзенний жид.

[Administrator]

"Иди, ложись и отдыхай!"

Думав, що "Абрам" буде усіляко мстити мені. Але - ні. Викликав і поводив себе так, ніби нічого не сталося. Один лише раз я із власної ініціативи пішов до нього. А сталось ось що: приходжу, щоб лягти спати, а моє місце на "шконці"... зайняте. (!)
Став будити нахабу. Так уся їхня свора накинулася на мене з брудною лайкою та кулаками. Я до старшини, а він мені сердито:
- Да вы все за целый день меня уже достали! Иди сам разбирайся! 
Приблизно те ж саме відповів керівник СПП. Тут навіть майстер спорту по боксу нічого не вдіє. Слова не доходять,  а станеш махати кулаками - потрапиш побитий в ШИЗО за "обоюдную драку".
Ось тоді я й пішов у радіорубку до того комітетника. "Абрам" сказав коротко:
- Иди, ложись и отдыхай!
Я повернувся й ліг - моє місце було порожнім.
Лежав і розмірковував над закономірностями своєї долі: кожен мій виступ за правду чи добрий вчинок нічого не міняє в кращий бік тільки от я страждаю. Раз так, то може взагалі нікуди не рипатись та не робити добра? Толку ж то із моїх виступів та добрих вчинків...

[Administrator]

Звільнили умовно-достроково - заслужив

Люди, котрим "Абрам" служив, по достоїнству оцінили його "працю" - звільнили умовно-достроково. До речі, пізніше виявилось, що мама, передчуваючи біду, в останній момент порвала той лист, адресований на радіо "Свобода" а клаптики кинула за підкладку пальто отож їх при обшуку не нащупали. Це означає, що "Абрам" тоді взяв мене "на пушку".

[Administrator]

Блатні

Робота була дуже важкою. Дорога на роботу та назад  теж, але і в барак від підйому до відбою не пускають. Нарешті, завила сирена. Завгосп із такими як сам мерзотниками розважається тим, що заганяє трудяг спати. В цей час блатні починають вечеряти а заважати їм не можна. Біжать бідолахи до своїх "шконок". А тут блатні зриваються й б'ють цих трудяг за те, що перебили апетит. Біжать ті бідолахи назад і... нариваються на гнів завгоспа. Так і бігають туди-сюди під гучний регіт блатних...
Та ось уляглись ніби. Здається, все. Але - ні. Чути:
- Ты чё, с-сука, проститутка "вошкаешься" там?! А?! Чё?! Вшей на меня стряхиваешь?! Да?!.. Получай, гад ползучий?!
Та не крутився той. Але чому блатний кричить та б'є бідолаху? Чому? А страх наганяє. Кричить та б'є, щоб його голос чули й боялися. Ось завтра в людному коридорі він крикне: "Дорогу королю Франции!", і всі розступляться, щоб дати дорогу, бо голос його чули й знають: жартувати не буде.
А хто такі ці блатні? А такі самі в'язні як і всі, тільки от зібралися в зграю, щоб жити за чужий рахунок ситніше та веселіше. (Кількість блатних у людському товаристві, так як і вовків у лісі, регулює стан середовища: надто велика їх кількість не знайде достатньо поживи, а мала не втримає владу.)
Я теоретично теж міг "заблатовать", тобто наганяти страх, "ричать" на слабших, "кумарити" їх, полізти до блатних або в СПП і "загулювати" законно. Теж міг заставляти інших працювати замість себе та прислужувати але не робив так бо це мені гидко.
Тих пристосуванців, котрі вступають у різноманітні табірні секції, щоб відкрито співробітничати з адміністрацією й цим заслужити привілеї та дострокове звільнення у всіх таборах називають козлами. У цьому ж таборі блатними називали усіх пристосуванців. Ось типовий портрет одного з них. Керівником СПП (Секція профілактики правопорушень), тобто очима та вухами адміністрації й разом із тим виконавцем її волі у нашому загоні був Олексій Головін. До чого же лицемірний, хитрий, слизький та підступний був чоловік! Він мав владу, отож й, відповідно, гроші, спиртне, наркотики, дорогі цигарки, сало, масло, солодощі. До кожного, хто отоварився у магазині чи отримав посилку завжди посилав свого слугу. Той просив "підігріти" "мента". (Усі інші високопоставлені та авторитетні блатні поступали так само.) Розумні в'язні давали "по хазяйськи" - знали, що краще поділитись бо інакше дуже пожалкуєш.
"Голова" порядок підтримував - знав кого й коли "здати" адміністрації так, щоб не втратити свою матеріальну вигоду і при цьому не настроїти проти себе блатних та основну масу простих трудяг. (Бачив я як авторитети "з'їдають" тих, хто прийшовся "не до двору".) От й жив весело за рахунок інших й від адміністрації заслужив дострокове звільнення.
Подібну поведінку тоді офіційно характеризували: "Стал на путь исправления". (Це він мені злорадно кинув у обличчя: "Ану, утёнок гадкий, хватай метлу и дергай на х.. плац подметать!"
Якось я почув як він перед корешами хвалився своїми подвигами. Розповідав як у складі електрообладнання катували Олександра Панфілова, щоб той признався на яку адресу батьки після довгострокового побачення мають занести продукти та гроші для передачі у табір. З тієї розповіді дізнався, що Сашу на вірьовці підвісили за ноги вниз головою й катували як колись НКВСники у своїх катівнях. Щоправда, суворо попередивши, мусили відпускати на обід тому що, перед обідом усіх в'язнів обов'язково перераховують. (Для мене подібне не було дивиною - самого співвітчизники добряче катували на етапі, щоб свої золоті зуби віддав, пізніше у таборі катували за винесені з довгострокового побачення гроші.) Саша не витримав тортур - "розколовся". Та, як гірко признавався "Голова":
- Мы по горячим следам навели справки и выяснили что родители действительно заносили передачу по указанному адресу но мастер не взял - отец умер и ему было уже не до заноса передач в зону. А ведь там среди всего-всякого за шкуркой сала было 400 рублей заныкано. Представляете, как бы мы жили!?
Запам'яталась його розповідь як він із товаришем хитрістю заманили неприступну вродливу дівчину на квартиру й пригостили кавою зі снодійним. Коли ж чарівна дама заснула, то "джентльмени" її роздягнули й витворяли з тілом уже все, що хотіли. Наприкінці зробили їй "свисток" - одночасно засунули свої члени сплячій красуні у рот. При цьому дійшло до сварки: "Убери бедро - мешает! - Нет, это ты убери бедро!"
Ось такі люди у нас й досягають вершин влади. І такі ж в сталінських катівнях вибивали із невинних людей зізнання.
Тих, хто багатьом зіпсував життя в'язні ненавиділи але помститись у таборі не наважувались - чекали дня звільнення. Та представники адміністраці берегли своїх ставлеників - звільняли на декілька годин раніше від інших та відвозили на сусідню залізничну станцію. Я ж знав, що жити потрібно так, щоб ніхто у майбутньому при випадковій зустрічі не всадив "перо" у бік. Так й жив.

[Administrator]

"Кошкоеды"

Блатні знущались безжально. Кузьменка Олександра так на "накатці" били, що пробили гаком руку. Рука стала гнити. Так він навмисне посипав рану сіллю, щоб не гоїлася й завдяки цьому мати звільнення від роботи.
Голод, голод, знущання блатних – "зриває дах". Якось він з товаришем по нещастю зловили кота - любимчика поварів. Узяли за задні ноги й били головою об стіну, доки не забили. Обдерли шкіру. Закинули м'ясо в "чифирбак" (Трьохлітрову металічну банку з-під томату) й стали варити на вогнищі біля котла мокрої прожарки. Інші зеки варили в той час там юшку зі знайдених на смітнику рибних голів та картопляних очисток. Як на те йшло, в той час керівник штабу СПП привів у баню новий етап. Щоб показати свою владу перед новачками, став розганяти порушників режиму. Помітив червону від крові наволочку. Струсонув. Випала котяча шкіра. Відвів обох на вахту. "Хазяїн" виписав обом 3 рази по 15 діб ШИЗО (один термін закінчується - добавляється інший.) Так там ті бідолахи стали ламати собі руки, калічитись, щоб потрапити в лікарню й там пережити зиму.

[Administrator]

Повернутись додому калікою...

В кінці майже кожної зміни в'язні вели або несли в табір покалічених. Краплі крові капали на білий сніг. Дивився й намагався здогадатись: бідолаху блатні примусили працювати за них й він в гарячці роботи випадково покалічився, блатні покалічили чи навмисне руку, ногу в механізми всадив, щоб важкий період в лікарні пережити? Немає нічого гіршого, як потрапити в ув'язнення за "порожняк" та ще й до того повернутись додому калікою... 

[Administrator]

"Бандитская пуля."

Прийшли в загін новачки. Бачу: один зігнувся, розкис, став опускатися. Мені було совісно за тих двох хлопців, котрих я не вберіг, й тому я взяв того бідолаху своїм "сімейником". Підтримував, ділився чим міг. Та ось випала нагода й сімейник мій... записався в СПП. Тепер уже я йому не друг - він ходить королем, бо водиться з блатними, їсть за останнім столом. І от при зустрічі мій недавній "сімейник" став глузувати з мене:
- Ч-ш-ш!.. Бандитская пуля!.. Ко-л-лёк!.. Ха-ха!
Якби хто інший глузував так над моїм виглядом, розбитими окулярами, то мені було б не так боляче.

[Administrator]

"...это не больно!"

На ногу впала шпала. Під нігтем великого пальця став утворюватись гній. В санчастині "лєпіла", котрий був із числа в'язнів відігнув пінцетом ніготь та й смикнув. Бризнула кров. Я скрикнув від болю а він іронічно:
- Что, больно!?
Кисло посміхнувся мені в очі:
- Когда человек, которого любишь, котрому веришь больше чем себе, оказывается подлым предателем, тогда действительно больно! А это, - показав на скривавлений палець, - это не больно!

[Administrator]

Навіщо ремонтувати верстат?

Для механізації ошкурення шпал у цеху встановили шкуровочний верстат. Сконструйований згідно лозунгу "П'ятирічку - достроково" та виготовлений по принципу "Стук-грюк, аби з рук", верстат після декількох годин роботи вийшов з ладу. Цікаво, що ремонтувати його не стали. А навіщо? Два в'язні за миску баланди ошкурять вдвічі більше шпал. А якщо їм ще пообіцяти умовно-дострокове звільнення, то втричі. 

[Administrator]

Я нікудишній конспіратор

Голод примушує в'язнів бути напрочуд хитрими, підлими, спостережливими, іти на все, щоб вижити. Якщо в'язень вийшов із кімнати довгострокового побачення, отримав посилку, отоварився в магазині чи якимось іншим чином роздобув гроші чи ще щось цінне, то за ним пильно слідкують. Навіщо? А щоб донести про те адміністрації, видурити або вкрасти. Навіть якщо ти кудись пішов сам, то значить пішов не просто так, а щось цінне заховати чи відшукати, отож завжди за тобою пильно стежать хитрі голодні очі. Навіть якщо ти викинеш зіжмаканий папірець то його піднімуть, дослідять й зроблять відповідні висновки. Що, для прикладу, може сказати зіжмакана сигаретна пачка? Вияснять чи були такі цигарки у табірному магазині. Якщо ні, то це означає, що ти маєш гроші й тобі хтось заносить передачі з волі. Далі за тобою пильно стежать і діють залежно від обставин: від викрадення, видурення, шантажу, мордобою, обіцянки заступництва за певну винагороду до продажу тебе адміністрації.
Типовий приклад із власного досвіду: купив на роботі у хлопця, котрий мав "дорогу" (добрі стосунки з вільнонайманим майстром) "крифму" чаю (1/4 пресованої чайної плитки). Загорнув товстим шаром поліетиленової плівки та туго перемотав нитками. У табір не ризикнув нести, щоб на шмоні не відібрали. Ніби ніхто не бачив і не знав, що в мене є щось цінне. Де надійно заховати? Де? З байдужим виглядом пішов між довгі високі штабелі горбиля, щоб справити природні потреби і водночас заховати той скарб. Ніде ні душі, але обережність не завадить: швидко присів над виїмкою, поклав пакетик, загорнув тирсою та справив на те місце природну потребу. Наступного дня виявилось, що я нікудишній конспіратор - місце було розворушене,  а чаю, звісно, не було...
Сімейник знайшов пшоно, котре якийсь в'язень із першої зміни назгрібав у вагонах та от не зумів надійно заховати. Пакет був майже повним отож ми планували декілька вечорів святкувати "день живота". Один раз зварили "чифирбак" пшона й крадькома з'їли у складі тарної дощечки. Пісок хрумтів на зубах та ми на те не зважали. Наступної зміни пакета із пшоном у схованці не виявилося отож надалі "день живота" був у спритника, котрий нас вислідив... 
Іншого разу, коли офіцери охорони останніх в'язнів виганяли на "сйом", непомітно проліз під "палубу" й там плитку чаю заховав. Потилицею відчув чийсь погляд. Оглянувся й встиг впізнати обличчя земляка. Заспокоював себе так: зараз я вибіжу в числі останніх, завтра забіжу першим отож скарб все-одно буде моїм. Наступного дня кинувся до схованки першим й побачив... розворушену тирсу. Зрозумів: отой у таборі вказав місцезнаходження скарбу знайомому із першої зміни. Той вже вдень мав доволі часу обнишпорити вказане місце.
Отоварився в магазині. Кавалок маргарину взяв на роботу й заховав, щоб пізніше намазувати пайку хліба під час вечері. Один раз намазав, другий а третього не було - вислідили і... Через місяць те ж саме сталось із цигарками.