"Біла Ворона": Книга Миколи Горбатюка

[Administrator]

Вибори без вибору

Час від часу усі громадяни імперії добровільно-примусово ходили на вибори без вибору й покірно кидали в урни видані папірці. Якось у день тих "виборів" один односельчанин іронічно запитав іншого: "Ти, Іване, за республіканців голосував чи за демократів?" Іван же поглянув навкруги чи немає поблизу чужих й на те з кислою посмішкою: "Що дали те, як усі виборці Союзу, у тому числі й ти, без зайвих розмов кинув в урну, тому що знаю: передачі бувають не тільки по радіо та телевізору." Іван був правий: заявиш привселюдно, що у нас вибори без вибору і... суши сухарі.

[Administrator]

Абсурдна ідея

                       
На тему поширення на весь світ нашої ідеології взагалі і військової "братньої допомоги" сусідній державі зокрема, анекдоти з'явилися. Новостворений уряд Чехословаччини попрохав Москву дозволу створити Міністерство морського транспорту. Наші урядовці їм здивовано: "Ідея абсурдна, тому що ви ж не маєте на кордонах моря..." Чехословацькі урядовці на те резонно: "Але ви ж маєте Міністерство культури..." 
Зібралися німець, француз та наш й завели мову про свій добробут. Німець вихваляється способом життя: "На роботу я їжджу на "Фольксвагені", а за кордон на "Мерседесі". Француз: "На роботу я їжджу на "Рено", за кордон на "Пежо". "А ми, - підхопив тему наш, - на роботу добираємось на автобусах, тролейбусах, метро а за кордон їздимо на танках".
 Чеська сім'я приїхала на риболовлю. Чех упіймав золоту рибку. Та попрохала відпусти її назад у річку й за це пообіцяла виконати будь-які три бажання. Чех попрохав:
- Хочу, щоб на нашу Чехословаччину напали китайці. Хочу, щоб наступного року на нас вдруге напали китайці. Хочу, щоб третього року на нас втретє напали китайці.
 Дружина чеха на це ошелешено:
- І який в твоїх проханнях смисл!?.
Чех на те повчально:
- Так їхня же багатомільйонна армія тричі до нас й назад буде через Радянський Союз проходити...
Люди жартома розповідали один одному новину: Урядовці так званих "країн соціалістичного табору" заборонили своїм громадянам купатись у прикордонних водоймах. Чому? Ну ось: якийсь потопаючий стане кликати: "Рятуйте! Допоможіть!" Росіяни не так зрозуміють і введуть війська...

[Administrator]

Колгоспна дійсність

   
Віру у торжество ідей марксизму-ленінізму здавна підривала сумна колгоспна дійсність. Колгоспники крали з колгоспу хто що тільки міг, тому що красти колгоспне гріхом не вважалося. В результаті колгоспні приміщення та техніка були у занедбаному вигляді, колгоспники п'яні, а худоба завжди голодною і тому худою.  Будинки ж самих колгоспників були доглянуті, а нагодована краденим із ферми кормом селянська худоба швидко набирала вагу досить, корови давали високі надої молока.
Ось яскравий приклад колгоспної дійсності. Правління колгоспу вирішило посадити сад і закупило  саджанці плодово-ягідних дерев. Колгоспники удень слухняно ті саджанці висадили, а уночі... витягнули та пересадили на власні присадибні ділянки. Тут якщо не спіймав, то провини не доведеш.
 "А я на базарі купив! " - заявляє господар і хитро дивиться в очі. Так колгоспного саду у нас й не було - саджанці виросли й плодоносили поблизу осель будівників комунізму. Поволі я усвідомлював, що то не так люди винні, як наша абсурдна соціалістична система. От українці, котрі свого часу емігрували у Канаду, там в інших соціально-економічних умовах, ясна річ, так себе не поводять.   
Якщо раніше віру у торжество ідей марксизму-ленінізму поволі підривала сумна соціалістична дійсність то окупація сусідньої соціалістичної держави значно прискорила цей процес.

[Administrator]

Міська десятирічка

Настав вересень 1968 року. На мій подив, порядки у міській школі були зовсім іншими. Не вивчив урок - отримуєш двійку, однак тебе ніхто не б'є, не принижує. Ніхто не вербував стати інформатором, донощиком. До учнів зверталися на "Ви" і поводилися як із дорослими людьми. Щоправда, спочатку виникли проблеми взаємостосунків між учнями: наша неприязнь переплелась з боротьбою місцевих за місце в ієрархії класу - багато хто самоутверджувався, висміюючи та, всіляко утискуючи слабших за себе. Тоді хтось з учнів запропонував таку ідею: після уроків нехай кожен вийде на середину класу, а всі інші йому прямо в очі викажуть все, що про нього думають. Почувши про це, декотрі з так званих "героїв" непомітно втекли зі школи - знали, що доведеться червоніти.
На той час я цілком сформувався як особистість. Начитавшись класиків, був глибоко переконаний, що підглядати, підслуховувати, читати чужі листи, поширювати неправдиві чутки, ображати слабших та звинувачувати безневинних - це аморально й негідно звання справжньої людини. А відтак, вийшовши на середину класу, я не почув про себе жодного поганого слова. Справді, добре ім'я ліпше за велике багатство. З того дня взаємовідносини між однокласниками поліпшились. Оцінюючи ситуацію в цілому, можна сказати, що наш клас був дружним.

[Administrator]

Крах невіри у існування Бога та диявола

У шкільних турботах минув рік. Весною ми з мамою працювали на присадибній ділянці. Несподівано викопав якийсь маленький фанерний ящик. Що це може бути? Звідки цей ящик міг тут взятись? Ми ж кожного року обробляємо цю ділянку й нічого подібного тут не прикопували.
Мама помітила й крикнула: "Не смій брати в руки! Це відьми нам щось підробили!"
Однак я тільки посміявся з неї: "Он люди в космос літають і жодного разу не бачили там ні Бога, ні диявола, а ти ще віриш у ці бабські забобони!"
Узяв ящик у руки, розламав та й викинув на дорогу. Невдовзі запримітив дивну закономірність: не було дня без серйозних неприємностей. З незрозумілих причин раз у раз потрапляв у непередбачені ситуації - ніби якась сила тягнула мене туди, де має статись біда. Врешті-решт на рівному місці впав із велосипеда - штанина потрапила у ланцюгову передачу й водночас із цим передній бризговик, зігнувшись, намертво заклинав переднє колесо. Полетів через руль й коли приземлився, то ще й велосипед добряче вдарив по спині. Відразу відчув себе погано. Ледве дійшов до хати. Викликали авто швидкої допомоги. Лікарі швидкої забрали мене у лікарню й там, ретельно обстеживши, поклали на операційний стіл.
 Проснувся вранці у палаті, а через деякий час лікар на обході пояснив, що у мене був травматичний розрив селезінки отож її довелося видалити. "Не переживайте, без селезінки можна жити!" - заспокоїв він мене. Я розповідав як покалічився, але лікарі не вірили, що можна відбити селезінку, впавши з велосипеда.
 Та ось відчинились двері, і в палату зайшла старша сестра мого батька. Підійшла, поцілувала, стала співчувати та настирливо пригощати. Я відмовився - не до їжі було. Гостинці виклала в тумбочку. Я знав, що вона в очі лагідна, а позаочі нас із мамою ненавидить. А все почалося через хату. Родичі хотіли, щоб батько одружився з іншою і йшов у прийми - тоді все житло дісталося б їм. Тато ж одружився з мамою й привів її у рідний дім, так що, хату довелося розділити навпіл: в одній половині оселився тато з мамою, у другій - сім'я молодшої батькової сестри. Старша батькова сестра була змушена будувати власну хату. Тільки-но моя тітка вийшла, у тумбочці гучно лопнула принесена нею пляшка лимонаду. Подумалося:  це неспроста.

[Administrator]

" ...зробіть так, щоб я дізналась хто це зробив"

Після виписки із лікарні мама розповіла, що ходила до ворожки, і та, розкинувши карти, сказала: "Було пороблено на смерть, і ті люди дуже незадоволені, що ваш син вижив. Карти кажуть, що йому випадає ще одна лікарня, але не така страшна як зараз. Якщо хочете, зроблю так, що все зло, якого вороги вам бажають, повернеться до них самих".
- Ні, - відповіла я - хай їх Господь судить, а Ви зробіть так, щоб я дізналась хто це зробив.
- Гаразд. Ідіть додому, і хто перший прийде, то це він і є. Тільки нічого не давайте з хати взяти...
Коли прийшла додому, твоя тітка Марія вже чекала мене біля дверей:
- Ой, я чула, у вас таке горе, таке горе... Ось я Миколі свіжого молочка принесла.
Поставила банку на стіл, а я їй кажу:
- У мене немає чистої банки взамін.
- А мені будь-яка підійде! - і, схопивши брудну банку з підвіконня, вибігла з хати.                                                                       

[Administrator]

Віщий сон та пророцтво збуваються

Мій друг Михайло розповів мені сон, який приснився йому перед тим, як я потрапив до лікарні: "На наше село нападають вороги, а ти всіх переконуєш, що перемога буде за нами та зброю роздаєш. Тут піднялась стрілянина, а ти вискакуєш з окопу та кричиш: "За мною! Уперед!". Лунає кулеметна черга і ти падаєш... А через три дні ти впав із велосипеда і потрапив у лікарню".
Збулось передбачення ворожки: невдовзі я потрапив в інфекційну лікарню з діагнозом "сивороточний гепатит" - у попередній занесли вірус при переливанні крові. Держава, не провівши аналізу донорської крові, зекономила копійки а втратила на лікуванні таких як я тисячі карбованців...
Якщо окупація Чехословаччини породила в моїй свідомості серйозні сумніви в мудрості комуністичної влади, то цей трагічний випадок наніс нищівного удару по нашій атеїстичній пропаганді. Даремно я забув науку бабусі та почуті розповіді, котрі "мотав на вус"! Одурений учителями та державною пропагандою, я не вірив в існування Бога та диявола, висміював ікони, які висіли в хаті, а тепер збагнув, що жорстоко помилився. Усе ці події спонукали мене багато думати, спостерігати за життям.

[Administrator]

Покара за несвідомий гріх

Якось весною почав рубати дрова. За третім ударом зламалось топорище. Та це не біда - узяв іншу сокиру. За другим ударом сокира злетіла із топорища і, перевернувшись у повітрі, впала гострим кінцем мені по руці. Я відразу зрозумів, що тут щось не так. Затиснувши рану рукою, забіг у хату. Мама в той час відпочивала на ліжку. Я до неї: "Що за день сьогодні?" А вона мені: "А ти хіба не знаєш? Сьогодні ж Благовіщеня!"                                                                         

[Administrator]

Технікум радянської торгівлі

Минув рік. Ось я й закінчив школу. Куди піти вчитися? Знав привабливу формулу: "Торгівля - двигун прогресу", й тому вибрав прогрес.
Поступив у технікум радянської торгівлі. Першого дня керівник групи запропонувала вибрати комсорга. Хтось вказав на мене: "Нехай Микола буде. Він носить окуляри, значить, розумний!"
Ніза Антонівна тоді: "Ще кандидатури є?"
Усі мовчали - кожен думав приблизно так: "Якщо не виберуть його, то можуть мене. Навіщо мені зайвий клопіт?" От й проголосували за мене одноголосно. Нікуди не дінешся - мусив щомісяця збирати членські внески, заносити їх комсоргу технікуму та час від часу збори проводити.
В технікумі не переставав дивуватись атмосфері людських взаємовідносин. Одногрупниці щось не поділили й доводять свою правоту, пересипаючи мову добірною лайкою. І це, не соромлячись хлопців! А втім, це логічно. Потрібно огризатися бо інакше на голову сядуть.

[Administrator]

Практика у Криму

Після першого року навчання нашу групу послали на практику у курортну Євпаторію. Там нас розподілили по магазинах. Мені випало працювати із солідною місцевою продавщицею. Досвідчена жінка на власному прикладі показувала мені як слід "працювати". Кожні ваги були підкручені на 5-10 грамів, продукти важились разом із обгортковим папером, вага покупки та ціна називалась ще до зупинки стрілки на вазі, на рахівниці сума покупки навмисно збільшувалась ще й до того здача невірно видавалась. Особливо нахабніла моя наставниця коли до прилавку підходила старенька людина, дитина чи п'яна компанія. Я чудово розумів її логіку: трудяги, котрі важкою працею заробляють на прожиття на курорти не їздять, а їздять спритники, котрі заробили "дурні" гроші різноманітними махінаціями та прямими крадіжками. Такі скандал за десять-двадцять копійок влаштовувати не будуть - гроші ж не мозолями нажиті та й настрій курортний за дріб'язок псувати не варто. Усе то воно так, але я бачив, що серед покупців є багато місцевих жителів, котрі важкою працею заробляють на хліб насущний. Крім того є чимала категорія приїжджих, котрі в усьому собі дома відмовляли, щоб літом на курорті самим підлікуватись та оздоровити хворих дітей. Я не нахабнів як моя наставниця - не можу дивитись людині в очі і обкрадати. Щоправда я не міг щохвилини виставляти вагу у правильне положення бо працювали ми разом, але із каси за весь час роботи копійки не взяв.
Вантажників у магазині не було отож доводилось самим розвантажувати продукти та завантажувати тару. Місячна зарплата була мізерною - 68 карбованців. Обід у їдальні коштував карбованець, отож усі хитрували як могли. Хотілося ж і щось із одягу купити, і в кіно, і на танці сходити, і виноградом, персиками, морозивом поласувати...
Щоб здобути гроші на прожиття багато хто із нас не соромились обважувати, обраховувати покупців, сметану розбавляти кефіром, соки - водою тощо. Якось солідна жінка подала десятилітрову банку й попросила дівчат зважити топленого масла. Дівчата наповнили посуд маслом, зважили у підсобці й назвали ціну. Жінка ж на це сердито: "Бійтесь Бога - в цю банку ще ніколи стільки масла не поміщалось. А ну, переважте при мені". Нікуди не дінешся - мусили переважити. Жінка обурено: "Я розумію, що на одну зарплату не проживеш та совість усе-таки хоч якусь мати потрібно. Якби ви мене обрахували на 3-4 карбованці то я би слова не сказала, а як уже насмілились обрахувати аж на десятку, то вже копійки зайвої не дам".
Я ж не крав гроші з каси й тому попросив батьків вислати гроші. Хлопці дивились на мене як на ідіота, коли поштарка принесла грошовий переказ.

[Administrator]

Дарма зіпсував людям настрій

Якось дирекція євпаторійського міськхарчоторгу зібрала в магазині відкриті комсомольські збори. Я встав і спересердя видав приблизно таке: "Зарплата скрізь мізерна отож кожен крутиться як може. Ми  обважуємо, обраховуємо. Ошукані нами будівельники продають "наліво" цемент, дорожні робочі - асфальт, працівники автозаправок - бензин, працівники м'ясокомбінатів - м'ясо, кондитери - шоколад і так далі. От і живемо в будинках котрі розвалюються при найменшому землетрусі, їздимо розбитими дорогами на розбавленому дизпаливом бензині, їмо ковбасу із субпродуктів, цукерки із жирової глазурі та інші фальсифіковані продукти. Пропоную перестати дурити свій народ й цим започаткувати життя без брехні. І до керівництва міськхарчоторгу у мене питання: Де вантажники? Якщо ми самі розвантажуємо продукти та завантажуємо тару то й зарплату вантажників видавайте нам. Мабуть тихенько ділите між собою заощаджені гроші? Хіба не так? Також спецодяг для розвантаження та торгівлі потрібно видавати не зношений, а пристойний і по розміру. І ще одне: який у нас план виторгу, чи виконуємо ми його і якщо так, то де преміальні?" Повернувся до своєї наставниці й зауважив: "Негарно обважувати, обраховувати людей, продавати дефіцити із-під прилавку знайомим та начальству й цілими днями пиячити з ними в кабінеті завідуючої..."
Під час мого виступу керівники міськхарчоторгу сиділи опустивши голови, наставниця щось сердито бурмотіла, а одногрупники дивились на мене, як на ідіота та обурено шепотілися. Вираз їхніх облич ніби говорив: "Ти що, дурний, верзеш? Припинимо дурити народ - повмираємо з голоду..."
Після зборів наставниця сказала мені сердито: "Я учила тебя как жить в этом мире, а ты меня за это при всём народе так жидко обдрыстал! Запомни: где едят, там не срут!"
Та після мого виступу нічого змінилось. Виходило так, що я дарма зіпсував настрій начальству та колегам. Нарікав на себе: навіщо поліз читати мораль? Кому воно потрібно? Якщо людям так подобається жити в обстановці рабства, тотальної брехні то нехай й живуть як звикли.
                                                                                                       

[Administrator]

Овочева база

Після закінчення технікуму за направленням почав працювати лаборантом на овочевій базі міськхарчоторгу. Під час роботи спостерігав взаємостосунки між робітниками та начальством. Ось типовий приклад. На базу завозять дефіцит. Телефон у директора не замовкає. Найвище начальство дає заявку і присилає особистого водія. Нижчі за рангом приїжджають самі та забирають приготовлений для них пакунок. Ще дрібніше начальство вимушене іти з комірником у підвал за своєю "порцією". Далі на черзі друзі, куми, сусіди, знайомі та "потрібні люди" - ті, котрі володіють іншим дефіцитом. А прості трудяги - ті, що тягають ящики та бочки, змушені довго канючити, вимолювати якусь дещицю того омріяного дефіциту. Та й то лише найбільш настирливим дістається такий жаданий делікатес. В даному разі йдеться про лимони та апельсини. (При  комуністах кордони завжди закриті, отож, на полицях магазинів лежала лише продукція наших бідних колгоспів та економічно відсталих підприємств.) Цитрусових наш обласний міськхарчоторг отримував усього 20 тонн на рік. Цей дефіцит діставався тільки начальству, працівникам торгівлі та їхнім знайомим. Одного разу експедитор, котрий привіз з одеського порту лимони, пригощав начальство кусочками купленого там у докерів ананаса. Ось тоді я вперше наяву побачив той екзотичний плід.
У ті часи все, що виготовляється та вирощується за кордоном ми бачили тільки на телеекранах. Голос за кадром говорив про безжальну експлуатацію імперіалістами поневолених народів ради безтурботного життя купки багатіїв. Стосовно відношення начальства до людей у нас, пригадую, літній уже працівник висловився так: "Робітником у нас бути не погано, погано інше: за людину тебе не вважають".
Усюди впадала у очі безгосподарність, причину якої я вже розумів: при соціалізмі люди не відчувають себе власниками державного майна. Удома у кожного порядок, бо це його власність. Людина сама у себе не краде, а з фабрики, заводу чи колгоспу - можна, бо ж це не її власність, а державна. А мораль? А совість? При такій системі загальнолюдські цінності гарні лише на папері...
Важка праця на благо народу (а по суті, на благо чиновницького апарату) не приносила нічого, крім втоми. Доведені до відчаю, але позбавлені права на протест, трудівники приглушують невдоволення спиртним, а злість зганяють на ставленні до роботи. Теоретично невдоволення висловлювати було дозволено - Конституція гарантувала право на свободу слова, але от тільки не гарантувала свободи після того, як те слово сказане... На словах наша конституція була найдемократичнішою у світі, але горе було тому хто наївно намагався скористатись задекларованими там правами та свободами...
Під час виборів у виборчому бюлетені стояло прізвище лише одного партійця. (Правляча партія ж то одна - комуністична...) Якщо ж Ви привселюдно станете заявляти, що слово "вибори" походить від слова "вибір", котрого насправді немає, то... влада порушить проти Вас кримінальну справу за "Распространение заведомо ложных измышлений порочащих советский государственный и общественный строй".
Комуніст прокурор на закритому судовому засіданні буде Вам довго люб'язно, дохідливо пояснювати, що є злочином лаяти найдемократичніший державний устрій і, в результаті, його однопартієць суддя у присутності двох таких же комуністів - народних засідателів присудить Вам три роки "виправлятись" у наших виправно-трудових таборах... (Працювати за колючим дротом за миску баланди...) Усі люди наслідки зайвого базікання добре усвідомлювали і тому сиділи, як миші у норах...
Типовий приклад: на базі квасять капусту. Подрібнена капуста сиплеться в чан, а там три жінки посипають її сіллю та притоптують. Підігріваючи себе грубими жартами, вони харкають та шмаркають собі під ноги. Одна з них, щоб не завдавати собі клопоту йти в туалет, під регіт своїх подружок там помочилась - хай кваситься ліпше! Вони ж ту капусту їсти не будуть - кожна має дома власне господарство. Слухаючи розповідь про таку дикість, я нічому вже не дивувався, бо на ту пору доволі надивився на наше відношення до роботи та поведінку своїх співвітчизників. Робітники бачать, що начальство краде та пиячить, а їх зневажає. Зарплата у них мізерна, в магазинах бідний вибір між поганим та ще гіршим, зате на грудях Леоніда Ілліча орденів усе більшає. Бідність породжує роздратованість та брудну лайку, цинічне ставлення до праці - отак і живемо! У газетах же та на радіо безліч продажних журналістів щосили вихваляють мудрість влади та життєздатність соціалістичного способу життя. Люди на тему подвійної моралі та тотальної брехні іронізували так: "Якщо хочеш, щоб дома був достаток, то увімкни холодильник у радіорозетку". 
Кожен із керівників намагався навербувати серед робітників побільше інформаторів, щоб знати настрої підлеглих та позбуватися тих, хто багато базікає. В результаті подібної тактики атмосфера людських взаємовідносин була гнітючою. Під впливом побаченого власними очима та почутого з програм радіо "Свобода" у мене з'явилося бажання протестувати проти існуючих порядків.

[Administrator]

Відвідини знахарки

Виникла спокуса дізнатись майбутнє й я пішов до тієї маминої знайомої знахарки. Досі уявляв ворожбитів старими та страшними, але, на мій подив, потрапив у сучасну квартиру, де мене зустріла охайна вродлива жінка. Розкинувши карти, вона сказала мені про те, що було та що буде в моєму житті. Серед усього іншого буде і виклик у міліцію, але все минеться. Розговорились. Виявилося, що її зять працює в органах державної безпеки. Наприкінці розмови ця служниця лукавого запропонувала дуже спокусливу річ: "Якщо бажаєш, я дам тобі щось та навчу, що й як зробити, і тебе полюбить та, котру ти сам захочеш". Я вважав себе порядною людиною і тому відмовився від цієї спокусливої пропозиції.
                                                                                                                 

[Administrator]

Анонімка

Минув тиждень. Та ось мене чомусь викликають в міліцію! Як з'ясувалось, хтось із відчаю написав на керівників бази анонімку, в котрій було припущення, що мене підкуплено з метою завищення браку в овочевих аналізах. Слідчий усіляко мене залякував, згодом змінив тактику - став лагідним, довірливим і, пригощаючи дорогою цигаркою, намагався  завербувати. Пояснював яку велику буду мати вигоду від дружби з ним. Я, ясна річ, відмовився. Пізніше цю історію я розповів товаришеві, котрий у минулому працював дільничним інспектором. Той посміхнувся й сказав: "Я за півроку таку собі агентуру навербував, що став як ясновидющий - знав усе, що діється на моїй дільниці".
Анонімний лист здавна у нас є ефективною зброєю - написав компромат на людину, котра тобі заважає й її заарештували. Щоправда в період моєї юності часи вже були ліберальніші, але серйозні неприємності ворогові були гарантовані. Це ж як чудово: ворогові нашкодив і сам невиявленим, отож безкарним залишився...
Запам'яталось таке: на обшук приїхали правоохоронці із собакою. Господар до кінолога іронічно: "А ваша собака знає, що шукати і де?". Той у відповідь повчально: "Якщо ваша собака не гавкне, то наша не знайде".
                                                                                     

[Administrator]

Інформаційне поле планети

Знову сплинув, як весняна вода, ще один рік. Усе передбачене дивним чином збулося. А це означає, міркував я, що існує якесь інформаційне поле планети, в котрому записане минуле та майбутнє кожної людини і що є люди, які вміють до нього підключатись. А так і є.  Батьки дружили із сім'єю, котра жила на Поліссі. Їхній молодший син довго не одружувався, бо колись циганка нагадала, що він помре перед своїм весіллям. Та ось нас кличуть на весілля - Андрій мусив одружитись, бо його кохана завагітніла. Батьки поїхали, а мене залишили доглядати домашнє господарство. Повернулися сумними, стривоженими. Мама розповідала: "Поїхали на весілля, а приїхали... на поховання. Напередодні молодий, стомлений передвесільними турботами, заснув за кермом і врізався в останнє дерево на шляху. Молода у весільному вбранні йшла за труною. Гостей обсилали короваєм..."
Пізніше старший брат покійного, котрий був на ту пору розлученим, одружився з тією вдовою та усиновив братового сина. Односельчани дійшли висновку, що то є благородний вчинок. 
                                                                                     

[Administrator]

Різноманітні гадання

Ще з дитинства знав: щоб дізнатися майбутнє не завжди звертаються до майстрів магічних знань. Люди з покоління в покоління передають ритуали гадань. Найбільш популярними є гадання на дзеркалі та інші на свято Андрія Первозванного.  (Його першого Ісус покликав від того й відповідна назва.) При цьому усі прекрасно знають, що гадати гріх та небезпечно, але бажання знати майбутнє часто переборює страх. Пам'ятав такі бувальщини. Ввечері на Андрія (13 грудня) кожна дівчина зліпила вареник. Зварили їх й кожна свій поклала у коридорі. Відв'язали собаку й закликали у хату. Стали спостерігати у якому порядку собака ті вареники буде їсти, бо знали: в такому порядку й доля їм заміж повиходити. Собака радісно накинувся на вареники. При цьому одного взяв в зуби, кинув, накинувся на інші, потім вернувся до кинутого. Останнього вареника виніс на двір та й зарив у снігу. Пізніше й справді дівчата заміж повиходили у тій послідовності. Цікаво, що власниця кинутого вареника овдовіла й вийшла заміж вдруге. Власниця же заритого собакою вареника заміж так й не вийшла - померла дівкою. Стосовно гадання на дзеркалі, то не раз чув таке: якщо дівчина, побачивши силует судженого, в ту ж мить не накине на дзеркало рушник, а стане вдивлятись, то дуже постраждає. Як? Вдарить її лукавий або поцілує. Цікаво, що ту відмітину цілий рік нічим не вивести...
                                                                 

[Administrator]

Не усі відмовляються використовувати приворотні чари...

Напарницею у лабораторії була дівчина, котра раніше працювала в міліції. Була вона не з вродливих, але заміж вийшла за дуже симпатичного хлопця. Чомусь подумалося тоді: ось я відмовився від чар-зілля, а вона, певно, - ні...
Запам'яталась її розповідь про участь в специфічній ризикованій операції: "Послали мене під виглядом шукаючої істину дівчини до християн на їхнє молитовне зібрання. Дали сумочку із радіостанцією, щоб чути що на тому зібранні відбувається. Та от несподівано під час богослужіння щось в тій радіостанції перемкнулось й із сумочки... стали лунати міліцейські переговори! Та я не розгубилася: стала голосніше за усіх кричати "Господи, врятуй мене!" й при цьому щосили лупити руками по тій сумочці. Очевидно Бог справді є, тому що невдовзі голоси припинились". Присутні у лабораторії аж заходились від сміху...
Тим часом по селу пішли чутки, що мій однокласник Юрій (котрий колись переховував у мене свій портфель) збирається одружитися з дівчиною-інвалідом. Біля Юри завжди "вертілися" гарні дівчата, так що у нього було з кого вибрати собі наречену. Саме тому цей шлюб викликав здивування і дав привід для пересудів. Відшуміло весілля, у мого колишнього товариша народився син, а через рік молоді розлучились... Якось ми зустрілись і Юра розповів, як саме все відбувалося: "Нас познайомили й та дівчина стала заходити до мене в художню майстерню. Завжди приносила домашнє вино. От я й закохався по самі вуха: стала вона мені наймилішою від усіх. Одружились. Життя як життя - з'явилися непорозуміння, іноді сварки. Їде моя жінка в село до бабусі і привозить самогон, продукти. Вип'ємо, закусимо, і знову я її безтямно кохаю. Наробить усіляких дурниць, а в мене до неї чомусь немає ніякої злості. Та от проходить деякий час і знову в хаті сварки виникають. Знову їде вона до бабусі по той самогон. І знову наступає мир та любов. Щось підказало мені, щоб я не пив самогону та не їв тих бабусиних гостинців. Моє невдоволення її поведінкою призвело до розлучення. У нас тоді вже був син. Так незабаром вона причарувала молодого хлопця, який не тільки одружився з нею, а й сина мого усиновив!"
Подібна ж історія трапилась з моїм товаришем Олександром. Той закохався й вирішив одружитися, але батьки були проти, - мовляв, дівчина з бідної багатодітної сім'ї, дуже неохайна, а це означає, що не буде доброю господинею. Поставили синові ультиматум: "Або ми, або вона". Той же наполягав на своєму, так що між батьками і ним виник скандал, який переріс у криваву бійку. Олександр ходив із забинтованою покаліченою у тій бійці рукою але... перемогла любов. Ходили чутки, що мама знайшла зашиті в одязі сина чари. Люди свідчили, що мама Олександра в людному автобусі влаштувала потенцій невістці скандал із прокльонами та... Та все марно...
Сільська молодь була на боці закоханих.
Батьки зреклися сина, продали хату й виїхали в іншу область. Весілля молодятам зробила бабуся молодого та ще й хату подарувала. Через певний час у подружжя народилася дитина. На Великдень Олександр запросив мене в гості. У кімнаті було досить брудно, навкруги гуділи мухи та парувалися на запропонованих блюдах, на підлозі смерділа купа брудної дитячої білизни. Я сидів за столом й думав, як би скоріше піти, щоб не знудило. Переконався, що батьки поступали мудро коли відмовляли сина! Усе то так, але яка ж то сила чародійства!
На ту пору чув свідчення, що при любовних чарах виникає така пристрасть, такий потяг до коханої чи то коханого, що наступає затьмарення розуму й жертва чаклунства ладна на абсолютно все.
На жаль, не чув тоді, що при допомозі чаклунства можна і свого ворога перетворити на ліпшого друга. Там відчуття закоханості аналогічні.

[Administrator]

"Ой не ходи, Грицю, на вечорниці, бо на вечорницях дівки чарівниці!"

Повчальна розмова двох жінок. Одна сердито:
- Щось мій син до Світлани зачастив. Може одружитись надумав?
 Сердито тому, що у тієї дівчини була погана репутація, отож, їй не хотілося мати таку невістку. Друга цікавиться:
- А він  хоч раз гостював у неї дома?  - Так. Новий рік там у компанії святкували до ранку!
А та впевнено:  - Значить, готуйся до весілля!
Звідки така впевненість? Про бабусю цієї дівчини ходили чутки, що вона відьмує, а це означало, що й онуку навчила. У старовинній українській пісні є такі слова: "Ой, не ходи, Грицю, на вечорниці, бо на вечорницях усі чарівниці!" Якщо  вродливий та багатий юнак не звертає увагу на непримітну дівчину, то та може дізнатись як, та причарувати його, щоб пожити безтурботно у розкошах. У ті часи  була  популярною  пісня, у якій були слова: "Може десь у лісах ти чар-зілля шукала, сонце-руту знайшла і мене зчарувала?"         

[Administrator]

Цвіт папороті

Ще в дитинстві бабуся розповідала як двоє її подруг довідались, що опівночі в ніч на Івана Купала цвіте папороть та й пішли, щоб здобути здатність усе знати, той диво-цвіт зривати. Коли настала ніч, то на подруг напав непереборний сон. Щоб не проспати момент цвітіння, стали штовхати одна одну, кричати, бігати. Одна з них спіткнулась і... проснулась вранці від крику пастуха, котрий гнав худобу на пасовище. Хотіла встати та не змогла - коси так сплелися з травою та корінцями, що не піднятись. Стала кричати, просити порятунку. Пастух почув й гострим ножем звільнив полонянку. Почали дома розплітати, але марно - корінці та трава настільки сплелись з волоссям, що не розплутати. Довелось постригти дівчину наголо. Тоді та стала сліпнути. Повели до знахаря, а той ще з порога глузливо: "Що, дівко, зірвала цвіт папороті?... Щоб то було, якби кожен міг косити той цвіт, як траву? Це, дівко, потрібно в такий день народитись. Можу зробити так, що одужаєш, але пізніше за тебе постраждає твоя дитина".
Дівчина погодилась, бо хто тоді думав, що важкий час революцій, війн, розрухи, голоду закінчиться та настане мирне життя? Минув час. Дівчина вийшла заміж, народила сина. У трьохрічному віці малий упав із яблуні й став калікою на все життя.
Мама мого товариша розповідала як колись її брат вирішив досить хитро заволодіти цвітом папороті: "Таємно від рідні весною викопав у лісі паросток папороті та й виростив дома. В ніч на Івана Купала в нашій хаті молодь зібралась на вечорниці. Брат непомітно зник. Молодь продовжувала веселитись. Несподівано з комори в кімнату влетів брат весь білий від переляку, тремтить, зуб на зуб не попадає. Усі кинулись його заспокоювати, розпитувати. Лише через дві години той якось заспокоївся й розповів таке: "Засів у коморі над кущем й став чекати. Почув що на дворі розпочалась страшна злива із сильним вітром та громом. Несподівано оглушливий грім, землетрус та страшна блискавка розкололи хату навпіл. В цю мить з'явився  грізний вершник на величезному коні, із страшним скреготом витягнув шаблю та й замахнувся рубати. Щоб врятуватись, мусив вибігти з комори". Братові всі довго пояснювали, що вітру, зливи, блискавки, грому та землетрусу не було, а все те йому привиділось. Недовго після тієї пригоди брат прожив - загинув у вогнищі громадянської війни".
 У цих розповідях для мене не було нічого дивного - доволі подібного наслухався коли у дитинстві сидів на печі бабусиної хати та "мотав на вус" дивовижні розповіді старих односельчан. З тих розповідей знав, що папороть не цвіте цвітом у звичному розумінні цього слова, а лише на декілька секунд над кущем з'являється згусток червоного туману (астрального світла) і хто зуміє схопити його та із відповідними словами проковтнути, той буде творити чудеса, читати думки людей, бачити через землю де який скарб закопаний.
Існує цілий ритуал подорожі в ліс у ту ніч, також сміливець повинен знати, що спокуси там будуть неабиякі. Витримаєш - герой, піддасися на провокацію - серйозно постраждаєш. Хто ж, не знаючи правил, полізе в бій з професіоналом? Вивчи правила гри, потренуйся на слабших і тоді  ще добряче  подумай чи гра варта свічок. Усі ми мріємо отримати все і відразу, але так мало кому пощастить. Самозреченням, постом, молитвою, подвигами віри можна заробити дивовижну силу яснобачення,  чудотворення, котру в ту магічну ніч наївні сміливці мріють отримати "на халяву".

[Administrator]

Артист оригінального жанру

А й, справді, чи може нормальна людина відчувати тілом, бачити та чути те чого насправді немає? Не поспішайте іронічно посміхатись, бо може статись, що посміються над вами. Пригадую як у наш технікум приїхав гіпнотизер. В актовому залі зібрались викладачі та студенти. "Артист оригінального жанру" викликав на сцену десяток скептично настроєних добровольців. Запропонував зчепити руки та підняти їх угору. Згодом запропонував розчепити руки й опустити. Жоден не зміг. Гіпнотизер по черзі доторкнувся до рук кожного й лише тоді ті змогли керувати своїми руками. Попрохав найближчого до дверей студента принести склянку звичайної води. Усім по черзі давав скуштувати й запитував, що то є. Один, скуштувавши, сказав що то спирт, другий - вино, третій - пиво, четвертий - компот, п'ятий - томатний сік, шостий - молоко і так далі. Передостанній скептик не зміг узяти склянку - сказав, що там кип'яток. Тоді артист взяв руку дівчини, котра виявилась останньою, й вилив усе, що там залишилось. Та навіть не ойкнула. Потім під сміх залу загіпнотизовані студенти танцювали під лише ними чуту музику, завзято збирали на сцені неіснуючі квіти, стріляли у лише їм видимих ворогів. Довго під подив та сміх залу гіпнотизер робив із скептиками усе, що хотів. У кінці виступу дістав пачку нарізаних білих папірців та й розсипав на сцені. Запропонував: "Збирайте - це гроші!". Ох, як же студенти кинулись ті "купюри" збирати! Тим часом зал заходився від сміху - ми ж бачили, що там клаптики звичайного паперу...