Про Амбіціі.

[Золотий карась]

Щодо амбіцій. Нещодавно одного заступника міністра затримали на хабарі 400 тис $.
Він був амбітним? Безумовно! Я ще зі свого Львівського життя смутно пам'ятаю скандали з його участю, коли він був чиновником облдержадміністрації. Я знаю цей тип людей.
Він забезпечив своїх дітей і внуків? Сумнівів нема.
Це теж про амбіції

[Золотий карась]

Цікава тема, останні роки теж над цим періодично задумуюсь стосовно себе.
Але амбіції - це не лише кар'єрне зростання, наполегливість, цілеспрямованість в досягненні мети (як правило, знову ж таки, мета - кар'єрний ріст). Згодом напишу про себе, про своі думки з цього приводу.
Пишуть, що багатьом нашим спортсменам, зокрема футболістам, яким відкрилась дорога на захід ще в кінці 80-их, не вистачало амбіцій, тому вони повною мірою не розкрили свій потенціал, хоча насправді були талановитими спортсменами.
Добровольці, які пішли на війну, теж як правило, були амбітними, рішучими, вольовими, сміливими людьми. Багато з них загинули. Складне питання

Цікаві Ваші думки. Думаю, більшість людей, які дуже цього хочуть, можуть досягти кар"єрного зростання, причому не треба бути психопатом (є така книжка, хехе).

книжки не читав, але погоджуюсь. Досягти кар'єрного зростання можна, не будучи психопатом, в Канаді або в США. В Україні бажано таки бути психопатом дляцього)

[Wednesday]

Щодо амбіцій. Нещодавно одного заступника міністра затримали на хабарі 400 тис $.
Він був амбітним? Безумовно! Я ще зі свого Львівського життя смутно пам'ятаю скандали з його участю, коли він був чиновником облдержадміністрації. Я знаю цей тип людей.
Він забезпечив своїх дітей і внуків? Сумнівів нема.
Це теж про амбіції

За такі амбіції руки рубати треба, якщо не голови.

400 тисяч доларів ... навіть тут таке заробляє дуже малий відсоток, і то рівень СЕО і т.д.

[білий хорват]

Буду чемним - промовчу

Будь як Хома! - тренуй силу волі.
;D

[Сергій Чернівці]

Цікава тема, останні роки теж над цим періодично задумуюсь стосовно себе.
Але амбіції - це не лише кар'єрне зростання, наполегливість, цілеспрямованість в досягненні мети (як правило, знову ж таки, мета - кар'єрний ріст). Згодом напишу про себе, про своі думки з цього приводу.
Пишуть, що багатьом нашим спортсменам, зокрема футболістам, яким відкрилась дорога на захід ще в кінці 80-их, не вистачало амбіцій, тому вони повною мірою не розкрили свій потенціал, хоча насправді були талановитими спортсменами.
Добровольці, які пішли на війну, теж як правило, були амбітними, рішучими, вольовими, сміливими людьми. Багато з них загинули. Складне питання

Ну так.
Амбіціі на рахунок кар"єрного зросту——це перше що приходить на думку.
Але дійсно є і спортивні амбіціі—— та й просто іноді хочеться самому собі щось доказати.
Ну і грошові теж звичайно.
пс. Але в мене грошові амбіціі тормозяться таким явищем як "планка професіі"( так я це називаю))——
Той рівень за який не виходить твоя професія.
Тобто якщо не йти по кар"єрній драбині завжди є максимальна планка професіі, через яку ти не перестрибнеш як би не старався((

[Ребе Моше]

А я буду чемним - промовчу!

[абабагаламага]

якщо не йти по кар"єрній драбині завжди є максимальна планка професіі, через яку ти не перестрибнеш як би не старався((

Тому люди рроззумні і йдуть у дуппуттати, там планок немає.

[Wednesday]

пс. Але в мене грошові амбіціі тормозяться таким явищем як "планка професіі"( так я це називаю))——
Той рівень за який не виходить твоя професія.
Тобто якщо не йти по кар"єрній драбині завжди є максимальна планка професіі, через яку ти не перестрибнеш як би не старався((

Якщо підеш у менеджмент, то повинно бути більше бабла, ні?

[Золотий карась]

Про амбіції в контексті відповідальності... в галузі будівництва не орієнтуюсь, розкажу трохи про своє українське життя в цьому контексті.
Отже, останні декілька років був я заступником керівника одного з департаментів певної державного закладу. Тобто, коли шеф йшов у відпустку чи їхав у відрядження, я виконував його обов'язки.
Хтось би тішився, а я майже відразу відчув, що це не моє. В українських умовах, це був зайвий менінгіт для мене. Будь-яке проблемне чи складне питання - йдуть до шефа, звертаються до шефа. Тобто і підлеглі, і вище керівництво, і люди з боку скеровують свої стріли (претензії, пропозиції, скарги, запитання, зауваження) на тебе. Ти відповідаєш за весь колектив, за функціонування цілого механізму. Відповідаєш, але часто не маєш реальних можливостей повпливати на роботу окремих деталей цієї машини, тому що вже складись раніше певні традиції, стереотипи, неписані правила...
Коротше, то для мене була мука. Я звик відповідати за свою особисту роботу, завжди виконував її своєчасно і відносно на високому рівні, був відповідальним, з цим не було жодних проблем. Я добрий виконавець, але не лідер, і розумію це.
А відповідати за інших!? В умовах української анархії та бардаку?! Та ну його нафіг!
Однак, був у колективі нашому молодший колега, дуже амбітний... трохи ледар, дезорганізований, але балабол. Він з приємністю і радістю зайняв спочатку моє місце, яке звільнилось, і вже «посунув» нашого колись спільного шефа, якого я підміняв, хоча той ще не досяг пенсійного віку.

[Wednesday]

Про амбіції в контексті відповідальності... в галузі будівництва не орієнтуюсь, розкажу трохи про своє українське життя в цьому контексті.
Отже, останні декілька років був я заступником керівника одного з департаментів певної державного закладу. Тобто, коли шеф йшов у відпустку чи їхав у відрядження, я виконував його обов'язки.
Хтось би тішився, а я майже відразу відчув, що це не моє. В українських умовах, це був зайвий менінгіт для мене. Будь-яке проблемне чи складне питання - йдуть до шефа, звертаються до шефа. Тобто і підлеглі, і вище керівництво, і люди з боку скеровують свої стріли (претензії, пропозиції, скарги, запитання, зауваження) на тебе. Ти відповідаєш за весь колектив, за функціонування цілого механізму. Відповідаєш, але часто не маєш реальних можливостей повпливати на роботу окремих деталей цієї машини, тому що вже складись раніше певні традиції, стереотипи, неписані правила...
Коротше, то для мене була мука. Я звик відповідати за свою особисту роботу, завжди виконував її своєчасно і відносно на високому рівні, був відповідальним, з цим не було жодних проблем. Я добрий виконавець, але не лідер, і розумію це.
А відповідати за інших!? В умовах української анархії та бардаку?! Та ну його нафіг!
Однак, був у колективі нашому молодший колега, дуже амбітний... трохи ледар, дезорганізований, але балабол. Він з приємністю і радістю зайняв спочатку моє місце, яке звільнилось, і вже «посунув» нашого колись спільного шефа, якого я підміняв, хоча той ще не досяг пенсійного віку.

Чудово розумію, про що Ви, і мене це дуже часто зупиняло від подання на різні позиції, де треба було керувати людьми. Хоча у мене було декілька епізодів у моїй кар"єрі, де я керувала командами не як ПМ, а як керівник відділу чи групи. На щастя, мені дістались дуже хороші підлеглі і чудові начальники, які мене підтримували.

Що цікаво, я завжди вважала себе інтровертом, а коли мене послали на один із тренінгів, виявилось, що мій психологічний профіль має дуже виражену лідерську компоненту. Що пояснює деякі речі, хехе.

[білий хорват]

Мої амбіції на сьогодні

let's hurry to love people they leave so quickly



Намагаюся при кожній можливості якнайбільше часу проводити з рідними і близькими

[білий хорват]

[Wednesday]

Я ніколи не поспішала і не хотіла стати дорослою. Причому завжди це усвідомлювала.

Мені пощастило вчитися у дуже гарній (хоча на ті часи досить стандартній школі). В моїй школі був паркет, мармурові сходи, спортивний зал, актовий зал, тир, величезна територія із спортивними полями і в певний час навіть городиком, яку ми періодично вимітали до блиску і до останнього листочка під керівництвом та наглядом строгої директриси.

І були чудові класи з високими стелями, величезними вікнами, з яких лилося природнє світло.

І ось сиджу я в такому класі і мені не більше рочків 9. Якраз почався новий навчальний рік, почало жовтіти листя, і у вікнах видно червоні, як коралі, потяги горобини.

І я, у свої 9 років, бачу це і усвідомлюю - наступить день і година, коли все це пройде. Коли я не буду в цьому класі, у цій школі, і можливо, у цьому місті. І що я більше не буду малою.

Пройшло вже багато років, але я пам"ятаю ці свої думки і той день, і ті сумні почуття.