"Біла Ворона": Книга Миколи Горбатюка

[Administrator]

Наші виправно-трудові установи людей не виправляють

Хто сказав, що наші виправно-трудові колонії перевиховують людей? Одні в'язні "тащаться" у бараках та на легкій роботі, вживають наркотики, палять дорогі цигарки, грають в азартні ігри, п'ють спиртні напої, ласують різноманітними делікатесами, а інші за них працюють, обслуговують всіляко, в тому числі й сексуально. Хіба ж це перевиховання?! Люди втрачають роки життя, калічаться фізично та морально, розпадаються сім'ї.
Ось повчальний приклад. Один в'язень запитує іншого:
- Чего это Серёга такой дёрганый?
- Письмо получил. Его жена сегодня замуж выходит...
Ув'язнення у наших місцях позбавлення волі - це величезне приниження, глибока психічна травма. Боляче пригадувати всі знущання, але зате не соромно подивитись у очі людям - як важко не було, але я сам ніс свій хрест. Не був сволотою, отож, ніхто з колишніх в'язнів при випадковій зустрічі не всадить мені "перо" в бік. 

[Administrator]

Воля. (Хоча яка воля може бути в "лагере социализма"?)

Їхав  додому, але не віз із собою злість на в'язнів та табірних службовців. Мене били, принижували лише "опер" Саутін, колишній комітетник "Абрам" та один із офіцерів охорони. Інші офіцери теж знали, що я "антирадянський елемент", але, на мій подив, дивилися на мене з цікавістю та відносились із ледве вловимою симпатією. Саме так! Декілька разів мене могли закрити в штрафний ізолятор, але прощали те, що не прощали іншим. Їхні діди та прадіди служили "Царю, Отечеству и Богу", і хоча в час комуністичного збройного перевороту більша частина їх зрадила і царя, і Батьківщину, і Бога та як радянська влада не старалась, їй не вдалось повністю знищити закладену в генах відданість ідеалам своїх предків, людську порядність.
Та і клімат Бурятії важкий лише тим чужинцям, котрі перебувають там у неволі. Кожна людина любить те місце, де народилась та провела дитячі роки. Край, справді, чудовий: ліси, ріки, гори, знамените на весь світ озеро Байкал. А родючої землі для обробітку - незміряно. Займай скільки хочеш та працюй, не лінуйся.  Ліс сам по собі чудовий будівельний матеріал. Крім того, в лісах вдосталь горіхів, грибів, ягід, дичини, а в ріках та озері Байкал повно різноманітної риби. Численні заводи та фабрики переробляють багатства краю, так, що всім є робота а, значить, і зарплата. Крім того, схили гір покриті густими заростями дикої коноплі. А це золоте дно для торговців наркотиками та наркоманів: із пилку коноплі виготовляють анашу, котру в народі називають "план". Звичайно, правоохоронці намагаються знищити зарості дикої коноплі, але вони щороку знову розростаються, як ті бур'яни. Власті усіляко борються з наркобізнесом, але це все одно, що зупиняти вітер - чималі гроші лежать під ногами, отож, спокуса дуже велика. 

[Administrator]

Вкрав - пропив - посадили - "відкинувся" - вкрав - пропив - посадили. Романтика ...

У вагоні з касетного магнітофона лунав шансон - пісні, в котрих оспівувалась романтика виправно-трудових таборів, блатне життя. Якщо вірити тим пісням то виявиться, що в таборах безневинно сидять талановиті, освічені люди, котрі дуже люблять своїх матерів. Усі, хто відбував покарання, мене підтримають: ніякої романтики в наших тюрмах та таборах немає. Змарнуєш молоді роки, втратиш здоров'я, сьорбнеш доволі "беспредєлу" і вийдеш на волю озлобленим на весь білий світ. Та й на волі відчуєш себе другосортною людиною: одні з числа твоїх друзів за період твоєї довготривалої відсутності розбагатіли і ти уже їм не друг, другі одружились, дітей народили і їм теж уже не до тебе, треті виїхали у далекі краї... Батьки постаріли та й навколишній світ змінився і ти в ньому голий, босий та чужий. Одна тільки цінність - розписане татуюваннями тіло.
Якщо ж ти одруженим потрапив в ув'язнення на строк більше трьох років, то твоїй дружині для розірвання шлюбу твоя згода не потрібна - закон такий є. Повертаєшся, а у колись твоїй квартирі із колись твоєю жінкою у законному шлюбі живе інший. Ти ж на тій житловій площі навіть не прописаний... Жити ніде, взяти на роботу колишнього в'язня зазвичай охочих не знаходиться. І тобі одна дорога: туди, куди у нас приймають без конкурсу - у вже ставший звичним виправно-трудовий табір...
Згадався диспут із шкільним товаришем - він переконував мене, що законна дружина не є чоловікові ріднею:
- Учора вона була ріднею комусь та розлучилась, вийшла за мене і стала ріднею мені. Сьогодні пішла від мене, вийшла заміж за іншого і вже вона рідня йому! І так далі... Так виходить, що її колишній та сьогоднішній чоловіки мені родичі?.. Ні, рідня - це коли одна кров!

[Administrator]

"Бєсєда"

Прибув додому пізно ввечері 16 вересня, а уже вранці по мою душу приїхали співробітники карного розшуку. Запропонували поїхати з ними у міськвідділ міліції "на бєсєду". Жінка поїхала зі мною. Мене повели в кабінет, а вона сіла при вході на лаві й стала чекати.
Завели в кабінет керівника карного розшуку. Старий (таким було прізвище керівника) серед іншого запитав:
- Ти в таборі у "поміловці" писав, що тебе проти влади підбурював якийсь твій напарник по роботі. Хто це був? 
- Та, - кажу, - був у мене напарником Бобровник Петро Артемович.
Присутні оперативники здивовано переглянулися - я назвав ім'я їхнього колеги. Старий осудливо подивився на них й ті заспокоїлись. Нарешті "бєсєда" закінчилась. Вийшов.
Жінка розповіла:
- Петро, "друг" твій отой, приходив. Дуже зрадів: "Що, може Микола повернувся? Яка радість! Яке щастя! Передавай привіт! Скажи, хай знайде мене в інституті! А я тут випадково, - привів учнів по макулатуру..."
Ну, що тут скажеш - хоч бери та в очі йому плюнь...
Зробив висновок: Іуда шукає зустрічі. Але для чого? Невже думає, що я не зрозумів причин такого карколомного повороту долі й планує продовжити гру? Ні, судячи з тої "бєсєди" там інші мотиви...

[Administrator]

Надто довго я топтав табори...

Запитав у мами адресу тієї ворожки, котра після мого арешту так правдиво розкрила таємниці моєї долі й просила, щоб після звільнення я відвідав її особисто. Тієї котра обіцяла зробити так, що мені буде щастити всюди та скрізь. Мама з сумом повідомила, що та провидиця нещодавно померла...

[Administrator]

Пожертва на храм

В подяку Богові за те, що вберіг мене живим, вирішив зробити на церкву подарунок. Позичив грошей та поїхав у Квасилів в церкву, у котрій Світлана керувала церковним хором. Там під час богослужіння дякував Богові за все й серед іншого сказав Йому: "Якщо я Тобі знадоблюсь - Ти знаєш де мене знайти".
Після служби там, під іконами святих розповів своїй духовній наставниці як саме органи нашої влади використовують секрети Чорної магії. Світлана аж руками сплеснула та головою похитала:
- Так вони ж для власного користування таємно друкують Магію, тільки не під цією назвою!
Я сумно: - Якщо проти простої людини, щоб вивідати, чи не збирається вона прохати політичного притулку у капкраїні, органи влади використовують рецепти Чорної магії, то уявіть собі, що вони творять у світовому масштабі!
Світлана розповіла як вона теж була жертвою чаклунства. Один із родичів запросив її у гості й там пригостив водою, котрою обмивали мерця. Стала худнути, чахнути, все тіло страшенно боліло. Лікарі не могли поставити діагноз. Тоді Світлана стала постити та щиро благати Богородицю, щоб заступилась за неї перед Богом. Мати Божа явилась їй уві сні і сказала: "Заступлюсь. Ти одужаєш". Так і сталося.
Порадилися із священиком й вирішили купити у вівтар килим.

[Administrator]

"Скільки тобі за мене заплатили?!"

Наступного дня з двома помічницями церковного старости поїхав у місто вибирати пожертву на храм. Повертаємо на Ленінську. Чую:
- Привіт, Микола! Як поживаєш?!
Якийсь давній знайомий, вражений таким збігом обставин, кидається до мене й радісно протягує руку для привітання. Я автоматично простягнув свою й... закляк від такого нахабства та огиди.
Так це ж... Бобровник Петро, мій Іуда! Схопив мою руку. Тисне та трясе. І стільки щирої радості на його обличчі від такої несподіваної зустрічі...
А я:  - Скільки тобі за мене заплатили?!
Посмішка вмить злетіла з обличчя:  - Не понял вопроса?!
І, не відпускаючи моєї руки, пильно сердито дивиться в очі. Стало нестерпно гидко від такого цинізму. Не він, я першим відвів очі, висмикнув руку та й побіг наздоганяти жінок. Мене всього аж трясло. Пригадалися його слова: "Безгранична, безгранична людська підлість!"  та  "Немає такої підлості на котру була б не здатна людина".
Розумів: йому потрібно було взяти мою руку й для цього він хитро вибрав позицію. Якби він стояв на прямому відрізку шляху то я перейшов би на інший бік вулиці або його демонстративно проігнорував. А так...
Вмить пригадалася бувальщина. Моя бабуся дуже захворіла. Лікарі опустили руки. Тоді батьки повезли її до відомої знахарки. Та сказала: "Пороблено! Була б я молодшою то поїхала з вами. Тоді б та відьма дзигою переді мною крутилася!"
Після повернення бабусі стало легше а от сусідка важко захворіла. Двічі кликала та бабуся не йшла – знала тому що: хоче хитрістю за руку взяти. Через два тижні відьма в страшних муках померла. Перед тим родичі мусили в хаті стелю зривати...
Наздогнавши жінок, запитав: - Бачили живого Іуду?
Ті здивувалися: - Як? Де? Коли?
- Я щойно розмовляв із ним.
- Не може бути! - здивувалися жінки, - Так гарно одягнений, такий молодий, інтелігентний...
Дивною здалась мені та "випадкова" зустріч. Часто в натовпі очима шукаєш друзів, однокласників, одногрупників та... зустрічаєш дуже-дуже рідко й то не тих кого чекав випадково зустріти... Мій Іуда шукав зі мною зустрічі, щоб я подав йому руку – факт. Але яким чином він довідався де і коли я буду проходити? Значиться магічно підключився до інформаційного поля Землі й зчитав інформацію. Іншого пояснення не знаходилося.

[Administrator]

Повернення боргу

З табору поштовим переказом надійшли 242 карбованці (8 крб. вирахували за послуги почти) й я повернув позичене на пожертву. Виходило так, що за 5 років каторжної праці у радянських виправно-трудових таборах людина заробляє лише вартість килима. 

[Administrator]

Жанна

     
Після суду мене виписали з домової книги, отож зараз мусив отримати від влади офіційний дозвіл проживати у власному будинку. Пішов у ЖЕК за довідкою для паспортного столу міліції. У довжелезній черзі до кабінету керівника помітив ту в котру колись закохався з першого погляду - вродливу бібліотекарку Жанну з малолітнім сином на руках. Зробив висновок: кепські у неї справи якщо вже немає з ким дитину залишити... І чому я поспішив одружитись? На моєму ж життєвому шляху падала така козирна карта... Таку красуню я би кохав безтямно і, відповідно, не ліз у політику...
Та ось наші погляди зустрілись і я... зробив вигляд, що не впізнав її. А що було робити? Я після ув'язнення у одязі, котрий носив п'ять років тому, наголо пострижений, худий, на носі окуляри у страшній оправі, виготовлені у нас за принципом: "Іван, давай план"...
Підійти, привітатись та посміхнутись беззубим ротом? Уявляєте посмішку? І про що говорити, чим хвалитись, що пропонувати? Жанна була такою ж вродливою, але колишнє почуття не відтворилось в душі - я вже був не той. Не покидало огидне відчуття, ніби об мене витерли ноги, облили помиями. Вірною є приказка: "Хто в нашій армії служив, той у цирку не сміється". Моє ж ув'язнення було набагато страшнішим.

[Administrator]

Чому не жив як усі?

Під впливом цієї несподіваної зустрічі замість трьох анкет заповнив одну, вистояв чергу, отримав підпис посадовця. Здається дрібничка але у паспортному столі міліції мене грубо вилаяли і безцеремонно відправили в ЖЕК ще раз вистоювати чергу. Ішов і думав:
- Чужий я на цьому святі життя - усе найкраще у нас хитрунам, спритникам. Чому не жив як усі? Чому не жив так, як вигідно на даний момент? Може потрібно було "тримати ніс по вітру" - поступати у всесильну єдину комуністичну партію та усіляко вислужуватись? Тоді мав би високу посаду та відповідну зарплату, усілякі привілеї, пільги, їздив би за кордон і, навіть більше того: сам би у високому кабінеті вирішував кого пустити в туристичну поїздку а кого - ні, кому з довгої черги яку резолюцію поставити.

[Administrator]

Життя - лотерея

       
Того ж дня у автобусі побачив високу рудоволосу красуню. Волосся було справжнім - поряд стояв такий само рудий її молодший брат. Дівчина була напрочуд вродливою але спіймав себе на думці, що дивлюсь на неї як на витвір талановитого скульптора - нічого в душі не ворухнулось. Зробив відкриття: жахливе ув'язнення перетворило мене на живий труп - у душі згасли усілякі почуття, залишився тільки біль.
Пізніше ту красуню бачив у церкві. Навмисне став за нею у чергу до причастя, щоб почути її ім'я. Виявилось, що дівчину з котрої впору писати ікони звуть Тамарою.
Причастившись, думав над тим, що людське життя можна порівняти з лотереєю - у барабані долі намішано всякого: важка праця за мізерну платню, хвороби, лікарні, зради, тюрми, табори, приниження і там же здоров'я, успіх у справах, слава, достаток, щирі друзі, повага співвітчизників, кохана жінка, слухняні діти, подорожі по світу, на схилі літ забезпечена, безтурботна старість, легка смерть, добра відповідь на Страшному суді.
Життя без проблем та труднощів не буває й кожному з нас доля щодня підносить сюрпризи. Життєву дорогу можна порівняти з "зеброю" на асфальті. Боляче, що я весь час іду повздовж чорної смуги, отож мені завжди випадає тільки зло. Там у церкві благав Бога, щоб доля посилала мені ще й щось хороше, а якщо вже й била, то хоча б через день та не так боляче.

[Administrator]

Люди примічають закономірності буття

Батьків товариш поставив собі зуби у підпільного зубного техніка. (У СРСР вся сфера послуг була державною.) Зайшов я до батькового товариша, щоб той завів мене до того зубного протезиста.
 Рушили на зупинку. Аж тут нам назустріч стара, неохайна жінка.
 Батьків товариш до мене: - Дарма їдемо. Сотню разів переконався: як тільки кудись рушаю й стріну цю стару - успіху не буде.
 Прибули. Зуботехнік до нас: - А я вже закрив свою майстерню - продаю хату, розпродаю та роздаровую що маю й емігрую в Ізраїль...
 Таки правда - дарма їхали. А й справді: люди примічають закономірності життя... Довелося шукати іншого підпільного зубного техніка.

[Administrator]

Знайомство з магією

На роботу влаштовуватися не поспішав – в таборах напрацювався. Відстав від життя отож хотілося надолужити втрачене. Слухав "ворожі радіоголоси", спілкувався з людьми, читав усе, що вважав пізнавальним.
За радянських часів була сувора цензура а тут явилося: ринок завалений російськомовною літературою на усі смаки. Магічною в тому ж числі. Знав із Біблії, що магію вивчати небезпечно але з того відчаю пішов та й купив. І не міг відірватись - до чого ж цікава книга! Я би поставив її на друге місце після Біблії. Що ж таке магія? Чого вона вчить?
Щоб зрозуміти магію, розпочну з Біблії. (Євангеліє від Івана 1:1) "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово".  Спочатку Господь при допомозі різноманітних ангелів створив ідеальний Всесвіт та нашу Землю. Та високопоставлений ангел світла, позаздривши Славі та Владі Творця, із третиною ангелів підняв бунт, щоб самому зайняти місце Всевишнього. Бунт проти Бога, ясна річ, потерпів поразку і високопоставлений ангел світла перетворився на Божого ворога - диявола. І ось вже крім Господа Бога із різними по рангу ангелами є й диявол із різними по рангу демонами. Демони - це, по суті ті самі ангели, котрі, спокусившись, перейшли на сторону диявола. За цей злочин вони позбавлені Слави Божої, але розум та силу зберегли...
Кожен ангел може, спокусившись вседозволеністю, порушити Божі настанови й перетворитись у демона, а от демон в ангела - ніколи. Це так як і наївна людина, понадіявшись що її злочин не буде розкритий, може легко потрапити у довічне ув'язнення, тільки от назад уже немає вороття...
Існує взаємозв'язок між космосом, поведінкою людей та силами природи. Наші думки та слова матеріальні і мають величезну силу. Також існує інформаційне поле планети, в котрому, на невидиму кінокамеру, записуються всі наші думки, слова та діла. І, що цікаво, є люди, котрі набули здатність підключатись до того інформаційного поля й скачувати потрібну інформацію.
Ось яскравий приклад із Біблії (Друга книга царств 6: 8-12): Сирійський цар воював із Ізраїлем. А тим часом божий чоловік Єлисей попереджував свого царя про наміри, засідки сирійського царя. І сильно занепокоєний сирійський цар запитав придворних: "Хто з наших зраджує перед Ізраїльським царем?" І сказав один із його слуг: "Ні, пане мій царю, це не наш, а це Єлисей, той пророк, що в Ізраїлі доносить Ізраїлевому цареві ті слова, що ти говориш у спальні своїй!"
І це не диво - кожен із нас не раз відчував подібне. Я був у Болгарії і там, через віщий сон відчув смерть діда. Моя мама у сновидінні бачила свою хресну маму в той час, коли та померла у далекій Канаді.
Також із Біблії відомо, що всі предмети, із котрими стикається людина, заряджаються її добрим чи злим біополем і несуть цю інформацію через віки. Найкраще зберігають інформацію спиртне, хліб та вода. Усі, хто був у церкві на сповіді, звернули увагу на той величний обряд священнодійства над вином та хлібом. Причастившись Святих Тайн, людина приймає в себе частинку Божественної Святої енергії, Сили. Також усі спостерігали величний обряд освячення води на Свято Хрещення Господнього, котре у нас 19 січня. Свята вода не псується та має чудодійні властивості.
Чому ж учить Магія? Виявляється, що... вино, хліб, воду та інші різноманітні предмети можна зарядити сатанинським магічним обрядом, й тоді вони понесуть зовсім іншу енергетику. В Магії подаються магічні обряди, щоб використовувати послуги незримих безтілесних істот для будь-якої цілі. Одним словом, Магія вчить крутити світом, як захочеш! От злі люди й використовують магічні знання для досягнення своїх егоїстичних цілей.
Перше враження: захват, ейфорія, азарт. Так і хочеться крикнути: "Це ж, яка сила в моїх руках!" Можна здобути владу над людьми, помститися ворогам, вилікувати будь-які хвороби, досягнути успіхів в особистому житті, бізнесі, передбачити майбутнє. Магія навіть вчить викликати душі померлих для виконання будь-яких бажань.
Чарівники самі себе називають майстрами. Існує 40 ступенів майстерності. Буває, що майстри воюють між собою і перемогу тоді здобуває той, у котрого ступінь майстерності вищий. Чародії знають про магічний зворотній удар - майстер може повернути зло на того, хто його наслав, і тоді винуватець буде довго мучитись. Колись тітка Марія закопала біля мого будинку "підклад", взявши котрий у руки, я невдовзі на рівній дорозі ніби випадково впав та й покалічився. Майстер магії, до котрої мама звернулась погадати, сказала чому це сталось та запропонувала повернути те зло назад. Тітка відразу цей зворотній удар відчула й мусила прибігти щось позичити, щоб послабити його дію.
Магія дуже сильна й рецептів там безліч. Чорнокнижники були відомі давно. Великі чуда показував Господь фараонові, щоб той відпустив зраїльтян із єгипетської неволі. Але (Друга книга Мойсеєва 8:3): "...І так само зробили єгипетські чарівники своїми чарами".
Щоправда не всі Господні чуда змогли повторити єгипетські чарівники, але все одно, їх сила вражає.
Найбільш вразливою для магічного впливу є свідомість людини. В залежності від цілі, під дією магічного впливу на жертву нападає жагуча любов, чорна ненависть, байдужість, відчай, страх, докори сумління, забуття, непереборне бажання поступити саме так, як хоче чорнокнижник.
Під дією чар Ви будете робити усе, що побажає чаклун. Постарається і Ви... люто зненавидите й покинете свою вродливу жінку та перейдете жити до страшної відьми та її брудних дітей. Ви станете зомбі, рабом. Буде крутити вами як захоче. Стане відкрито приводити коханців але у вашій свідомості не спалахне ревність, образа. Ваші почуття та думки вже під її контролем тому що. Якщо ж чаклун чоловік - буде навпаки. Метою магічного впливу може бути усе, що завгодно. Все то воно так, але слід знати, що Господь Бог сильніший за диявола, отож чим ближче людина до Бога, тим важче чорнокнижникові їй зло заподіяти. Диявол може чинити стільки зла, скільки допустить Господь. На цю тему у Біблії є повчальна розповідь про праведного Йова.
Людина, котра грішить автоматично втрачає Боже заступництво. З вищесказаного можна вивести формулу: майстри чорнокнижних наук процвітають там, де люди дуже далекі від Бога. Що ж стосується мене, то тут інше: сам же у молитвах просив: "Господи, я зможу пити чашу, яку пив Ісус, я піду за Ним! Я готовий на все, а втім, хай буде не так, як хочу я, а як Ти хочеш"... В стані тогочасного духовного піднесення хотілося для Бога та людей вчинити щось грандіозне, душа бажала самопожертви, подвигу. От і випросив, по юначій наївності не відаючи того, якої долі собі прошу...
Що потрібно для магічного впливу? Жертву можна підпоїти, нагодувати чарами, зашити їх в одяг, подарувати у вигляді подарунка, підкинути в житло або зробити так, щоб ворог на них наступив, закопати на подвір'ї наговорені предмети, котрі майстри називають "підклад". Можна роздобути кров, нігті, волосся, одяг, слину, мочу та використати для виготовлення воскової фігурки, котру майстри називають "вольт". А ще простіше - роздобути фотографію потрібної людини.
Що можна вчинити через "вольт" чи фото? А що завгодно: нав'язати свої бажання, наслати невиліковні хвороби, смерть. Якщо майстрові не вистачає майстерності й він не впевнений в успіхові, тоді він кличе сильнішого помічника або двох. В Магії робота трьох майстрів називається "Тріада", а тринадцяти - "Чорна меса". Якщо майстрів ще більше, то це вже "Шабаш".
Є багато обрядів, під час котрих потрібно... думати про об'єкт магічного впливу. Віруюча людина йде до церкви і там, поставивши свічки, подумки молиться за здоров'я живих рідних та за упокій душ померлих.
Чорнокнижник йде до церкви і ставить свічки "за упокій" над... живими ворогами! (Коли ставити, куди, як і скільки, там у магії описано детально.) Є багато обрядів, в котрих, щоб отримати бажане від диявола, потрібно дома або в церкві... поглумитись над вірою християнською та божественними символами.  Нічого дивного - й сьогодні актуальне спостереження нашого Кобзаря:

...За кого ж ти розіп'явся,
Христе, сине Божий,
За нас добрих, чи за слово
Істини...  чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці і ікони,
І ставники, і мири дим.
І перед образом Твоїм
Неутомлєнниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар Тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!

Слова сказані людьми матеріальні і тому мають велику силу. Вони як цеглинки, тільки от один будує з них для людей церкву, а інший - в'язницю. Виявляється: можна впливати на людей... навіть не знаючи де і хто вони.
Як це може бути? Вас обікрали, зґвалтували дочку або вбили сина. Протоплюєте грубку та читаєте заклик порчі на дим, або варите всі хатні ножі і читаєте вже інший заговір. З цієї хвилини на злодія нападе страх, стануть мучити докори сумління, він стане відчувати, що з'їжджає з глузду. Сам, не розуміючи що з ним діється, підкине вкрадене й вимушений буде звернутись до психіатра або знахаря. (Лікарі у подібних випадках безсилі.) 
Коли зґвалтована дочка й серце не прощає насильника, тоді... закляття на смерть читають, перемішуючи землю з трьох могил. Обставини смерті насильника можуть бути різними, але на протязі року це станеться обов'язково.
Коли вбита рідна дитина, тоді... вночі на зворотній стороні фотографії вбитого креслять п'ятикутну зірку, котра в Магії називається "пентаграма" і, запаливши на п'яти кінцях церковні свічки, читають закляття на смерть вбивці. Убивця, де б він не був, помре на протязі року. Тут не до жартів: диявол диявольськи сильний й хватка у нього мертва.
Віруючий усі заповіді шанує й щиро молиться Богові дома та в церкві, а чорнокнижник, щоб отримати вигоду або помститись, чаклує сам або задіює колег ради більшої результативності. Надивився я в монастирях на тих нещасних на котрих наслали порчу. Щоденно цілий натовп чекає вичитки, яку проводять святі старці, монахи, котрі подвигами віри удостоїлись від Бога влади над демонами. Ось яскравий приклад, котрий показує що буває із самозванцями.
(Дії апостолів 19:13-16) "Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім'я Господа Ісуса над тими, хто мав духів, проказуючи: "Закликаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!" Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Скеви. Відповів же злий дух і сказав їм: "Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?" І скочив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігши обох, подужав їх так, що втекли вони голі та поранені".

[Administrator]

Не всі витримують спокусу перед чималенькою пачкою грошей

Якось біля церкви розговорився з богомільною старою жінкою. Вона живе сама, всі пости дотримує, молиться, не пропускає жодного богослужіння. Живе тим, що молитвами, травами, добрими порадами лікує людей та знімає пороблене. Призналась з болем:
- Є такі, що приходять і просять: "Зроби так, щоб невістка померла. Зроби так, щоб свекруха померла". Гроші чималі тикають. Та я Бога всім серцем люблю і тому таких виганяю геть із двору.
Я поцікавився:
- А Ви, якби захотіли, могли б навести порчу?
- Звичайно, синку. Щоб відробити, потрібно знати як пороблено. Поробити легко, а от відробити - важко. Людині стає легше, а я хворію...
Зараз багато розвелось "знаючих", але не всі витримують спокусу перед чималенькою пачкою грошей.

[Administrator]

"Люди добрі, роззуйте очі..."

Людська свідомість дуже вразлива. Ось приклади. Якось з колегами нудьгував у залі очікування вокзалу. Послали Віктора за пивом. Той повернувся... із порожніми руками. Ошелешено кліпає очима:
- П'ять років набирався розуму в інституті, а тут якійсь брудній, неграмотній циганці сам віддав усі гроші!
Йому пояснили, що цигани чародійству вчаться від старих відьом ще з дитинства.
Я в свою чергу доповнив тему повчальною бувальщиною:
- Колись мама із подругою пішли на ринок. Там циганка запропонувала їм гарну тернову хустку. Ті стали роздивлятись, обмацувати обнову - хустка виявилась якісною й ціна була не високою. Мама дістала гроші, щоб розрахуватись. Сталось так, що здалеку цю сцену спостерігала сусідка. Підійшла й глузливо: "Люди добрі, роззуйте очі й роздивіться за що ви гроші платите!" Циганку ніби вітром здуло. Мама поглянула, а в її руках... брудний мішок! 

[Administrator]

Що бачимо, те й знаємо ...

В пресі з'являються кримінальні повідомлення: "Шахрайка ошукала дівчину". Як це робиться? Дуже просто. Стандартний сценарій: Модно одягнену дівчину зупиняє солідна дама й запитує будь-що. Доки та пояснює, відьма робить злякані очі й руками сплескує: "Дитино моя, та на вашій квартирі порча на смерть, ось чому у вас усе йде так погано!" (Тут важко помилитись - у кого воно зараз усе добре?)
Відьма часто працює із помічницею, котра грає роль вдячної клієнтки. В цей момент відьми пошепки читають заговір під назвою "Заморочити голову", у котрому є такі слова: "...морочна проказа, з'їж думок чистоту, дай обморочу пустоту...", а також заговори "на підкорення духів зла".
Дівчині пояснюють: щоб зняти смертну порчу та повинна винести з дому всі гроші та коштовні прикраси, котрі після обряду освячення їй обов'язково повернуть. Що відбувається в цей час? Свідомість людини програмують. Дівчина покірно йде. В душі у неї вдячність, любов до цієї доброї богомільної знахарки, а в голові єдине бажання: мовчки взяти все цінне та принести для зняття порчі. Коли ж жертва вертається, їй кажуть: "Обійди три рази навколо церкви й обряд очищення буде закінчено - забереш усе своє назад". 
Жертва покірно виконує. Коли ж повертається то... тих відьом й слід прохолов. Чари розвіюються, свідомість повертається у звичне русло. Спалахує думка: "Що ж я наробила?!" Та вже пізно волосся рвати, лікті гризти. У подібному випадку не лайте сина чи дочку, а нарікайте на себе за те, що стільки прожили на світі а й досі, що бачите те й знаєте й дітей того ж навчаєте... І не переймайтесь дуже - вважайте, що відбулись легким переляком. Чаклуни вміють нав'язати жертві непереборне бажання вчинити все, що бажають, навіть вбивство чи більше того - самогубство!

[Administrator]

Крутизна гри

На історії мого знайомства з Петром можна ж вивчати магію! Як це було? Щодня та щоночі рився у блоках пам'яті, щоб пригадати абсолютно все. Що ж, оцінюйте сценарій наших комітетників та крутизну гри. Вони поступили так, як би і я, ставши чаклуном, поступив на їхньому місці. Сценарій класичний. Ось вже втретє історія нашого знайомства, але на цей раз уже з точки зору знавця таємничих наук. Починалось все так:
Подаючи документи на туристичну поїздку в "капіталістичну" країну, чудово знав: комітетники будуть серйозно перевіряти. Уся іронія в тому, що вони відносно моєї втечі даремно старались - я не збирався за кордоном просити політичного притулку. Ціль була інша: подивитись світ, та, якщо пощастить, завести цікаві знайомства. Розважитись, подивитись світ хотілося перед актом самопожертви...
У кабінеті для проведення зборів та "п'ятихвилинок" забув аркуш із англійськими словами, а наступного в столі  його не виявив. Здогадався де він подівся. Переписувався із родичами, котрі живуть  у Канаді і всім показував отримані альбоми краєвидів їхньої щасливої країни. Кожен, хто по завданню спілкувався зі мною, писав про все рапорт й отримував відповідну нагороду. Очевидно висновок був такий: дисциплінований, високопрофесійний працівник. Віруючий, - в церкві вінчався. Не палить, не лається, п'є спиртне помірно, знає багато антирадянських анекдотів і чомусь тримається особняком. Має родичів у Канаді, вивчає англійську. Чого ж він так рветься поїхати туристом на Захід? Може попрохати політичного притулку? Який же нам тоді скандал буде! Такого оригінала варто серйозно перевірити.
І перевірка почалась: спочатку до мене підійшов працівник з іншої бригади. Запросив на каву. Розговорились. Виявляється, він має ціанистий натрій і може поділитись. Має пістолет - може, я бажаю постріляти, то ми поїдемо в ліс...
Далі мене, одного з електриків (зазвичай відправляли усіх разом) послали в колгосп скирдувати сіно, а насправді, щоб, пригостивши психотропними препаратами, розговорити в компанії оперативників карного розшуку. Разом із тим підкласти "секс-бомбу", щоб під час любовних утіх я розкрив душу.
Влаштовується до нас електриком новачок. Підходить до мене. Я добре розумів, що це співробітник держбезпеки. Запрошує в кафе та замовляє каву з коньяком. Розкриває душу для того, щоб і я розкрив свою. Та я був пильним, отож, як він прийшов, то так і пішов...
На жаль, в той час мені чомусь не пригадалась розповідь батька про дуже цікавий армійський випадок. Його приятель платив у магазині п'ять карбованців, а здачі отримував... із сотні! Нав'язував однополчанам свою волю й ті покірно виконували все, що той бажав та різноманітні дива показував. Довідались про такі феноменальні здібності солдата в політуправлінні і... підвищили у званні та перевели служити в органи держбезпеки. Слід було добре пам'ятати цю бувальщину, тоді, можливо, моя доля була б менш трагічною.   
Перевірка моєї благонадійності на цьому не закінчилась бо конкретної відповіді компетентні органи не отримали. Тоді начальство посилає мене в обласне Управління Внутрішніх Справ, щоб я допоміг переставити меблі. Я розумів, що це привід: хтось хоче подивитись зблизька на потенційного перебіжчика в табір ідеологічних ворогів. І дуже помилився. З цього моменту почалося найцікавіше.
У прийомній керівника УВС мене посадили на стілець й попросили почекати. В цей час вони мене... сфотографували. Ми ще не знайомі, а Петро вночі з моїм фото творить чорнокнижний обряд: читаючи певну кількість разів закляття, спеціально наговореною голкою проколює на ньому мою голову. Магічна ціль така: підкорити своїй волі, нав'язати свої думки, бажання, незримо прив'язати до себе.
Через день на "п'ятихвилинці" сказали, що в нашу бригаду і саме до мене в учні влаштувався новачок. Я поглянув вліво - цей "боєць незримого фронту" сидів поряд, - йому заздалегідь показали де сісти. Стало гидко й смішно від такої примітивної роботи комітетників. Одночасно із тими відчуттями під дією чаклунства в моїй свідомості з'явились досить незвичні думки: "Примітивно працюєте, хлопці... Та на мені, де сядете, там і злізете. Та нехай цей бовдур носить мій дипломат із інструментами, нехай приносить конфіскований "самвидав", нехай пригощає, щоб залізти в душу. Нехай вішає "локшину на вуха" а я послухаю..."
Мене до нього ніби магнітом тягнуло. Виникло напрочуд непереборне бажання зіграти з ним у "котика й мишку". Усі зрозуміли, що це "сексот", а я - тим більше. Я знав, що це сволота, й він теж добре розумів, що я знаю його справжнє завдання, і... посміхався. Він знав, що я знаю, що він знає, що я знаю...
Почнемо з того, що я ненавидів цю продажну істоту. Першу половину робочого дня той сексот справно носив мої інструменти та прикидався, що не помічає моєї іронії, презирства. Перед обідом ввічливо звернувся до мене:
- Знаю, що в кожному колективі новачок повинен виставити "вступне". Коля, допоможи пригостити хлопців.
Я здавна запримітив закономірність нашої ментальності: кожен новачок у подібній ситуації, щоб не витрачатись, дурником прикидається, тягне час, комизиться. Цей же чомусь сам напрошуватись почав. Я тоді подумав: хай ця сволота витратить трохи грошей на випивку та закуску для колег. 
Погодився - відпустив Петра до кінця робочого дня.
О 18.00 всі хлопці зібрались відмітитись. Петро прийшов із портфелем повним випивки та закуски. Усі вранці зрозуміли, що це сволота, але бажаючих "на халяву" випити та закусити знайшлось чимало. Пішли до одного із колег на квартиру й там улаштували торжество в честь новачка. І я там був, дві чарки випив та закусив.
Перший раз я "проколовся" коли опівночі Петро із відповідним магічним закляттям проколював мою фотографію, а тут - вдруге. Справа в тому, що диявол диявольськи підступний, а тому більшість "приворотів" мають адресну дію. Іншими словами, та п'янка була влаштована ради одного мене. Це так: я пам'ятаю вираз його обличчя, хвилювання, інтонації голосу під час пропозиції виставити "вступне" та нервову поведінку там за столом.
І, як результат дії того наговореного на мою душу спиртного, наступного дня "проколовся" втретє. Ось як це було. Після "п'ятихвилинки" йшли ми містом. Петро пропонує зайти у кафе на каву із коньяком. Замовив по чашці кави, але... коньяк дістав свій, - до того плеската маленька пляшечка 0,25л. зручно поміщалась у внутрішній кишені піджака.
Пояснив:
- Братик працює на спиртозаводі, от я і виготовляю саморобний коньяк. Рецепт простий:  спирт, вода, справжній коньяк, сухе червоне вино, глюкоза. Давай з коньячком за знайомство.
Десь у глибинах свідомості зародилась слабка підозра, але... але я вже двічі проколовся, і, очевидно він пошепки прочитав "заморочку" та інші заговори, тому що... покірно пив каву, в котру він плеснув того "коньячку". 
Ми йшли й розмовляли. Мій язик розв'язався, як шнурок, і я не міг зупинитись. Говорив й сам собі дивувався: що це зі мною!? А він мені такий милий, такий любий, хочеться всю душу йому відкрити...
(Це зараз я довідався про скополамін, пентонал натрію та інші види "сиворотки правди", три-п'ять кубиків котрої повністю знищують волю жертви та розв'язують язик. Переконався: контролювати слова, зупинитись неможливо. Є вірш із розділу чорного гумору на тему звичних нам нецензурних висловів: "Враги партизанку пытали, хотели всю правду узнать, но бледные губы шептали: "Не выдам, е.. вашу мать".
Сьогодні  бруднитись не будуть - уколють або примусять випити "сиворотку правди" і Ви добровільно усе розповісте -  встигай тільки записувати.)
А Петро жаліється на бідність, несправедливість влади та розхвалює свободи, життя на Заході. Признався мені:
- Закінчив Київський державний університет, знаю чотири іноземних мови, а при цій дебільній владі викладаю англійську мову в інституті культури та живу у гуртожитку на скромну вчительську зарплату... А як би то я жив при своїх талантах там, за кордоном!" Ну як же втекти на Захід?! Як?! Кордони ж то на замках!
 І пильно дивиться мені в очі. Я знав, що Петро офіцер КДБ, але ця висока хвиля ніжності, довіри, любові приглушувала, знищувала усі підозри. Я говорив, говорив і сам собі дивувався: чому він мені такий милий, любий, чому мені так хочеться розкрити душу перед чужою людиною, чому не можу стримати себе, промовчати?..
Що це було? Який рецепт того саморобного коньяку, котрого Петро линув мені в чашку з кавою? А що б я приготував на його місці? А такий: наговорений чорнокнижним заговором спирт, його кров та психотропні препарати.
Спирт був наговорений особисто на мене, а тому лише мені затуманював розум.
Кров є сильним "приворотом", тому що, як відомо із Біблії, душа в крові знаходиться. (Книга Буття 9:4) Можна сказати й так: випивши його кров, я мимоволі ставав йому "братом по крові"!
 Психотропні препарати знімали у свідомості усі гальма, усі "табу", отож, язик говорив усе, що знаю та відчуваю. Було дуже важко зупинитись, але я величезним зусиллям волі стримував себе, щоб не сказати найпотаємнішого.
Водночас із тим наговорений на моє ім'я спирт на нього не діяв. Кров була його і тому йому не шкодила. Що ж стосується  психотропних препаратів, то він заздалегідь непомітно приймав нейтралізатор (антидот).
Я повів Петра по своїх об'єктах учити премудростям ремонту сигналізації. До речі, мій дипломат він уже не носив, бо приніс із дому свій і на складі заповнив його необхідними інструментами.
Зайшли на кондитерську фабрику. Потрібно було замінити електролампочку на другому поверсі. Петро не втримав драбину і я боляче вдарився. За звичних обставин кого іншого я би добряче вилаяв, але... в той момент злість на нього чомусь не спалахнула в моїй свідомості. Більше того, під впливом його магічного коктейлю  признався:
- У мене тут є друг, котрий краде й продає спирт. Тобі не потрібно?
- А, яка ціна? - радісно запитав Петро.
- 8 карбованців за літр.
- Так це ж дорого! Мій братик працює на спиртозаводі й продає по 6 карбованців за літр. Давай гроші, я ввечері принесу тобі трьохлітрову банку... І тобі добре, і мені, і братику...
Я погодився. Пам'ятаю, якою радістю засвітилось його обличчя. Чому? А тому, що четвертий раз я сам "підставився". (Як пізніше виявилось, його брат Арсен не на спиртозаводі працював, а в міліції. Того дня Петро взяв на складі "Контори" спирт й магічним дійством зарядив мені на шкоду.)
Для лікування лівостороннього гаймориту мені був потрібен дефіцитний гідрокортизон. (Тоді майже все було дефіцитом.) В обід Петро відпросився у мене до кінця робочого дня, ніби для того, щоб з'їздити до брата за спиртом, дістати через знайомих в аптеках потрібний мені дефіцит та вирішити деякі проблеми у інституті культури.
Увечері Петро приніс банку зарядженого спирту, флакончик зарядженого гідрокортизону (на його місці я би не упустив цей шанс) та дві підшивки надрукованих на машинці аркушів антирадянського змісту. Запропонував:
- Почитай, що ходить по руках серед викладачів та студентів.
Насправді цей "самвидав" був органами держбезпеки у когось із інтелігенції конфіскований й у потрібний момент використаний у грі проти мене.
Я виготовив саморобний коньяк за рецептом Петра, й зараз зрозуміло чому він навіть віддалено кольором, смаком та запахом не був схожий на те КДБістське пійло. (Спирт був наговорений але в ньому не було чужої крові та психотропних речовин) Щоб зняти нервову напругу та підняти настрій, випив половину склянки, і "проколовся" четвертий раз. Наступного дня Петро знову пригощав кавою з коньяком. Це був п'ятий "прокол".
Знову він завівся, як заїжджена платівка:
- Ну як же втекти на Захід? Як же втекти на Захід?
А сам пильно заглядає мені в очі. (Час на розробку "об'єкта" був обмежений і тому агент держбезпеки мусив прискорювати події й цим явно перегравати.)  Знову мій язик, як шнурок, розв'язався, і я зупинити себе не міг. Воістину це так: я говорив усе, що знаю, відчуваю, як відношусь до влади, але... величезним зусиллям волі примушував себе мовчати про свої плани відносно мавзолею комуністичного ідола. Петро відчував, що я щось задумав і цього, найголовнішого, для влади найжахливішого не договорюю.
Щоранку я пив із Петром каву з тим "коньяком", ввечері дома напій, виготовлений із зарядженого чорнокнижним заговором спирту й "проколювався" стільки разів, що зараз уже марна справа рахувати!
Одного разу Петро запропонував:
- Давай поїдемо до братика на риболовлю.
Я поцікавився: 
- Вудками будемо ловили чи сіткою?
Петро довірливо:
- Кум мого братика працює на військовому складі, отож будемо рибу глушити тротиловими шашками.
І я під дією того "коньяку" клюнув на цю примітивну приманку - погодився.
Минали дні і я все глибше підпадав під вплив чародійства. Пив я ту каву, як під гіпнозом, а Петро все:
- Ну як же втекти на Захід?.. Як?.. Як?
Це вже настільки набридло, що я, очевидно, під впливом того коктейлю, сказав таке:
- Ти ж маєш через брата доступ до вибухівки. Набери повний дипломат. Датчики "ВМ" вистав так, щоб контакти замикались, коли ти нахилиш дипломат. Їдь у Москву на Червону площу. Підбігаєш до усипальниці "вождя світового пролетаріату". До тебе швидко кинуться КДБісти та закордонні журналісти, а ти їм: "Гарантуйте виїзд на Захід, бо інакше зараз добряче бабахне!" Ну ось і поїдеш на омріяний Захід. А коли щось не так, то... жив, як собака, зате помреш, як герой!
Петро пильно поглянув мені в очі, язиком прицмокнув і, похитавши головою, захоплено сказав:
- Ну ти і па-а-рєнь!
А тут ще в наступні дні я діставав його:
- Ну, коли ж на риболовлю поїдемо?
Весь вільний час ми грали в шахи, і я сьогодні розумію чому Петро частіше програвав: в його голові були зовсім інші ходи та комбінації гри проти мене... Зрозуміло, що він щовечора писав своєму начальству рапорт, в котрому описував мої слова та поведінку під впливом того коктейлю... Тут уже керівництву КДБ стало зрозуміло, що "об'єкт" настроєний досить агресивно й замислив щось дуже серйозне. Для того, щоб повністю розкрити мою душу, комітетники розіграли набагато серйознішу трагікомедію.

[Administrator]

Причастя від тіла та крові диявола

Згідно графіку 26 травня мені слід було чергувати до глибокої ночі. Петро напросився допомогти і я погодився. Нам виділили старенький вантажо-пасажирський мікроавтобус "Нісса", котрого я ні до цього, ні після у відділі не бачив. За кермом сидів незнайомий водій, поряд його товариш. У салон сіли я та Петро. Їздили по викликах і я помітив, як нервує мій помічник, мені майже не допомагає, думає щось своє. Руки у нього тремтять, очі бігають, в кожному магазині намагається пригостити спиртним, але я відмовлявся - не п'ю під час роботи. Ті двоє не виходили з кабіни, і я розумів: ще не прийшов їхній час. Розумів: це дійство розігрується ради мене, але якась дивна сила не пускала піти геть, надприродна цікавість примушувала грати далі, щоб подивитись, що ж то воно буде.
Пізній вечір - було біля 23 години. Останнім був виклик у продмаг №57, що по вулиці Горького. Зараз розумію: комітетники навмисне ще вдень відірвали датчик на вікні, щоб вночі ми прибули на виклик й у пошуках несправності згаяли трохи часу.
Ось тут то водій із товаришем вийшли із авто й підключилися до гри. Доки я з Петром шукав та усував несправність, вони обоє загравали до молодої вродливої продавщиці а, насправді, до своєї спільниці. (Це заради мене вона розпустила коси по плечах, щоб справити враження.) Та ось нестравність знайдена та усунена. До мене підійшов Петро й озвучив легенду: "Товариш водія закохався у продавщицю і виявилось, що у неї сьогодні день народження. Як іменинниці опівночі добратись додому? Просить підвезти в село а в нагороду обіцяє могорич". 
Він вірно розсудив, що сам може не справитись, і тому взяв ще двох "майстрів". (У Магії робота трьох "майстрів" називається "Тріада".)
Наші погляди зустрілись і висока, вродлива дівчина з довгим жовтим волоссям посміхнулась мені.
Я сказав: - Поїхали!
Зупинились в Шпанові біля дерев'яної хатинки, котра утопала в заростях бузини. Красуня вийшла й швидко принесла пляшку мутного самогону, пиріг із маком та скляну чарку. Розмістились в салоні мікроавтобуса. Я відчував усю театральність, фальшивість ситуації і тому відмовився пити першим. Із смішками та жартами всі вони випили по чарці. Наливають мені. Якось було незручно після вродливої дівчини відмовитись. Під дією чародійства "Тріади" я вперше, взявши чарку, не зробив звичного у підозрілій ситуації: не прикликав Господнє ім'я, а покірно одним ковтком випив оте мутне смердюче пійло та вкусив пирога. Помітив, як усі вони радісно переглянулись - вдалося причастити від тіла та крові диявола!
Ще на під'їзді до села мені стало погано. Дома відразу став сильно блювати але, як виявилось, це вже нічого не вирішувало - справу було зроблено. Пізніше в таборах часто згадував цей епізод. Спочатку нарікав на себе, зубами скреготів. Пізніше зрозумів: випив би, чи ні - це вже нічого не вирішувало. Я вже міцно сидів у комітетників на гачку отож надалі бути могло ще гірше: інсценували б нещасний випадок або вчинили яку іншу провокацію. Врешті-решт дійшов висновку: оскільки я гостро відчуваю соціальну несправедливість, ненавиджу беззаконня то обов'язково став би боротись й був би так чи інакше покараний сатанинською владою.
Що ж було далі? Що ж сталось зі мною після причастя від тіла та крові диявола? На другий день дуже боліла голова, - розум настроювався на іншу програму мислення. Через день зустрів Петра на роботі  і ми стали найкращими друзями. Він уже не мріяв утекти на Захід - ціль була інша. Плакався:
- Стільки несправедливості навкруги: тотальна брехня, важка праця за мізерну платню, нескінченні черги за усім-усяким, цинкові домовини з Афганістану, а кращі представники народу гниють у сибірських таборах та мучаться у КДБістських спецпсихлікарнях! А ми, здорові бовдури, любимо тільки себе!  Нам плювати на свій нещасний народ! Але як протестувати!? Як!?
І пильно дивиться мені в очі. Я погоджувався й радів, що знайшов однодумця, спільника.

[Administrator]

Кімната у гуртожитку

Петро запросив мене до себе у гуртожиток. Відчинив двері кімнати. Очима я бачив скрізь тонкий шар пилу, носом відчував затхлий запах - це означало, що в кімнаті довгий час ніхто не жив, але розум уже був настільки затуманений, що сприймав усе за правду. І монолог той Петро читав завчено, як актор давно знайому роль. І одяг на ньому був такий, який носили десь років із двадцять тому.
Насправді, як потім виявилось, жив він із жінкою та дітьми у сучасній квартирі. Ця ж кімната служила комітетникам декорацією для показу спартанських умов існування, бідності сучасної інтелігенції. Водночас щоб, вказавши на будинок КДБ, акцентувати увагу об'єкта оперативної розробки на підлості комітетників котрі, служачи злочинній партії, отримують чималі гроші, привілеї й живуть як при комунізмі.

[Administrator]

Бездарна акторська гра та сила магічних дійств

А тут ще в гру вступила молода жінка із органів держбезпеки, котра незграбно грала роль коханої дівчини Петра. Слід сказати: акторами вони були бездарними. За такий сценарій, декорації, костюми та акторську гру навіть у провінції закидали б гнилими помідорами, але я, під дією чар, вірив і захоплювався: очі бачать одне, а в думках - інше.
Щось подібне вже було в юності. Кохав дівчину безтямно. Очима бачив, що ми не пара але почуття безмежної любові заглушувало здоровий глузд. Інших дівчат для мене просто не існувало. Я не дарма навів це порівняння - полюбив Петра безтямно й не помічав, не придавав значення грубим помилкам. Дивився й бачив бездарну гру, але під дією чародійства звивини мозку були вже так заплутані, що довірявся йому як найліпшому другові.
Усі його слова, із першого дня до останнього, були брехнею, лицемірством. Правдою було лише те, що Петро знав чотири іноземні мови. Давав уроки англійської, допоміг написати листа родичам у Канаду. Думаю, університет він таки, справді, закінчив, бо був напрочуд начитаним, освіченим, тільки от розум, тіло та душу продав дияволу... 
До інституту культури приводив мене декілька разів. Просив почекати, а сам заходив - щоб я повірив, що він там справді викладає англійську. Виходив й розповідав про свої стосунки з колегами та студентами - "вішав локшину на вуха".
Колись не міг зрозуміти логіку вчинків причарованих друзів. Зокрема Олександра, котрий очима бачив, що його обраниця неохайна, нерозумна та бідна але... Але навіть після скандалу та кривавої бійки з батьками полуда не спала з очей, розум не повернувся в звичний стан...