"Біла Ворона": Книга Миколи Горбатюка

[Administrator]

Як там шкіри вичиняють

Знайомий розповідав анекдотичну історію, котра трапилась з його колегою по роботі: Несе старенький дідусь пакунок. Запитує одного з хлопців, котрі працювали неподалік: "Синку, де тут шкіри вичиняють?" А той любитель жартів та приколів показав на будинок КДБ. Очевидно, там діда попросили показати того, хто його відправив до них. Дід показав. Любителя розіграшів забрали й тримали три доби. Раніше був такий жартівник, а тут мовчить ніби води в рот набрав. Хлопці всіляко допитувались, як там шкіри вичиняють. Не сказав.

[Administrator]

Поводив себе розкуто

На волі боїшся неволі. А тут чого боятися? І так уже в ув'язненні, куди вже далі?.. От і поводив себе розкуто - говорив усе, що думав.
Несподівано мене перевели на 11 загін. (У виправно-трудових таборах місце проживання та роботи вибирає адміністрація й із нею не посперечаєшся - поступила команда, отож згортай матрац з подушкою, ковдрою та простирадлами й переселяйся.)
Моїм сімейником на новому місці став Анатолій Трофімов. (Він часто заходив до нас із Миколою в гості й ми подружились, отож рішення об'єднатись у сім'ю було цілком логічним.)
Там став приглядатись до людей, знайомитись із новим товариством. Звернув увагу на юнака з числа "пацанів", котрого усі називали Гітлером. Зацікавився. Став розпитувати. Виявилося, що цей юнак із організації фашистів про котру тоді ходило доволі чуток. Під впливом популярного телесеріалу "Сімнадцять миттєвостей весни" діти партійних працівників розваги ради стали створювати групи, котрі копіювали ідеологію, форму одягу та стиль поведінки нацистів. Це була своєрідна гра, спосіб самовираження, протест проти брехні, казенщини, сірості. Ходили чутки, що були випадки вбивства ними комуністів і, що на суді, перш ніж відповісти на те чи інше питання, ті звертались до свого ватажка: "Чи дозволяєте відповісти, мій фюрер?" Наш же "фашист", як виявилось, отримав рік ув'язнення за те, що разом зі своїми спільниками будив спляче місто вигуками "Хайль Гітлер!"
Очевидно високопоставлені батьки добряче "підмазали" кого слід, тому що за подібне правопорушення юнак отримав лише дитячий термін - рік ув'язнення. (На рік тоді засуджували лише злісних безробітних за "паразитичний спосіб існування".)   

[Administrator]

За "базар" потрібно відповідати

                                                                               
 
Втрапив і я у "халепу".  Сталось ось що. Анатолій працював у ремонтній  бригаді, котра харчувалась "у розході" тобто, окремо. Каже мені ввечері:        - У їдальню не піду, - шлунок болить, а з бригадиром я домовився. Іди з моєю бригадою, сідай на моє місце та й їж мою кашу.
Пішов із ними, сів за стіл. Бригада вечеряла останньою, так що повари вишкрібали залишки - миски були переповненні густою кашею. Дістав ложку. Аж тут чую:
- А ти, хто такий?! - запитує здоровань із їхньої бригади.
Відповідаю:  - Я замість Трофімова - сімейника  свого. Ось бригадир у курсі справи.
А той:  - Іди на х..  звідси!!
Удруге пояснив. А той нахаба ще раз послав мене туди само. Я встав та й пішов. Тільки не за адресою а в барак.
Анатолій до мене: - Чому так швидко повернувся?
- Та, - кажу, - послали на х...
Той аж підскочив: - Що?! Що?! Так, справді, було?!
Пішов та й розповів блатним.  Закликають у "каптьорку" нас, двох свідків, бригадира та того нахабу. Розпитали свідків. Ті все розповіли.
Запитують бригадира: - Ти був у курсі справи, що замість Трофімова йде цей чоловік?
- Так. Мене Трофімов попросив  і я погодився.
Блатний запитує своїх: - Ну, що, пацани, як розсудимо?
Обізвався один: - А, що, на інших отрядах так роблять, -  нормальне явище.
Тепер до здорованя: - Ти знаєш, що за "базар" потрібно відповідати?
Той опустив очі.
- Він, що, твою порцію хотів з'їсти? Чого розпосилався? Яке маєш право? Знаєш, що за слова потрібно відповідати?
Той мовчить.
До мене: - Бий його!
Я розгубився.
- Не вдариш його - ми вдаримо тебе!
Що робити ? Я вдарив того здорованя відкритою долонею по обличчю.
Блатні засміялись: - А тепер іди. Ми самі з ним розберемось.
Анатолій пояснив: - Так б'ють підарастів. Йому було б краще, щоб ти вдарив його кулаком.
Не знаю, скільки та як його били, але наступного дня у вузькому коридорі той здоровань запопадливо прилип до стіни, щоб пропустити мене. Ось так у таборі вчать відповідати за слова.
                                                                                 

[Administrator]

Викликання злого духа

Знайшовся впливовий земляк - Грищенко Микола. Був він старшиною сусіднього загону. Став запрошувати до себе в гості. Знайомств я на новому місці ще не завів, так що його запрошення були мені хоч якоюсь розвагою.
Я знав, що в кожному загоні є люди  "шістки", котрі працюють "на кума", тобто адміністрацію табору. Знав, що на теплі місця випадкових людей не призначають. Та набридло боятися. Ну, що різноманітні пристосуванці про мене напишуть нового? Ось я сам про себе стільки не знаю, скільки чорнокнижник Петро довідався - там дисертація буде.
В "каптьорці" Микола зі своїм колегою завгоспом пригощали мене жареною картоплею, чаєм, цукерками. За грою в шахи розповідали антирадянські анекдоти, вели розмови про важке життя народу. Ми поводили себе розкуто й при цьому прекрасно усвідомлювали що щира правда є... антирадянською пропагандою.
Хлопці знали секрети Магії і розповідали багато чого цікавого. Якось запропонували: "Давай викличемо злого духа та запитаємо  скільки ще нам сидіти в цьому таборі".
Швидко засунули ножиці в книжку та перемотали чорними нитками. Розмістили книжку паралельно грані стола і, підтримуючи вказівними пальцями ножиці за ручки, урочисто почали викликати злого духа. Микола запитує:  - Скільки мені ще сидіти в цьому таборі?
- 2 роки?..
- 1 рік?..
- 6 місяців?..
- 3 місяці?..
- 1 місяць?...    Книга, ніби злегка, повернулась.
- 1 тиждень?...  Книга повернулась! Це так! Я бачив!
Запитував про долю свого колеги - завгоспа. Відповідь була така ж сама. В цю мить закралась підозра, що мене розігрують. Миколі було сидіти ще два роки, завгоспові - півтора. За тиждень переведуть обох на "хімію" чи відпустять зовсім? З якого-то дива? Королівська амністія буде? А може, Третя світова війна? Та бути такого не може!
Помітивши мою скептичну посмішку, пропонують підставити палець. З Біблії я знав, що викликати злого духа та духи померлих - великий гріх. Якби відповідь була б хоча "1 рік" то я би повірив, що то справді, відповідає злий дух й не погодився б...
Підставив палець. Микола запитує про мою долю. Усе повторилось так само. При слові "місяць" я відчув, що якась невидима сила повертає книгу.
- Один тиждень?
Книга повернулась досить зримо. Так, я ясно відчув це!.. І що, мене антирадянщика, теж через тиждень відпустять? Абсурд якийсь... Але ж я ясно відчув, як якась невідома, невидима сила розвертала книгу! Жахнувся від здогадки: Невже я справді прийняв участь у чорнокнижному ритуалі й просив відповіді у Божого ворога - диявола?!

[Administrator]

Бунт

Минув тиждень. Ще день. Два. Три. Я вже й забув про те.
Ідемо у їдальню. Чуємо на нашу адресу крики, погрози, свист. Що сталося?.. Виявляється: половина табору, доведена до відчаю нестерпними умовами, збунтувалася. Позачинялись у бараках. Не йдуть їсти та працювати. Вивісили плакат: "Вимагаємо прокурора республіки!" І справді: раніше годували набагато краще, а на дрібні порушення не звертали уваги.  Останнім же часом у їдальні майже одна вода, а за найменше порушення - у штрафний ізолятор.
Невдоволення назрівало давно. Адміністрація сама дала привід для спалаху гніву. Одного з блатних навмисне закрили в ШИЗО до камери підарастів. Це означає, що він від них "законтачиться", отож, його пізніше свої будуть вимушені "опустити". Там, зрозумівши, що його чекає після звільнення, бідолаха порізав собі вени. Про це довідався увесь табір і терпець увірвався.
"Хазяїн" ходив, умовляв припинити бунт та в'язні не погоджувались - вимагали прокурора республіки. Над табором низько кружляли гвинтокрили - страх наганяли. (Якщо на волі невдоволені працівники не виходять на роботу, то це страйк, якщо ж в ув'язнені, то це вже бунт.) На третій день (11 квітня 1984 року) табір атакували солдати внутрішніх військ та курсанти школи міліції. Вривались в бараки та й били всіх гумовими кийками та ногами. Хватали тих, на кого вказував "отряднік" (офіцер відповідальний за загін), а також тих, хто чимось не сподобався й закидали у "воронки". (Той із донесень інформаторів знав вчинки та слова кожного.)
"Бунтарів" виявилось біля трьох сотень. Несподівано прийшли по мене. (Несподівано, тому що наш загін не бунтував). Відвели на "вахту" й там стали ретельно обшукувати. Яким же злорадством спалахнули очі курсанта, коли таки знайшов хрестика і з якою ж огидою пожбурив його в купу сміття. Я дивувався: як же комуністи дресирують нашу молодь і як же легко ми їм піддаємось. Запхнули у переповнений "автозак".

[Administrator]

Полтавська пересильна камера

На  полтавській тюрмі всіх нас добірною лайкою та носками чобіт ганяли по коридорах. У камері, в котру мене чоботами заштовхали, було двоє в'язнів. Вони розважались тим, що примушували  мене  щодня п'ять, або навіть шість разів мити, прибирати "хату". Знущались коли знаходили незначний брак. Це так хлопці мене "пресували" й при цьому сміялися: "Терпи, бунтар, - отаманом будеш!"
Одного дня в камеру кинули підписаний на моє ім'я "майдан". В тій торбі було все нове та мого розміру: черевики, костюм х/б, натільна білизна, п'ять пар шкарпеток, зошит, ручка, конверти, мило, зубна  щітка. Зрозумів: це хлопці зібрали мені все необхідне в дорогу. Тепло стало на душі від такої зеківської солідарності, людської доброти.

[Administrator]

Вербовка. "Якщо ми станемо друзями..."

Минув тиждень. Приводять мене в слідчу камеру. Там знаходились двоє у цивільному. Один із них показав посвідчення. Я запам'ятав: "Співробітник полтавського КДБ капітан Жежелов". Напарник капітана філософськи сказав: "Саме таким тебе ми собі і уявляли".
Переказали мені всі ті анекдоти, котрі я "травив" у таборі. В них також був детальний опис моїх розмов із старшиною та завгоспом сусіднього загону. Виявляється, оті знавці Магії і водночас "кумовки" описували мої розмови, і, отримавши нагороду, мене тим чаєм та цукерками щедро пригощали, щоб ще чогось довідатись й нову нагороду отримати. Ясна річ: у таборі їх теж не залишать, щоб не "спалити" агентів, отож злий дух усім нам дав вірну відповідь.
Комітетники дивились на мене з цікавістю, ніби на якого інопланетянина. І, щоб добити морально, показали... отой самий і вже проявлений мій лист адресований ЦРУ! Усе похололо всередині. Подумалося: - Тепер, справді, вік волі не бачити. Але, - ні. Вмить на столі з'явилися бутерброди із маслом та ковбасою, булочки із сиром. Припрошували лагідно:
- Це - тобі... Їж, не соромся... Знаємо ми, як тут годують...
Я зніяковів і тихо запитав: - А чому така честь?
Пояснюють: - Якщо ми станемо друзями, то щодня будеш так харчуватися, а найголовніше: додому звільнишся раніше.
Я рішуче сказав: - Ні! 
А один із них: - Ну, що ж, ти дуже пожалкуєш, що відмовився!
І я помітив, як злі вогники спалахнули в їхніх очах. Відпустили. Не спиться. Думаю: яку помсту, підлість готують мені комітетники?

[Administrator]

"Столипінський" вагон

Минуло чотири дні. Викликають на етап. Мене та ще шестеро блатних етапували  у в'язницю міста Харків. Через тиждень етапують залізницею кудись у Росію. Хороший конвоїр попався в "столипінському" вагоні - кожному зачитав місце призначення. Кому куди, а мені: Бурятська АРСР, селище Видрино. Почувся голос бувалого в'язня:
- Ось кому, справді, не пощастило. Зона на виживання. Спецлютий режим. Кулак гуляє.
Я здивувався: - Як так? Хто має право безпричинно вдарити в'язня? 
Той кисло посміхнувся: - Приїдеш - побачиш... 
Як же я помилився! Я вів себе вільно, розкуто, бо думав: Так уже ж сиджу - куди вже далі?  Виявляється, далі є куди - страшніше табору може бути... інший табір!
Вагон столипінський переповнений. Тіснота - ми перебуваємо в купе як оселедці в бочці. Душно - вікно ледь прочинене, отож видно лише верхівки дерев. Добовий раціон в'язня в столипінському вагоні стандартний: буханка чорного хліба та кульок тюльки. Іноді замість тюльки видають дешеві рибні консерви. Зазвичай це кільки в томаті. Вивід в туалет два рази на добу. Кому не терпиться зайвий раз справити природні потреби, той благає конвоїра але, як правило, той відповідає казенно: "Не положено!" В'язні над невдахою глузують до тих пір доки більшості із них терпіти стає несила. Тоді беруть чобіт найменш авторитетного в'язня й справляють природні потреби туди. (Іншого виходу в подібних ситуаціях немає.) Той пізніше під час "оправки" виливає вміст чобота в унітаз столипінського вагону. Буде він пізніше те взуття одягати чи ні, то вже його проблеми...
Наші блатні подружилися з чужими і про щось там, на верхній полиці  домовляються. Один із чужих зібрав гроші, щоб у знайомого конвоїра купити сигарет та чаю. Потяг зупинився. Приходить конвой і... виводить того, що з грошима. Хитрун засміявся й зробив колегам рукою "па-па".
Що тут почалось! Добірна лайка мало не переросла у бійку. Стали виясняти: хто поручився за ту сволоту, хто скільки давав та хто винен... У в'язнів відносно грошей закони жорстокі: нема чим розрахуватися, то... самі вже знаєте що... Нарешті, трохи заспокоїлися, але помітив, що вони чомусь стараються завести зі мною розмову і при цьому заглядають у рот - рахують мої золоті зуби. У свідомості  виникло недобре передчуття.
А втім, здогадався причину того недоброго передчуття: вони мої золоті зуби вже порахували отож притихли – планують як далі діяти, щоб в результаті мої золоті зуби в їхніх руках опинилися. 
Один із конвоїрів відверто насолоджувався владою над беззахисними в'язнями. (Як же ми любимо владу! Хоч якусь, хоч над кимсь...) Сам він був родом із Рівного. Не став заводити з ним розмову - не хотілося, щоб присутні докоряли цинічним земляком... 

[Administrator]

Свердловськ. Пересильна камера 174. (8 - 20 травня 1984р.)

Прибули у Свердловськ. Як прийнято, новоприбулих повели митись. Під душем мені стало погано. Знову з'явилося передчуття біди.
Усіх нас закинули у транзитну камеру. Камера переповнена. Душно. Сморід. А накурено так, що хоч сокиру вішай, все в тумані. Звідусіль чути добірну лайку, в котрій навіть Бога та Богородицю  згадують, крики, погрози, звуки ударів, зойки, істеричний сміх. Це блатні нагнітають терор, щоб психічно приголомшити новачків. Як то кажуть: "Бий своїх, щоб чужі боялись". Посеред камери, на матраці, сидить пахан, поряд - братва. Новачки підходять по черзі. Далі так:
- Ты кто? За что? Какой срок? Куда идешь этапом? Вытряхивай баул! Значит так: это - мне!, это - ему!, (кидає одному із своїх), это - нам!, это - им!, (при цих словах кидає підарастам),  остальное - тебе!.. Да в рот таво мента в....ь! Да вы чё, мужики, может думаете, себе берём?! Да вы чё, в натуре!?.. Полосатых греем! Люди ведь на крытку идут!..
Підійшла моя черга. Відповів на запитання. Пахан взяв баул та й витрусив собі під ноги:
- О, хохляцкий хлеб!
Буханку поклав на стіл, а куски великодушно залишив мені. Забрав із тієї торби все, що сподобалося. Помітив на мені гарну чорну сорочку. Ткнув пальцем:  - А чё, - подгони!..
Я зняв і віддав. (попробуй не дай) Пахан кинув її через плече і наказав:  - Постирать!
Невдовзі ця, вже не моя сорочка, сушилася на мотузку.
В цей час один із наших блатних висловив обурення порядками в камері. Ніби яка пружина підкинула пахана, а за ним вся його шобла позривалась з місць. Лице спалахнуло гнівом:
- Чё, чё, ты, пидар, базаришь?!.
Але в цю мить сміливця кореш виручив. Каже пахану примирливим тоном:
- Да у него же крыша поехала, разве не видно?.. Вот и не отвечает за базар!.. Ну какой спрос с сумасшедшего?.. Опекаем беднягу всю дорогу...
Пахан пильно поглянув на бідолаху оцінюючим поглядом й подобрішав:
- Да-а-а?!.. Ну тогда, ладно, пусть живет!..
Так надалі увесь час перебування в камері той юнак, як тільки міг, грав роль хворого на голову: сидів втупившись в одну точку та слини розпускав. "Кенты" годували його з ложки, отож, у всіх подальших подіях він участі не приймав. А той блатний розумно поступив коли "відмазав" "кента". Підтримати сміливця й цим підняти бунт проти камерної братви у них би не вистачило сили, та й серед присутніх прихильників би не знайшлось - у камері кожен сам за себе. Програти ж означало опинитись на самому дні - блатні опустили б сміливців до рівня підарастів. Та й у разі перемоги для основної маси полегшення би не настало - одні "беспредєльщики" замінились би іншими...
В коридорі загриміли миски - "баландьори" вечерю роздають. Один в'язень зішкріб зі "шльонки" всю ту порцію перлової каші й показує присутнім:
- Мужики, посмотрите как нас кормят! 
Уся вечеря помістилась в ложці. Щоправда, каша дуже густа і ложка з верхом, але ж ложка! (Ложки в тюрмах з обламаними ручками - щоб в'язні їх у бійках не використовували в якості ножів.)
Знайшлися земляки. Поділився залишками хліба. Пояснюють:
- Тут сплять на боку, і то по черзі.
Звільнили місце. Тільки-но задрімав, будить один: 
- Іди потасуйся, - моя черга спати.
94 в'язні зібрані в камері розмірами середньої величини кімнати. На верхніх суцільних нарах, біля вікна, розмістились блатні - там повітря більше. На суцільному нижньому ярусі та під нарами, - "мужики". Під нарами, біля "толчка" - "підарасти". Матраців немає - хто що має на тому й спить.
Цілу ніч наші блатні шушукались з камерними. Відчув на собі їхні погляди й зрозумів: біда мені буде. Не спав, а молився і в молитві щиро дякував Всевишньому за все, тому що добре пам'ятав золоту істину: "Ніколи, ніколи, щоб не сталось, не нарікай на Бога".
Вийшов уночі по нужді. Бачу: стоїть здоровий, як бик, блатний на "клікуху" "Гулівер", а перед ним на колінах - педераст на "клікуху" "Архітектор", і... смокче у того здорованя член. Похитуються в такт. А "Гулівер" аж зажмурився від задоволення... 
Цілу ніч страшна лайка, в котрій часто згадують Бога та Богородицю! Крики, звуки ударів, зойки, благання пощади, істеричний сміх. Це блатні побоями примушують підарастів  задовольняти їхні сексуальні забаганки.
Усі переконались: у камері твориться беспредел. А що основна маса? Їх же в десяток разів більше! А кожен тремтить за свою шкуру! Тільки писнеш, - "опустять". Сам нічого не зробиш, а почнеш збирати спільників - швидко нарвешся на гнилу душу і той тебе з радістю продасть й цим заслужить у блатних місце біля вікна та їхнє заступництво. Ось "Архітектор" рипнувся й поплатився. Ті, що мовчали, - вижили. Чомусь подумалося: Ось так жменька комуністів із КДБістами утримують у покорі цілу імперію. Мерзотників мало, але вони згуртовані - їх об'єднує жадоба влади, солодкого життя. Простих смертних у сотні разів більше, але кожен із них сам за себе. Ось я рипнувся і, в результаті, потрапив на дно, а той, хто продав мене, піднявся вгору. Радіє: пощастило знайти дурника.
                                                 

[Administrator]

"Елоі, Елоі, лама савахтані?" (Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?)

Вранці підйом. Контролери вигнали всіх у коридор, перерахували та й зникли до часу вечірньої перевірки.
Пахан звертається до всіх:
- А чё, мужики, "хату" мыть то будем?!.. А?!.. Ну, кто сегодня дежурить будет?!.. Ну, - смелее!..
Усі мовчать. Справа в тому, що камеру прибирають підарасти, а це означає: хто візьме в руки їхній інструмент - "законтачиться" і, відповідно, потрапить у їхню компанію. Усі мовчать - кожен тремтить сам за себе.
- Нет добровольцев?!..  Тогда я сам выберу!..
Ткнув на мене пальцем:  - Ты будешь мыть!..
Я стою.
- Дайте ему веник и швабру!.. Бери!..
Я стою.
- Работал в стройбригаде, себе и нам тюрьму строил, а "хату" мыть, чтоб всем нам чисто было, не хочешь?!.. Бери!.. Бери, с-сука!!..
Один із блатних, підкравшись ззаду, спритно закинув на шию петлю. Затягнув й міцно тримає. Інші похапали з кучі чоботи та стали мене щосили бити. Особливо старались блатні з нашого табору щоб показати які вони круті. Били, доки не потомилися.
- Хватит! - крикнув пахан...  Подать ему веник и швабру!... Бери!.. Бери, с-сука!!.. Ну!!.. 
Настала мертва тиша - усі, затамувавши подих, спостерігають це видовище.
Аж тут чую шепіт "Архітектора": 
- Не бери...
Відчуваю, як він корпусом відштовхує мене...
Знову посипались удари. Били, хто чим: чоботами, кулаками, ногами. Вибили щелепу. Загнали під нари  у проміжок між мужиками та підарастами.
Лежу. Заглядає Гулівер:
- Говорят, у тебя зубы золотые... Засвети... А, чё - снимай. Снимай, а то с челюстями выносить будем, а после ещё и отпидарасим.
Зрозумів: не жартують, але зуби знімати не поспішав - тягнув час. А ось, - думаю, - на етап висмикнуть...
Заглядає знову:
- Ну, чё!?
- Та не знімаються... - кажу.
- Ну, смотри сам!.. -  і пішов.
Після вечірньої перевірки пахан оголошує:
- Мужики! Чё делать то будем?! В стойбригаде себе и нам тюрьму строил, а "хату" убирать ему, видите ли, западло!..  Может выберем кого-нибудь другого хату убирать?!.. А?!.. Как думаете?!..
Запанувала мертва тиша - кожен боїться сказати слово проти. Та ще, крім того, логіка така:  Якщо не виберуть його, то можуть вибрати мене. То хай вже краще кандидатом у підарасти буде він... 
- А мы сделаем по справедливости, чтоб вы не думали, что это беспредел! Загоним "полосатым" "маляву"! Как они рассудят, так и будет!
Що вони писали - ніхто не бачив. Через годину "баландёры" принесли відповідь. Витягують мене на середину "хати". Затулив пальцями те, що написано зверху та те, що внизу.
- Читай громко, чтоб все слышали!..
Я кажу:  - Покажи всю "маляву"!..
- Ах ты, с-сука!!  -  і градом посипались удари.
- Читай!!  Читай тебе говорят!!..
Читаю: " ...жестоко избить и загнать на парашу..."
- Все слышали?! "Полосатые" присудили его избить! Зону строить ему, видите ли не западло, а камеру убирать  - западло! Ну, чё, мужики, - правильно?!.. Чё молчите?!.. А?!..
Почулися голоси:
- Правильно! Так ему и нада!
Я кричу:
- Мужики! Меня убивают за мои золотые зу!...
Не встиг договорити останнє слово, тому що в цю мить відчув найсильніший удар по нирках - мені забило подих, зігнуло від болю. Краще б я цього не говорив, бо це їх страшенно розлютило. Били вже скільки хотіли. Знову загнали під нари.
Заглядає Гулівер:
- Теперь то понял? Да? На, возьми ступинатор, снимай зубы. И не тяни время, а то хуже будет!  (ступінатор - металічна пластина у взутті.)
Цілу ніч молився та, плачучи, знімав усі свої дев'ять золотих зубів та коронок. При цьому один зуб зламався. Гулівер часто навідувався, - цікавився  як ідуть справи.
Вранці, переконавшись, що в роті золотих зубів більше немає, подобрішав. Лагідно так, запопадливо запитує:
- Голова не болит?..
Пропонує: - Возьми таблетку... Может, нужно чего, - говори... 
Блатні розрахувались між собою моїми зубами й більше не били, але прати їхній одяг та мити "шльонки" все ж примушували. Земляки мене назад до себе не прийняли - шарахались, як від прокаженого - повірили в отой фарс, котрий розіграли блатні й боялись замазатись дружбою зі мною.
Один із наших блатних заглянув: 
- Ты почему такой тупорогий? Ты же видел, какая у нас вышла непонятка из-за денег... Кому и что ты хотел здесь доказать?.. Умный бы сам сразу зубы снял и отдал. И был бы цел и невредим... Эх, ты...
Тим часом у камеру закинули новий етап. З ними поступили так само, як і з нами. Уночі одного новачка жорстоко побили й він "виломився" із камери. (Вийшов на прогулянку, а назад зайти категорично відмовився.) "Заложив" усіх тюремній адміністрації.
 Запахло смаленим. Блатні захвилювалися. Шепочуться та все на мене поглядають. Викликають всіх у "оперчасть". В коридорі до мене підійшов Гулівер і, поклавши руку на плече запопадливо цікавиться: "Николай, может тебя здесь кто притесняет? Так ты скажи... Мы быстро голову отвинтим, ты же нас знаешь..."
І дружнім тоном: "Ты уж на нас не сердись - сам виноват. Пойми: это Сибирь. Здесь бы на каждой тюрьме тебя убивали за золото во рту. Тебе надо было сразу самому подойти к нам и отдать зубы. А мы бы тебя к себе притянули, поддержали, чаем напоили... Ты уж, браток, нас не выдавай. Ладно?.. А мы, по этапу пустим молву, чтоб тебя никто не трогал... Ну, ладно?  А, Николай?"  І лагідно заглядає в очі...
Що робити? "Заложити" їх? Так залишать же у тюрмі для слідства, а по етапу поперед мене піде недобра слава. Іти етапом ще ой як далеко, сидіти в ув'язненні ще ой як довго. Розділити долю "Архітектора"?
- Ладно... - буркнув я.
Викликають усіх по черзі до "опера". Там розмова коротка:
- Почему такой побитый?!.. Что - упал?!.. Почему же такой неуклюжий?!.. На администрацию жалобы есть?!.. Этапом следовать можешь? Следующий, заходи!..
Йому головне, щоб на нього скарг не було, а там хай хоч повбивають один одного.
А того новачка, котрий "виломився" із "хати" справді, шкода. Інформація поширюється швидко. Прийде він етапом у наступну тюрму, а там його вже чекають: "Тебе відпідарастити хотіли, а ти "виломився" із "хати" та ще й "заложив" усіх! Там ти з  х..  зірвався  то тут відпідарастим!".
Чому ж так не люблять "ломаних"? А тому, що знають: якщо в'язень раз поскаржився, ("заложив") то "опера" примусять його й далі "закладати" – зроблять м'якотілого в'язня "кумовкою".
Не вір, не бійся, не проси. Не вір - гадаю, зрозуміло. Не бійся, - на цій твоїй слабкості слідчі будуть грати. Не проси - у відповідь на виконання твого прохання примусять виконувати їхні. 
За яку ж серйозну провину можна стати  "дірявим"? Ну ось: я ним міг стати. За що? А за те, що зуби свої золоті знімати не поспішав.
Єдиною благородною людиною в тій камері виявився... "Архітектор". Якщо мислити логічно, то йому було вигідніше, щоб їхньої сім'ї побільшало, тоді було б менше навантаження на нього. Але він... шепнув мені "не бери" і непомітно відштовхнув...
Одним із "дірявих" був юнак на ім'я Раймонд. Родом він був із Литви, а в ув'язнення потрапив із армії. Я поглянув йому в очі й чомусь подумав: - Колись він звільниться й буде активно виступати за відокремлення своєї Батьківщини від Союзу. А якщо й відвідає ненависну Росію колись, то тільки на бомбардувальнику. Вірно ж каже китайське прислів'я: "Хто сіє вітер, той пожинає бурю". 
                                                                             

[Administrator]

Пересильні камери Союзу

Далі були пересильні камери тюрем Новосибірська, Красноярська, Іркутська, Улан-Уде, - більше двох місяців ішов етапом. Довго боліла вибита щелепа. Баланду випивав, а хліб подрібнював й ковтав кусочками.
Годують на етапах та в пересильних камерах жахливо. Адміністрація проблемами етапників не переймається – сьогодні вони тут а завтра їх повезли далі. Хай там розбираються. І така логіка скрізь.
Запам'яталася пересильна камера в Улан-Уде. Зазвичай в'язні, котрі роздають їжу трішечки усім недодають баланди та каші – перестраховуються, щоб перед останньою камерою не опинитися з порожніми каструлями. Наша камера виявилася останньою отож баландьори все, що залишилось вишкрібали нам. А залишалось там чимало. І тут я вперше побачив п'яних від ситості людей.
Людина в тюрмі - бидло, а двічі бидло на етапах та у пересильних камерах. Тюрми у Росії дуже переповнені. Вентиляція, як правило, не працює, отож повітря просякнуте димом дешевих сигарет, запахами розвішеної на шнурках білизни, баланди із прокислої капусти, смородом майже постійно зайнятого "дальняка", гниючих язв та медичних мазей для їх лікування, сирості, поту, спалених під час приготування чифіру ганчірок. А ще до того від погано пропеченого чорного хліба ув'язнених постійно пучить, так що аромат у камерах специфічний. Антисанітарія сприяє розмноженню вошей, котрі кусають та у білизні гниди відкладають. Цілодобово добірна лайка, крики, зойки, регіт.
Скандально відомий молодий німець Матіас Руст, котрий приземлив свій літак у центрі Москви після відсидки здивовано запитав: "Я усе розумію, але чому мене чотири роки у туалеті тримали?"
Чому? А тюрма у нас і придумана для того, щоб люди там дуже страждали й пізніше іншим заказували туди не потрапляти. Якби в наших тюрмах було чисто, ситно, тепло і відношення як до людей (як це є за кордоном), то різні невдахи в чергу б ставали, щоб потрапити в ув'язнення й там у чистій, теплій камері від'їстись, відпочити, підлікуватись. З огляду на такий спосіб мислення можна зробити висновок: якщо у нас людині в ув'язненні добре, то це... погано. Парадоксально але логічно. Щоправда, логічно тільки у нас.
                                                                                                   

[Administrator]

"Прописка"

Кажуть, що щастя коли іншим ще гірше ніж тобі. З огляду на цю істину в'язні жорстоко знущаються над новачками. Це так звана "прописка" і слід знати, що у кожній камері знущання будуть не передбачуваними. Усі дослідити неможливо, але декотрі, гадаю, привести варто. Задають питання і за довге роздумування чи за невірну відповідь новоприбулого жорстоко б'ють. Ось для прикладу як потрібно відповідати:
- Что переступил? 
- Закон.
- Кто самый седой в хате?
- Потолок.
- Кто самый старый в хате?
-  Паук.
- За какую команду болеешь и какой сейчас счёт?
Потрібно пам'ятати номер "хати". Якщо номер камери, скажімо, 63, то рахунок буде 6:3.
- С кем драться будешь: с львом камерным или каменным? До слёз или до крови?
Потрібно сказати, що з кам'яним до сліз. Покажуть зображеного на стіні лева. Його потрібно декілька разів ударити кулаком і, послинивши палець намазати під очима - ось, мовляв, я плачу. Якщо скажеш "до крови", то мусиш бити малюнок доки на кулаку не виступить кров. А що буде коли вибереш поєдинок із камерним левом? Тоді будеш змушений битися з паханом і, в залежності від вибору, він тебе буде лупцювати доки не побачить сльози чи кров.
- Будешь член сосать или письку лизать?
Потрібно мислити логічно й відповідати швидко, тому що тугодумів досить жваво підганяють стусанами. А й, справді, де ж у чоловічій камері вони візьмуть тобі інтимний жіночий орган?.. Показують малюнок на стіні. Потрібно попросити, щоб підмили, а уже після того лизнути. Якщо пропустиш цю дрібничку, то осміють та ще й покарають за нечистоплотність. 
- Жопу дашь или мать продашь? Стусанами прискорюють відповідь: - Быстрее рожай, волчара!
Тут стандартна відповідь не проходить - відгук знати потрібно... 
- А сейчас я задам тебе задачку за дачку.
Потрібно бути дуже уважним, тому що він тобі задасть задачку і, незалежно від результату, ти пізніше будеш змушений віддати йому "дачку" (передачу з волі).
- Через заснеженное минное поле ведут следы. Как пройдёшь?
Якщо бідолаха скаже "по следам", тоді той хитрун радісно вигукне: "Все слышали!? Он сказал "после  дам!".
- Настил моста взорван, из воды торчат пуды. Как на другой берег перейдёшь?
Це вже пастка для простачків... 
Місце кожного у камерній ієрархії залежить від того як той пройшов "прописку". Важко прийдеться, якщо прийшовся "не ко двору". Воля - це коли простір та свобода вибору. В ув'язненні же скупченість та безправ'я, отож не дивно, що там люди сатаніють, сильніші  поїдають слабших, як павуки у банці. І у таких умовах люди перебувають роками! Якщо у таборі усі на виду, існує хоч якась видимість відповідальності за ув'язнених та норми зеківської поведінки, то на етапах та пересилках в'язень перебуває у підвішеному стані - за нього ніхто не відповідає і норми людської солідарності стираються зовсім.
Ось стандартна сцена. Контролери відкривають двері:
- Выходи на проверку!
В'язні поспіхом вибігають із камери, тому що контролери останніх щосили лупцюють гумовими кийками по спинах та головах.
- Становись у шеренгу по двое! Быстрее, козлы, суки, пидарасы! Всем присесть!
Всіх порахували по головах і:
- Встали! Залетай обратно у камеру!
Так само швидко в'язні забігають назад, бо по спинах та головах неповоротких знову гуляють кийки. Пізніше у камері в'язні уже самі сміються над тими незграбними невдахами котрим добряче дісталось. Як вам подобається така романтика блатного життя? Хочете скуштувати?
                                               

[Administrator]

"В неволі важко, хоча й волі, сказать по-правді не було..." (Т.Г.Шевченко)

Якщо розібратись по суті, то всі люди по ту та іншу сторону тюремної огорожі є громадянами однієї держави. Змінюються обставини і, відповідно, разом із ними наглядачі та в'язні міняються місцями. Пригадалось, як ще у полтавському таборі, на образу контролера старенький в'язень повчальним тоном докорив: "У нашій державі від тюрми та суми не зарікайся. Не смійся над моїм горем, сину, бо ще не знаєш ти своєї долі". Промовчав присоромлений наглядач - не знайшов чим заперечити.
Наші блатні прекрасно знали, що у полтавському таборі працювати в рембригаді не було "западло" отож, у кожній тюрмі усіляко принижували мене лише заради самоутвердження та розваги, але чим далі йшов етап, тим менше їх ставало. Ішов зі мною один із тих, хто кричали: "Правильно! Так ему и нада!" Та ось причепились до нього блатні й став він кандидатом у "підарасти". Подумалося: промовчав би ти, чоловіче, тоді й, можливо, зараз так би не сталося...
                                                                       

[Administrator]

Пересильна камера Улан-Уде

Чекав етапу в пересильній камері Улан-Уде й аналізував події. Запитував себе: чи розумно поступив коли вибрав тактику покори? Доходив логічного висновку: навіть якби ми, в'язні вивезені за бунт із полтавського табору виявилися однодумцями й поклялися горою стояти за справедливість то й в разі виграшу... програли. Чому? Ну, захопили б ми владу в свердловській пересильній камері. "Опустили" б пахана із його братвою, а далі що? Мусили б вибрати на звільнене місце свого а іншим довелося б грати роль братви. Цікаво інше: для простих в'язнів це мало що б змінило.
Ще одна важлива обставина: тюремний телеграф працює ідеально отож наш бунт проти відомих авторитетів досить скоро став би відомий по усіх пересилках Союзу. Далі у кожного із нас дороги розходилися отож в наступну пересильну камеру кожен із нас потрапив би один. Як би там оцінили бунт проти авторитетів здогадатись не важко. І був би кожен із нас там сам проти усіх – підтримати було б вже нікому... Повчальний приклад: у камері із усіх в'язнів свердловської пересилки чекали свого етапу лише я та чоловік, котрий там був мовчазним свідком подій. 

[Administrator]

Людське товариство миттєво розшаровується на класи

Нарешті в Улан-Уде формують етап у табір. Із кожної камери викликали по одному-два в'язні. Зібрався великий натовп незнайомих людей. І тут я спостеріг, як миттєво людське товариство розшаровується на класи. Усього декілька секунд тихо.
Аж тут: "Ты чё, сука, бык, по ногам ломишься?!" Почулися звуки ударів.
Другий голос: "Совсем расчувствовались, пидараски!" Звук удару.
Третій голос: "Правильно! А то забыли свое стойло! Получай, гад!" Звуки ударів. 
І от їх уже троє. Знайомляться. До них підходять однодумці. За хвилину бажання за рахунок інших жити ситніше та веселіше об'єднало підлих людей у вовчу зграю. Простих в'язнів набагато більше, але там кожен тремтить сам за себе. Подумалось: як же швидко у нас з'являються вожді й як же просто у нас захопити владу. Ось так, як ця сволота у камері жменька комуністів захопила владу у величезній імперії й брехнею та терором її утримує.
Новоспечений блатний підійшов до хлопця, котрий тримав зошит: - Дай чистый лист бумаги!
Той відмовився: - Здесь все листы исписаны.
Блатний вихопив зошит із рук. Вирвав декілька аркушів та й кинув бідоласі в обличчя. Вдарив кулаком у ніс, ногою - по тулубу. Просичав: - Убью на зоне, с-сука!.
Основна маса мовчки спостерігала цю сцену – кожен тремтів за власну шкуру.  Ото, - думаю, - ще в табір не прийшли, а кулак вже гуляє...
От і все – влада захоплена. Проводь масові репресії – ніхто слова проти не скаже. Жити кожному хочеться тому що...
Один із новоспечених блатних підійшов до мене: - Снимай пиджак!
Подає майже новий: - Возьми взамен этот!
Я без жалю розпрощався із піджаком - завтра у таборі цивільний одяг примусять здати на склад й видадуть в'язничне вбрання. Та все ж яка причина такого дивного обміну? Став приглядатись. Невдовзі мій піджак блатні... порвали на шматки, підпалили й стали у алюмінієвій кварті варити чифір. Виявилось: матеріал мого піджака при згорянні не дає смороду та кіптяви. Ось чому він їм знадобився.
А чому я не виступив проти беспредєлу новоявлених блатних? А вже знав тому що: сам нічого не вдієш а як почнеш збирати команду спільників то скоро нарвешся на гнилу людину, котра розкриє твої плани новоспеченим блатним. Підбіжить той блатний вже до мене. Вдарить кулаком в обличчя, додасть ногою по тулубу й просичить звичне: - Убью на зоне, с-сука!
Дивився на оте все й розумів: ніхто із основної маси в'язнів мене не підтримає - кожен хоче без зайвих проблем пережити свій термін ув'язнення.
Та я от вже був раз рипнувся проти беспредєлу комуністичної влади. І ось де я, а де ті, що мовчали... 
                                                

[Administrator]

Табір на виживання. ОВ 94/4. Бурятська АРСР. Кабанський район. Селище Видрино

Автозак заїхав у табір вночі. Я в числі перших скочив на землю. Дивлюся: стоять у ряд СППешниики (секція профілактики правопорушень). На випрасуваних мілескінових костюмах червоніють лички СПП, блищать нагрудні знаки, на котрих прізвище, ініціали та номер загону, в нагрудних кишенях по дві авторучки (особливий шик, як виявилося), чоботи сяють від світла прожектора. Ноги - на ширині плечей. В руках крутять саморобні "чётки". Обличчя самовдоволені, ситі, нахабні.
- Чё, чё, суки, проститутки, х..соски, змеи, у рот заебанки, чё вылазите, как сонные?! Быстрее вытряхивайтесь, прошмандовки! Быстрее!!
Якщо так поводить себе СПП, то що буде в бараках? Вранці переодягнули у табірний одяг. З усього того, що я віз із собою, вціліли лише черевики, але виявилося, що вони зайві - в цьому таборі ходять у чоботях.
Постригли. Переодягнули у табірний одяг. Повели у баню митися. Підганяють:
- Быстрее! Быстрее мойтесь, уроды, х..соски, шавки вонючие!..
Воду перекрили передчасно, так що дехто не встиг змити мило. Виходимо в роздягальню й бачимо: баули розкриті, одяг розкиданий, у кожного щось пропало. Спалахнула добірна лайка, погрози, прокляття.
                                                                         

[Administrator]

Карантин

       
Половину етапу відправили в карантин, іншу розподілили по загонах. Я потрапив у карантин. Підходять брудні, виснажені, побиті в'язні й жалібно благають: "Мужики, дайте хлеба для кошки".
Ага, табір до того ще й голодний. Але чому? У всіх же тюрмах та таборах харчування кожного в'язня фінансують однаково - 60 копійок в день.
В бараку заглянув у дзеркало й жахнувся: худющий, лисий, беззубий, а обличчя, втративши жир, дуже постаріло, - стало схоже на сухофрукт.
В карантин зайшов бувалий в'язень й пояснив нам, новачкам: "Вы попали в сучью, беспредельную зону. Это зона на выживание. Здесь нет правил игры, нет понятий, нет ничего святого. Здесь зэки делятся на две категории: "пацаны" и "черти". В этой зоне самый настоящий беспредел. Здесь на кума работать не западло. Западло лишь пидаром быть и голодным остаться..."
У таборі так прийнято: карантин штовхає тракторний причіп із дровами від тарного цеху до кочегарки. Довелося й мені приймати участь. Дивлюся: одні штовхають, інші прикидаються що штовхають, а декілька найнахабніших похапали палки, та й стали всіх підганяти. Чому так? Виявляється, що у таборі діє такий неписаний закон: "Не хочеш працювати сам - заставляй інших. Головне, щоб робота робилася". На практиці це означає: якщо заставлять якусь роботу робити двох, то працювати буде слабший. Якщо пошлють працювати десятьох, то троє згуртуються та й заставлять виконувати роботу слабших, а самі будуть їх матюками, кулаками, палками підганяти. У цьому таборі у відповідь на пропозицію піти один на один... лунає сміх. Ось як це відбувається на практиці. Той, із котрим ти зчепився, відволікає увагу на себе, а його партнери, підкравшись, щосили б'ють тебе ззаду. Збивають із ніг й б'ють ногами, доки не набридне. Буває, що б'ють за нізащо, розваги ради. На твоє запитання "За що?" відповідає, сміючись: "А было бы за что - совсем бы убил!"
В умовах "беспредєлу" зникають поняття честі, совісті, моралі, а виникає потреба "здавати", красти, одурювати, усіляко "крутитись", кожну ситуацію використовувати для власної вигоди. У таборі дружби нема - є холодний розрахунок: "А що я з цього буду мати?"
Звернув увагу: за словами ніхто не слідкує. Більше того - кожен старається в брудній лайці переплюнути інших. В матюках згадка Бога, нікого не дивує. А слова: "пашёл ты на х..", "пидар", "змей", "сука", "у рот заебанка" служать... нормальним способом спілкування.

[Administrator]

"Киль манда"

Штовхаємо причіп. Підходять блатні. Обличчя нахабні, злі.
-У-у-у! У-рю-рю! Киль манда!.. ( ходи сюди). 
- А чё, махнём костюмами?!
Подає якусь рвань. Шокований такими порядками, відмовляюся.
- У-у-у, с-сука! Убью!
Замахується. Я ухилився. Ухилився від одного, другого, третього. Бачу: наші хлопці вже ходять переодягнені у лахміття. Найбільш уперті - із синцями. Аж тут підійшов земляк з України й запропонував порівняно пристойний обмін. Погодився. Став схожим на інших - тоді не зачіпали.
Приходимо в кінці дня в барак карантину. Виявилось, що у кожного щось пропало. Підходжу до днювального, а він у відповідь сміється:
- Какие простыни?! У тебя чё, крыша поехала?!..
Звернув увагу на в'язнів: менша частина ходить по території табору королями - це блатні. Більша частина: худі, брудні, побиті, стомлені, злякані. Одяг на них брудний, у боковій кишені кожного алюмінієвий кухоль – не мають власних тумбочок от й носять із собою. У полтавському таборі такого не було. А тут чому так? Через декілька днів зустрів знайомих по етапу, котрі потрапили в інші загони. От декілька днів минуло а вони вже брудні, побиті, стомлені, із погаслим поглядом. Виявляється, годують дуже погано. На роботі переодягнутись нема в що. Ворочати мокрі, брудні колоди доводиться  за себе і за блатних. Не справишся - жорстоко б'ють.

[Administrator]

Праця на промзоні

 
Через тиждень із карантину перевели у третій загін. Працювали близько: розчищали територію під будівництво нової промзони. Точніше, працювали ми, а блатні відпочивали. Бригадиром у нашому загоні був порядний, розумний чоловік Москвітін. Очевидно я йому чимось сподобався -  заступався за мене. Якось під час перекуру, смачно затягнувшись цигаркою, вчив в'язнів: "Всегда поступай так, чтобы каждый кого ты встретишь в будущем не сажал "перо" в бок, а обнимал и в ресторан приглашал..."

[Administrator]

"Велика Россия! Где ты меня искать то будешь?!"

Кожен в'язень мріє вирватись на "хімію" - там живеш на волі й в'язнем вважаєшся умовно. З полтавського табору всіх щасливчиків відправляли на будови народного господарства в одне місце. Бувало під час конфлікту в'язень погрожував своєму кривдникові: "Ми ще зустрінемось на Діканці". Це діяло як холодний душ на гарячу голову. В сибірському же таборі на подібну погрозу помститись лунав сміх: "Велика Россия! Где ты меня искать то будешь?!" От і процвітав беспредєл. Пізніше мене перевели в сьомий загін, котрий працював на території табору - у тарному цеху.