"Біла Ворона": Книга Миколи Горбатюка

[Administrator]

"Сходняк"

Слід сказати, що старшина та бригадир, котрі теж були з числа засуджених, горою стояли за інтереси простих в'язнів. Як тільки назрівають непорозуміння, - вони зразу скликають "сходняк". Це збори без представників адміністрації. Усі 200 в'язнів у вихідний день зібралися у підвалі. Виставили варту. На порядку денному наболілі питання співіснування у таборі. Один зухвалець за дрібницю жорстоко побив іншого в'язня, а за це потрібно відповідати. Логічно, нахаба хитрує, оббілює себе й обливає брудом свою жертву. Але "розборки" ведуть бувалі в бувальцях, яких не проведеш, прикинувшись простачком. Як кажуть, гнилий базар у такій ситуації не проходить. І, бачу, порушникові доводиться визнати свою вину, вибачитись та понести покарання. Переходять до другого питання. Звертаються до залу:
- Дивимось телевізор й насмічуємо. Як будемо прибирати: по черзі чи платитимемо з отоварки добровольцям?
Вирішили платити. Ті, хто не мали зароблених грошей на отоварку згодилися прибирати.
- Ще що заважає нам жити? 
- Друга зміна приходить вночі з роботи і дуже шумить.
Вирішили, що всі, хто працює в другу зміну будуть поважати сон колег по бараку

[Administrator]

Обстановка у таборі дружня

Любив спостерігати за поведінкою новачків. Кожен новоприбулий широко розкритими очима спостерігає порядки у таборі. Бачить все оте й робить висновок: слід тримати себе в рамках добропорядності. "Лажа", "туфта", різні шахрайства не минають безкарно. Закони у таборі жорстокі, але справедливі: не порушиш правил співіснування - ніхто не зачепить. Забігаючи наперед, скажу: за рік перебування у таборі мене ніхто не вдарив, не надурив, не украв жодної дрібнички. Приємно вражає сама обстановка доброзичливості, взаємовиручки. Бувало, ідеш сам не свій від важких думок та переживань, аж тут зовсім чужі тобі люди кличуть:
- Земляк, ходи до нас на чай!  (Міцний чай, себто чифір, є своєрідним наркотиком: знімає сонливість, втому, збуджує, піднімає настрій.)
- А що, - питаю, - ми хіба земляки?
- Та на одній Землі живемо - значить земляки. Чого сумуєш? П'ять років "наболтали" за "порожняк"?.. Не сумуй. Тут майже всі сидять за нізащо. А строк - оглянутись не встигнеш, як промине...
Після таких слів на душі стає веселіше. Дякуєш Богові, що є ще люди, котрі можуть поспівчувати,  вміють підняти настрій своєму ближньому. Ось і мене пригощають, заспокоюють. І так тепло стає на душі від людської доброти. Іншим разом уже самому хочеться когось підтримати.
Обстановка у таборі дружня. Усі знають, у кого, коли і за яку ціну можна купити наркотики, горілку, чай, сигарети. Якщо кому-небудь украй потрібні гроші, - позичать. Боргові чи іншого виду розписки у таборі писати не прийнято - слово коштує дорого. Якщо ж боржник не віддає в обумовлений час борг, то не прийнято вимагати силою. Звертаються до блатних. Ті боржника відлупцюють, осоромлять та ще й гроші примусять повернути у встановлений ними термін.
Якщо ж виникають труднощі з поверненням боргу, то, як правило, поступають так: боржник запрошує на чай і там ввічливо просить: "У мене несподівано виникли проблеми. Якщо можеш, почекай ще. Якщо ж тобі вкрай потрібні гроші, то я в іншого перепозичу, а тобі віддам як обіцяв".

[Administrator]

"Хірург"

Декотрі в'язні серед іншого ширпотребу виготовляли та вживляли під шкірку свого дітородного органу "маслини". Що таке "маслина"? В'язень знаходить на роботі осколок товстого скла й спилює його на наждачному кругові до розміру квасолини, а потім ще довго шліфує спеціальною пастою. Процедуру вживляння виконував Анатолій, котрому хлопці жартома присвоїли "погоняло" "хірург". У призначений день "хірург" ретельно промивав "операційний стіл", мив руки, дезінфікував інструменти, демонстративно неспішно одягав білий халат та розкладав бинти, порошок стрептоциду, спиртовий настій йоду. Пацієнти ставали у чергу. Це дійство було дозволено спостерігати усім бажаючим й хлопці не пропускали нагоди розважитись. Запам'ятався здоров'як Миронов. Як тільки тільки підійшла черга знімати штани та класти своє чоловіче достоїнство на стіл під удар "скальпеля", так йому від передчуття болю стало погано. Щоб не пропустити видовище "операції" одні "доброзичливці" підхопили знепритомнілого під руки, а інші швиденько принесли води та й побризкали на бідолаху. Напівпритомного підвели до столу та підтримували під руки під час "операції". Пізніше кожен прооперований платив "хірургові" за цю процедуру дві пачки цигарок. Навіщо ж декотрі в'язні так глумляться  над своїм тілом? Пояснювали, що це для того, щоб у майбутньому доставляти більшу насолоду коханкам - "маслина" буде їх в інтимному місці так подразнювати, що ті будуть звиватись, кусатись, дряпати спину, стогнати від насолоди. З огляду на це деякі оригінали не обмежувались однією "маслиною" і завдяки цьому їхній інтимний орган своїм виглядом нагадував качан кукурудзи.

[Administrator]

Сімейник

У той час сталось так, що я подружився з Миколою Щербаковим й ми стали жити сім'єю. Ми не палили, так що отримані з дому та куплені у табірному магазині цигарки використовували як валюту для оплати своїх сімейних потреб. Микола був значно старший отож мав більший життєвий та табірний досвід. Якось він запропонував мені:
 - А давай й ми собі "маслини" вставимо.
Я подумав, що він, солідний сивочолий уже чоловік так жартує над безглуздям молодих в'язнів й відповів в тон:
- Якщо ти вставиш, то й я слідом за тобою стану в чергу до "хірурга".
 А Микола... справді, виготовив "маслину" та й уставив! Демонстративно взяв із сімейного бюджету дві пачки цигарок та й відніс "хірургові". Після того підійшов до мене й заявив:
- Пам'ятаєш свої слова?! А за "базар" відповідаєш? Там ще дві пачки цигарок залишилось, так що готуйся до "операції". У цеху я бачив чималий шматок склоблока, так що "маслина" із нього вийде, як слива. Так ти її сам виготовиш чи, може, допомогти?...
Оце так потрапив у халепу! Що робити? Став "з'їжджати з базару", "дурника вмикати", посилаючись на ті чи інші надумані причини, відтягувати час. Спочатку Микола усіляко іронізував наді мною, а потім серйозно заявив:
- Твоє щастя, що ми сімейники й тому я не винесу цю проблему із сім'ї. Якби ти, не подумавши, кому іншому таке ляпнув, то тебе силою примусили б виконати обіцяне.
 А що було б якби Микола оприлюднив нашу домовленість? Що? А хлопці своїми насмішками та підковирками так би дістали, що таки мусив був би стати в чергу до "операційного столу".

[Administrator]

Пілот червонозоряного винищувача

Сімейником "хірурга" був колишній військовий льотчик Віктор. Непоганим хлопцем він виявився: мускулисте тіло, інтелект, почуття гумору, доброрзичливість. Якось він мовчки читав листа з дому аж тут вилаявся й гірко звернувся до сусідів: "Мама он повідомляє, що мій товариш із котрим разом вчились в льотному училищі загинув в Афганістані! Як же доля нас розвела: я в тюрму потрапив, а він в Афгані смерть знайшов. Виходить так, що тюрма врятувала мене від гіршого - смерті на безглуздій чужій війні".
Віктор відбував покарання за квартирні крадіжки. Чомусь у мене склалось враження, що він навмисне "закрився" у в'язницю, щоб уникнути військових дій в Афганістані - не вірилось, що такий розумний, високооплачуваний повітряний ас може спокуситись квартирним дріб'язком. (На жаргоні "закритись" - це навмисне так учинити злочин, щоб бути спійманим й, потрапивши в ув'язнення, пережити небезпечний період.)
Чомусь подумалось тоді: от якби моя дитяча мрія стати військовим льотчиком збулась, то вишколений асами повітряного бою та зомбований політпрацівниками я би сьогодні за штурвалом червонозоряного винищувача геройствував у "гарячих точках" ради перемоги комуністичної ідеї. Пролив би на чужих землях море безневинної крові, заробив прокльони постраждалих, й, скоріше всього, розділив би долю його товариша...     

[Administrator]

Общак

 
Раз у місяць, у день отоварки блатні збирають з усіх на "общак". Це значить: якщо потрапиш у штрафний ізолятор чи в "БУР" (барак посиленого режиму), то тебе будуть "гріти", тобто засилатимуть сигарети, наркотики, горілку, чай. І всі щось дають: хто гроші, хто продукти чи сигарети.
Було й таке: після відбою вмикають світло у бараку. Заходять авторитети: "Мужики! На "критку" вивозять Вітьку (називають різвище) із 7-го отряду. Допоможіть зібрати "баул" у дорогу. Давайте тільки все "нульове".
В'язні дістають: хто натільну білизну, хто шкарпетки, інший - костюм бавовняний, ще хтось - взуття. Серед речей, зібраних у баул, можна було побачити навіть предмети гігієни, зошити та конверти - словом, усе чим багаті в'язні табору. На волі я не бачив такої взаємовиручки, як серед злочинців. Та ідеалізувати  місця позбавлення волі не варто. Природа людини в ув'язненні не поліпшується. В'язні весь вільний час діляться спогадами, обмінюються кримінальним досвідом, адресами для майбутнього ділового співробітництва, отож табір виховує злочинців. Злий робиться злішим, жорстокий - жорстокішим, добрий - пристосуванцем, циніком.
Один із блатних потрапив у халепу: йому довірили зберігати "план", призначений для підігріву БУРа та ШИЗО, а він тишком-нишком сам скурив той наркотик. Свої ж поламали на ньому дві табуретки, двічі відливали водою, а в кінці тієї екзекуції дружно помочились на негідника. Це значить, що його опустили до рівня педерастів.
Життя у таборах жорстоке: ще вчора він був блатним, а сьогодні побитий, брудний та обірваний сновигає у пошуках місця у табірній ієрархії.
Пам'ятаю, були складні випадки, коли блатні не знають, як розсудити. Тоді звертаються до "руля табору". Таким є вибраний в'язнями "злодій в законі" - чоловік, який чимало відсидів й має величезний досвід та авторитет. Його рішення остаточне й оскарженню не підлягає.

[Administrator]

Самогубство

Трагічна звістка сколихнула весь табір - самогубство. Юнак із сусіднього бараку програв у карти велику суму грошей. Обіцяв віддати, коли батьки приїдуть у призначений час на побачення. Та з волі прийшла сумна новина: батьки потрапили в аварію й мама померла. Значить, побачення не відбудеться, отож, не буде й грошей. А гроші віддавати потрібно - у таборі на сльози та благання уваги не звертають. Закон жорстокий: нема в умовлений термін грошей - розраховуйся по-іншому: підставляй свій зад та рот.
Хлопець вночі порізав собі вени. Спав він на другому ярусі "шконки" (ліжка), як кажуть, "на пальмі". Кров просочилась через товстий матрац та полилась донизу на ковдру нижнього. Той проснувся весь у крові та й здійняв ґвалт. Хлопця швидко віднесли на "больнічку", але яке там у таборі лікування... Ще дві години бідолаха пожив на цьому світі. Між ганьбою та смертю боржник обрав останнє.
А втім шанс вижити у нього таки був - міг же згорнути постіль та переселитись до підарасів. Як я вже говорив, згідно табірних законів вимагати чи взяти щось у опущених западло. От і якось вижив би... Та гордий гравець обрав інший вихід...
Виявилося, що то був той вродливий юнак, котрий у перший день  перебування у таборі так цинічно глумився над Богом та церковною службою. 
Боляче стало на душі: ніхто не навчив його страху Божого: ні батьки, ні вчителі, ні я. Відчував свою вину у тому що, побоявшись насмішок, не припинив богохульство, не застеріг його від біди.
Великим гріхом є убити себе й цим, порушивши заповідь "Не убий", піти нерозкаяним у вічність. Справа в тому, що самогубець лише думає, що убиває себе. Убиває тіло, а душа страждає, тому що забрати її може тільки Бог. Він дає життя й Він же забирає а самовбивця порушує цей закон, тому – самогубство страшний гріх, котрий ні від чого не позбавляє а лише побільшує страждання безсмертної душі.

[Administrator]

Право на отримання довгострокового побачення

Ще у перший день свого перебування у таборі довідався, що кожен в'язень раз у півроку має право на довгострокове побачення з рідними. Для цього на цілу добу виділяють кімнату, в якій два ліжка, стіл, в кінці коридору газова плитка - можна приготувати гарячого. Написав заяву й через тиждень знайшов своє прізвище у вивішеному графіку відвідувань. Побачення випадало 9 травня, на другий день Пасхи. Зрадів неймовірно: нарешті наговорюсь досхочу з рідними. Написав листа й став чекати.

[Administrator]

Он был мне больше чем родня..." (В.Висоцький)

У таборі часу для роздумів вистачає: на роботі, під час безсонних ночей на нарах чи прогулянок навколо барака все думав про дивний, карколомний поворот долі. А може, хтось мене продав? Хто? Ніхто, крім однодумця Петра, не знав моїх планів. Ніхто. А може, все-таки Петро? Та це припущення розум миттєво відкидав. Це безглуздість, - говорив мені внутрішній голос, і я йому підкорявся. Ні, ні! Ніколи цього не може бути! Він же має вищу освіту, він такий розумний, але нічого не досяг при радянській владі - живе у гуртожитку. Петро ж так хвалив Біблію та Божі заповіді, так уважно слухав мої проповіді! Він їв зі мною з однієї тарілки та спав поряд у ліжку! Як співає Володимир Висоцький: "Он был мне больше чем родня - он ел с ладони у меня!" А як же лаяв оте мерзенне КДБ та всю сатанинську комуністичну владу! Так що - ні, він на це не здатен! Він мій друг і ще й до того  справжній інтелігент!.. У душі я гордився ним: є ж ще у нас люди не затуркані остаточно брехливою пропагандою, люди, спроможні свідомо мислити та протестувати. Я потрапив за грати та його не видав, отож, можливо, він доведе наш задум до кінця... Мені навіть хотілося написати лист на адресу гуртожитку або інституту культури, в якому поплакатись на долю та серед іншого похвалитися тим, що я все-таки не видав його, - свого ліпшого друга. Хотілося та все якось руки не доходили - постійно відкладав на інший раз.

[Administrator]

Чорнокнижник

Цікавих людей у таборі вистачає. Не переставав дивуватися, як же багато хто з людей знають секрети Магії, особливо ритуал продажу своєї душі дияволові. Наслухався доволі всякого. Неймовірно: зовсім не знайомі між собою люди однаково описували ритуали договору із лукавим. Я навмисне упускаю подробиці, але, щоб уявити процес укладання угоди опишу суть. В одному випадкові майбутній слуга нечистого пише власною кров'ю три свої бажання, перев'язує чорною стрічкою й уночі викидає написане на смітник. Якщо ж вранці там того договору немає то це означає, що умови прийняті. З цього моменту характер новоспеченого слуги лукавого міняється й доля повертається у бік виконання замовлених бажань. У іншому випадкові лукавий матеріалізується у вигляді одягненого у чорне по моді ХIХ століття владного пана із тростиною в руці. В цьому випадкові договір скріплюється підписами обох сторін. Диявол зобов'язується надати своєму слузі владу над людьми а взамін вимагає, щоб той використовував ту владу на зло. Чим більше ти глумишся над Божими заповітами, тим більше тому радіє твій покровитель. Чим вище ти будеш підніматись, тим більше людей мусиш принести у жертву: масові репресії, голодомори, концтабори, газові камери, війни, богозневага, брехня і тому подібне. Та ворог Божий є істотою напрочуд лукавою - він дасть тобі бажане, дасть насолодитись вседозволеністю, життям без правил але й із тобою зіграє без правил: використає як презерватив й у момент, коли ти станеш тут йому вже непотрібним, забере до себе у пекло.
Чув від священика таку історію: Два дужих брати займались магічними дійствами. Зупинились в нерішучості в момент коли під час читання Чорної магії дійшло до підпису договору власною кров'ю. Аж тут перед ними повстав владний пан в чорному вбранні із тростиною в руці. Заявив: "Вирішуйте швидше: підписуєте чи ні?" Хлопці заціпеніли з переляку. Тоді диявол так їх тією палицею відлупцював, що живого місця не було.   
В нашому загоні "шнирем" був Нікітін Сергій, родом зі Львова. Ми довідалися, що він читав Чорну магію й закликали на чай. Попросили розповісти щось цікаве. Попивши міцного чаю, Сергій розповів, що треба зробити, щоб мати здатність красти, не боячись охорони:
- Є один день на рік, коли треба зловити чорного кота без жодної білої плями і, забивши, зварити опівночі. Потім стати перед дзеркалом, кожною кісточкою проводити по зубах й викидати, не оглядаючись, через ліве плече. За спиною в цей час буде творитися щось страшне: диявол буде всіляко спокушувати, щоб ти оглянувся. Оглянешся - помреш або здурієш й довіку будеш одержимий демонами. Там трапиться одна кістка, доторкнувшись якою до зубів, не побачиш свого обличчя в дзеркалі! Ось ця кісточка тобі й потрібна! А все, що залишилось, кидай разом із каструлею через ліве плече - воно тобі вже не знадобиться. Ритуал завершено. Маючи цю кістку, пройдеш непомітно куди завгодно. Чудо станеться не з тобою, а з очима охоронців. Сатана засліпить їм очі, - вони будуть дивитися на тебе впритул і не бачити!
Я спостерігаю за слухачами: одні вірять, інші - ні. Знав із Біблії, що Господь Бог суворо заборонив людям чаклувати, ворожити. Якщо сам Бог застерігає, значить, - це небезпечно, але людина не зважає на перестороги - задля своєї вигоди продає свою душу дияволові! Деякі он ще й хизуються своїми знаннями! Наприкінці Сергій запитав, чи вбивав хто-небудь із нас забави ради пташок, чи мочився хто на вогонь.
- Так, було, - відповідають в'язні.
- Ось ви за це й покарані. Не знаєте ви походження вогню.
- А ти, якщо такий розумний, за що сидиш?
- Я під час чаклунства допустив серйозну помилку от і покараний за це. Але нічого, це мені наука. Вийду - ще не такі діла творити буду.
У цих словах для мене не було нічого диввого. Згадалась несповна розуму сусідка, про котру ходили чутки, що та займалась магічними дійствами й з'їхала з глузду після помилки під час проведення магічних ритуалів. Одні казали, що оглянулась, інші - що відгукнулась на знайомий голос.
Довго роздумував над словами чорнокнижника: "Чудо станеться не з тобою, а з очима охоронців. Сатана засліпить їм очі, - вони будуть дивитися на тебе впритул і не бачити!" й доходив висновку, що... так воно і є! В підтвердження цього висновку пригадалась історія із збірника книг "Житія святих", котрі брав у священика почитати. Один юнак пожадав благочестиву дівчину та отримав відмову. Тоді присоромлений залицяльник попрохав чарівника, щоб той  помстився. Чарівник силами підвладних демонів вчинив так, що всі, хто дивилися на благочестиву дівчину бачили перед собою... кобилу. Тоді батьки поведи дочку у монастир. Монахи були здивовані, побачивши, що в монастир привели кобилу. Один тільки святий Макарій побачив все як воно є й силою молитов звільнив дівчину та оточуючих від чар. Пояснив, що дияволу так вчинити вдалось тому, що дівчина часто нехтувала таїнствами сповіді та причастя.
Слідом пригадалась історія, котру розповідала моя духовна наставниця – Світлана. Перед віруючим юнаком матеріалізувався диявол й наказав віддати хрестика. Той рішуче відмовився.
- Тоді я тебе покараю, - сказав диявол й розчинився у повітрі.
С того моменту юнак помітив, що люди його обминають, тикають пальцями, дивляться як на щось неймовірне.
Невдовзі поряд загальмувала "Швидка" й санітари схопили юнака, запхали у салон, повезли в психлікарню. Той здивовано: - Що я такого зробив?
Санітари у відповідь: - Ходиш вулицями міста голий!
Я не повірив би в правдивість цієї історії, якби не бачив на власні очі, як під сміх залу загіпнотизовані студенти танцювали під лише ними чуту музику, завзято зривали на сцені неіснуючі квіти, стріляли із уявної зброї у лише їм видимих ворогів, збирали "гроші" – клаптики нарізаного паперу.

[Administrator]

Побачення з рідними

Та ось настав довгоочікуваний день побачення. Рушив у бік кімнат довгострокових побачень та відповідальний офіцер повернув – примусив постригтися під нуль. Було боляче – я, стригся щомісяця отож, ясна річ, патлатим не був. Як же у нас люблять самостверджуватися принижуючи інших! Постригся.
Заходжу й бачу: приїхали мама та жінка. Привітав їх за пасхальним звичаєм тричі: "Христос Воскрес!" Відповіли тричі: "Воістину Воскрес!" Поцілувались тричі. На столі: освячені напередодні Пасха, просфора, масло, ковбаса, яйця, сир. У глечику стояла освячена на свято Водохреща вода. Сіли за стіл. Випив я свяченої води, став їсти Пасху та свячену їжу.
Мама тим часом розповідає: 
- Того вечора, коли тебе посадили в КПЗ, приїхало сім чоловік на чолі з начальником міліції. Пояснили: "Вашого сина затримали - віз крадені тканини з льонокомбінату. Ось ордер на обшук".
Таке пояснення давало їм право ритись де завгодно - шукати крадені тканини. Поперекидали весь одяг у шафах, рились у тумбочках, ліжках, лазили на горище. Цілу ніч слухали касети, котрі знайшли у твоїй кімнаті. Докоряли, що перемикач діапазонів радіоприймача зафіксований на коротких хвилях. Дивувались: "Ну що він сам один хотів вдіяти проти всесильної радянської влади?"
На щастя, до батькової кімнати, де твій отой зошит лежав, не дійшли бо, знайшовши щось у воскотопці, сказали:  "Цього досить. Закінчуємо обшук!"
Забрали три бочки бензину та шість із половиною мішків крупи. Забрали і мене - ночувала в КПЗ але вранці відпустили. Батько тієї ночі поїхав із ними й бачив як там у міліції вони ту крупу та бензин ділили - накинулись як вовки на здобич.
Пізніше приходив твій друг Петро. Приносив Андрійкові цукерки та все бідкався, що ось дожились при радянській владі до того, що вже хороших цукерок дитині немає в продажу. Жалів тебе, співчував. Усе допитувався: "Як це могло статися? Невже ви нічого не помічали? Може, він із ким дружив і той його науськав?.. Як же виручити друга? Може, ви дасте слідчим хабара? Понесіть, може, врятуємо Миколу..."
Батько каже:  - У міліції працює мій друг Павлік. Він допоможе.
На другий день Павліка звільнили. Знову твій друг приходить й ту саму пісню співає.
Батько каже:  - Ну, нічого, там у мене ще один друг є - виручить.
Назвав ім'я . Наступного дня і того звільнили.
Добрий знайомий попередив батька: "Все, що ви з тим чоловіком говорите, - усе воно в міліції на магнітофоні".
- Та я помічала, що він щось тримає та поправляє за пазухою але чомусь значення цьому не надавала. А біля будинку хтось засідав у кущах - слідкували. Усі друзі, знайомі та односельчани від нас відвернулися. Приходив тільки найкращий батьків друг Андрій. По селу пустили неймовірні чутки, в тому числі й таку, що ти мав радіостанцію - тримав зв'язок із ЦРУ. (В КДБ існував відділ дезінформації – в ЗМІ друкували брехню і через своїх агентів поширювали чутки, котрі знеславлювали непокірних людей) В газетах же нічого про тебе не писали. Приходив Петро ще, та ми не пустили його на поріг. Тоді він до Зіни в магазин став ходити. Прийде і: "Ну як же Миколі допомогти?"
У твоєї двоюрідної сестри, котра живе за стіною, несподівано залицяльник з'явився. Та такий багатий - на таксі приїздить, подарунки дарує. Та як тільки слідство закінчилось, зник так же несподівано, як і з'явився.
Пізніше виявилось, що той твій друг Петро, котрого ти так щедро пригощав та ще й додому продукти давав, має власну квартиру, жінку та дітей. Завідуюча магазину, в котрому батько працює, знає його та сім'ю їхню. Виявилося, що віз ти тоді не спирт, а звичайнісіньку воду. А брат його, Арсен, працює не на спиртозаводі, а теж у міліції.
Якось батько у міськвідділі міліції відкрив не ті двері й побачив у кабінеті за столом Петра. Так той зробив вигляд, що не впізнав батька, - встав і так ввічливо: "Ви кого шукаєте, чоловіче? Може, я чим зможу допомогти?"
Микола Сирнюк, Зінин родич, через друзів, котрі працюють у міліції, хотів заступитись за тебе, але ті йому сказали: "Там така каша заварилась... Не лізь туди, а то ще й тебе посадять".
Якби ми таке діло знали раніше, то дістали б по блату у знайомих психіатрів таку довідку, що ніякий суд би тебе не засудив. Щоправда, тоді б ти не міг керувати автомобілем, зате не перебував би в ув'язненні. Тебе заарештували, отож дати довідку заднім числом лікарі відмовились, - боялись втратити роботу та мати великі неприємності.
Пішла я до ворожки погадати на тебе. Та відразу сказала: "Йому пороблено. Поїли, поїли вашого сина, а потім таким напоїли, що він дуже блював. Підісланий чоловік довго слідкував за вашим сином, а потім продав і стільки грошей отримав, що йому років на десять вистачить. Та його теж велика бідонька чекає, але він заробив... А синові вашому дадуть п'ять років, але весь термін відбувати не буде".
- Ось ви знаєте ту Магію, - запитала я, - скажіть, чим саме напоїли мого сина?
- Вночі варять вірьовку, на котрій повісився самовбивця і над цим варивом читають закляття, тобто, закликають сатану на певну людину. Підмішують у спиртне або чай. Усі будуть пити, але зашкодить тільки тому, кому це зроблено. Та людина обов'язково виблює випите, але одна маленька крапелька все ж залишиться і цього цілком досить. З тієї пори та людина буде робити дурниці, котрих не зробить і мала дитина, але їй самій усе буде здаватись дуже розумним. І не злізе  сатана, доки не візьме своє".
- Згадай, сину, - запитала мама, - чи було таке, що вони тебе пригостили, а ти все виблював?.. А я всі церкви об'їздила - подавала в кожній на молебень за твоє здоров'я. В багатьох церквах благають Бога, щоб ти вижив, отож вір:  повернешся живим й раніше ніж присудили. Наприкінці та ворожка сказала: "Коли Ваш син звільниться то нехай негайно прийде сюди. Я йому так зроблю, що йому всюди та скрізь буде щастя отож до кінця своїх днів мене добрим словом згадувати буде". 
Випив я освячену воду, з'їв Пасху, просфору, масло, сир, пасхальні яйця-писанки, і не вмить, а повільно в моїй свідомості ніби туман став розсіюватись, полуда, пелена спадати з очей. Я отримав доступ до раніше чародійством заблокованих клітин мозку, котрі відповідають за розум, логічне мислення, пам'ять. Поволі я все пригадав і... заскреготів зубами, завив від безсилої люті! Як же мене провчили! Як же носа втерли! Я пригадав, пригадав усе!

[Administrator]

Безсонні ночі та прогулянки навколо бараку

Поволі пригадав все. Перевіряти усіляко мене стали відразу після подачі паперів на туристичну поїздку в Індію. Підсилали різних продажних людей, але жоден із них не досяг конкретного результату, тобто не виявив: збираюся я в Індію ради цікавості чи просити політичного притулку. Тоді "розколоти міцний горішок" підіслали одного з "королівської гвардії" КДБ - чорнокнижника. Прекрасно розумів, що то агент КДБ, але подумати не міг, що там працюють чорнокнижники. Регулярно слухав радіо "Свобода", але не пам'ятав жодної передачі на цю тему. Ще в шкільні роки серйозно постраждав від чаклунства, друзі пізніше були причаровані дівчатами-чарівницями але припустити не міг, що чаклунством займаються в КДБ!
Під час безсонних ночей та прогулянок навколо бараку поволі все пригадав. Цікаво, що... уже з перших секунд нашого знайомства я вів себе досить дивно. Виникло досі незвичне для мене бажання зіграти з цією сволотою в "котика й мишку". Незвична цікавість, думки: "Я ж не такий простачок, як ви думаєте... На мені, хлопці, де сядете, там і злізете... Ну чим оригінальним ви, КДБістські покидьки, мене зможете здивувати?" і тому подібні...
Незвичайний азарт охопив мене, непереборне бажання розважитись, провчити, посміятись над цим агентом КДБ. Чомусь я не послав його... куди подалі, не звільнився в той же день. З перших секунд якась невідома сила тягнула мене до нього. Він поїв мене саморобним коньяком із наркотиком, і я... покірно пив! І тоді мій язик розв'язувався, як шнурок - в мозку знімались всі гальма. Я плакався на сатанинський безбожний режим, на свою нездатність щось змінити, на байдужість народу, вивертав душу навиворіт.
Хоч якою сильною була дія наркотику та іншої приворотної гидоти, котрою мене щедро пригощали, та все ж величезним зусиллям волі примушував себе мовчати про найпотаємніші наміри, плани. Петро уважно мене слухав, - боявся пропустити хоч одне слово в рапорті своєму начальству. Комітетники з тих доносів зрозуміли, що я задумав щось грандіозне, жахливе для них і про це мовчу, недоговорюю.
Тоді вони прийняли рішення, розігравши трагікомедію, напоїти мене таким сильним чародійним варивом, щоб я повністю розкрив свої плани. До найменших дрібниць згадав як це відбувалося.
Кожному з електриків двічі на місяць випадало чергувати у відділі охорони до глибокої ночі. Мені випало чергувати в кінці травня. Петро запропонував: "Давай я почергую з тобою - хочу навчитися ремонтувати сигналізацію, так би мовити, в бойових умовах". Погодився. Нам виділили пошарпаний мікроавтобус, котрого я раніше у нашому відділі не бачив. За кермом сидів незнайомий водій, поряд - його товариш. Ми з Петром розмістилися у вантажопасажирському салоні. В кожному продмазі, в котрий ми приїздили на виклик, Петро намагався щедро пригостити мене то вином, то пивом. Я не пив - робота вимагає тверезості. Бачив, що він хвилюється, нервує: у нього руки тремтять, очі бігають. Сердився, що він мені зовсім не допомагає а чомусь нервує, переживає, думки зайняті не роботою, а чимось своїм. Розумів: за кермом та поряд не випадкові люди, а спільники й вони підключаться до гри, коли настане відповідний момент.
Мені б утекти й цим припинити гру, але якась сила, цікавість, азарт примушували залишитись, щоб побачити, що ж буде далі, який сюрприз.
Приблизно опівночі був виклик у магазин № 57, що на вулиці Горького. Ми шукали та усували несправність, а тим часом водій із товаришем загравали, залицялись до молодої вродливої продавщиці. Нарешті, несправність усунута. Петро мені довірливо: "Товариш водія закохався у продавщицю. Виявилось, що у неї сьогодні день народження. Час уже пізній. Дівчина просить підвезти її додому в Шпанів. Обіцяє могорич в честь дня народження. А потім ми підвеземо тебе до самої хати".
Наші погляди зустрілись і висока, кароока з довгим волоссям кольору стиглої пшениці красуня посміхнулася мені. Я сказав: "Поїхали!"
У Шпанові мікроавтобус зупинився біля дерев'яної хатинки, оточеної заростями бузини. В нагороду за те, що підвезли та в честь іменин, дівчина винесла пляшку самогону, стопку, а на закуску маковий рулет домашньої випічки. Усі розсілися в салоні машини.
Вони незграбно жартували та сміялись натягнуто, через силу. Я відчував усю театральність, фальшивість ситуації і тому відмовився  пити першим. Сказав жартома: "Ні, першим не буду, може, ви туди яку отруту всипали... Так що давайте, хлопці, ви."
Ті засміялись та й випили по стопці. Закусують. Жартуючи, налили дівчині, і та спокійно випила та вкусила пирога. Наливають мені стопку тієї мутної сивухи. Нюхнув і скривився від огиди -  бурячанка в далеких селах й то не буває настільки смердючою. Було противно пити, але разом із тим якось незручно перед вродливою дівчиною корчити із себе пана, котрий гидується їхньої мужицької самогонки.
Пересиливши огиду, одним ковтком випив стопку сивухи та вкусив кусок запропонованого пирога з маком.  В цю мить помітив, як усі вони радісно, торжествуюче переглянулись.
Майнула думка: - Чимось підпоїли? Але ж самі пили... Прийняли протиотруту? Але навіщо їм труїти мене?..
Ще на під'їзді до хати відчув, що мене всього вивертає. Удома блював довго й важко. Дійшов висновку: справді, ті покидьки напоїли мене якоюсь гидотою. Проклинав мерзотників останніми словами.
Вранці та вдень страшенно боліла голова, був як побитий. Після чергування той день був вихідним, але в такому стані навіть до домашньої роботи я був не здатний.
Під час безсонних ночей та прогулянок навколо бараку пригадав усі подробиці тієї трагікомедії, вловив логіку подій. Поломка в магазині та виклик були не випадковими. Також та красуня-відьма була не продавцем, а співробітницею КДБ. І те сатанинське вариво на той час досвідчений відьмак зварив особисто для мене. Та виникали питання, на котрі не знаходилось відповіді: Чому цю трагікомедію розіграли вночі, а не вдень? Дівчина була знавцем Магії і водночас грала роль приманки. Усе то так, але навіщо було Петру залучати ще двох помічників? Складалось враження, що серед них не він був головним.
І ще: мене вбивало усвідомлення того, що я... порушив своє залізне правило. Справа ось у чому. Ще в дитинстві запитав бабусю:
- Чому странніки та монашки, котрих ти пригощаєш, моляться  перед тим, як їсти?
- А тому, дитино, щоб Господь освятив їжу й питво. Якщо там і буде отрута, то після молитви вона їм не зашкодить. Ото, дитино, щоб тебе в сумнівній компанії не підпоїли, не отруїли, згадай з вірою й любов'ю Господа, й тобі не зашкодить.
І я так робив завжди. Піднявши келих, завжди згадував вголос Господа Бога: "Господи, благослови!", "Згинь нечиста сила, залишся чистий спирт!", "Да не во вред рабу Божьему Николаю чаша сия!"
Атеїстичне, безбожне товариство сприймало це як жарт, отож мій авторитет не страждав.
Я так робив завжди при найменшій підозрі. А чому тоді не зробив? Адже ж ясно усвідомлював театральність, фальшивість ситуації! Єдиний раз у житті у підозрілій ситуації забув згадати Бога! Чому? Чому? Чому? Тисячі різних думок тоді народжувались у свідомості, але... та єдино правильна думка про Бога не з'явилась! Чому? Чому? Чому?

[Administrator]

Після бійки кулаками не махають

Вовком вив та зубами скреготів від безсилої люті. Але, що вдієш - після бійки кулаками не махають. А що сталось, коли через день  вийшов на роботу? Мислення змінилось тільки стосовно Петра - моя поведінка з ним стала абсурдною, але мені здавалось, що чиню напрочуд логічно, розумно. Ніхто з оточуючих у моїй поведінці не помічав нічого дивного. Усе так, але перелом настав саме тоді - Петро став мені найліпшим другом, спільником. Це почуття можна порівняти з палким, пристрасним коханням.
Одного ранку підходить бригадир, із котрим я товаришував і довірливо каже:
- Навіщо ти дружиш із цим КДБістом? Моя жінка працює в КДБ перекладачкою отож знає цього мерзотника як облупленого!
О, як же не хочеться, щоб це було правдою! Кожна клітинка мозку кричить, протестує:  ні, ні, ні, це не так - він хороший, він справжній інтелігент!
Підійшов до Петра:
- Так ти ж агент КДБ! Жінка нашого бригадира там працює перекладачкою й знає тебе як облупленого! 
А Петро: 
- Да-а?.. Таке казала?.. І ти віриш?.. Вона мстить мені! Хотіла стати моєю коханкою та я рішуче відмовив, бо свою Ніну люблю.
І я... повірив. Повірив в оту примітивну казочку, заспокоївся та й скоро забув цей епізод

[Administrator]

"За тим же куском тоді в нього ввійшов сатана"

У християнстві є такий величний, таємничий обряд - причастя Святих Тайн. Це є дуже урочисте священнодійство. Під іконами святих під щиру молитву усієї церкви та хоровий спів священик молиться над вином та хлібом, під час водосвятного молебню у воду занурює Хрест, котрий символізує Сина Божого, розіп'ятого ради спасіння нас, грішних. Усі ми знаємо, що то звичайне вино та білий хліб, але дивовижну силу причастя набуває тільки після таїнства освячення. Приймаючи заряджене Божою енергією вино та хліб, людина причащається Божественного, приймає в себе частинку тіла та крові Господньої, Його силу, любов, енергію.                                         
Це так у церкві. А у них, чорнокнижників із держбезпеки, все було з точністю до навпаки. Опівночі творили відьомський обряд: закликаючи диявола, занурювали у самогон та варили вірьовку, на котрій повісився самовбивця. Також білий маковий рулет випікали із закляттям особисто для мене. І причастили тієї ночі... від тіла та крові диявола!!!  Я довго вовком вив та зубами скреготав, коли пригадував ту ніч.
Що ж сталося зі мною після сатанинського причастя? Раніше я часто щиро молився, до церкви ходив, а тут... А тут поволі ставав байдужим, а потім навіть думки ненависті до Бога та Його заповідей стали часто народжуватись у свідомості. Спочатку до церкви йти та Біблію читати я просто забував, а якщо мама нагадувала, то виявлялось, що той день у мене вже розписаний по хвилинах.
Наступного свята мама знову кликала до церкви. А в мені так лінь, така байдужість та сотні надуманих виправдань, щоб не йти.
Коли ж у вільний час Біблія потрапляла на очі, то знову переконливі думки: навіщо очі псувати? Та я й так усе там знаю майже напам'ять... Коли ж, пересиливши себе, й брав Святу Книгу до рук, то все прочитане здавалось мені не цікавим, скучним і я, позіхаючи, відкладав Біблію геть.
Іноді спалахувала раніше звична думка піти помолитись на своє улюблене місце. Аж тут сильніша думка руйнувала, гасила першу: А яка користь? Тільки гаяти час та повітря язиком молотити...
Давно забуті атеїстичні, богохульні анекдоти безбожної юності напрочуд ясно часто стали спливати в пам'яті. Дійсно, я почав нарікати на Бога! Нарікав так: стільки молився дома, в церкві, на зібраннях, а здоров'я як не було, так і нема... А зір хоч би для сміху на діоптрію поліпшився... Який сенс молитися Богові котрого мабуть немає? Ось комуністи ні в що не вірять і як живуть!..
Поволі байдужість переросла у зневіру, роздратування. З моменту тієї ночі, коли мене комітетники причастили від тіла та крові диявола жодного разу не ходив до церкви. Не хотілося... Більше того, якби батьки захотіли побачити мене в церкві, то їм довелося б тягнути мене силою.
Пригадувався епізод із Євангелії від Святого Івана. Під час Таємної Вечері Ісус передбачив, що один із присутніх продасть Його. Улюблений учень поцікавився: "Хто це, Господи?" Ісус же відповів: "Це той, кому, умочивши, подам Я куска". І, вмочивши куска, подав синові Симона, - Юді Іскаріотському. (Юда уже був домовився продати вчителя й Ісус зробив так лише для того, щоб прискорити процес.) І далі у тексті дуже цікава фраза: "За тим же куском тоді в нього ввійшов сатана".  Отож  мій подальший душевний стан після прийняття виготовленого комітетниками сатанинського причастя найкраще можна пояснити вищенаведеною цитатою. 
Тоді, аналізуючи свої вчинки, я добре відчував, що зі мною щось не те, і, мотаючись по кімнаті, інтенсивно шукав відповідь, думав, думав, думав. Але... логічна відповідь не народжувалась у моїй свідомості!
А вихід був! На поверхні! Поряд! В моїй кімнаті стояв глечик із свяченою водою, і під час тих роздумів мій погляд щодня сотні разів натикався на нього, але... але жодного разу не народилася думка, бажання ковтнути свяченої води. А ще краще було б піти до церкви та причаститись Святих Христових Тайн. Але де там, якась сила не допускала у свідомість такої логічної, розумної думки - відштовхувала.
Це так, але за тих 5 місяців - від моменту причастя від тіла та крові диявола до ночі арешту було три щирих молитви до Бога, але то було не з доброї волі, а за нашою приказкою "Доки не загримить - мужик не перехреститься". Загриміло добряче - відразу Бога пригадав. Усе так, але про ті молитви та обставини, котрі їх викликали пізніше.

[Administrator]

Одержимі дияволом

Колись моя духовна наставниця Світлана возила мене в монастир. Там я бачив біснуватих, котрих родичі силою заводили до храму. Під час служби їх тримали під руки, а коли підходив священик із хрестом чи кадилом, то нещасні виривались, верещали, кричали не своїми голосами. При монастирі був гуртожиток, в котрому жили люди, одержимі нечистими духами та їх родичі. Їжу їм приносили із монастирської кухні. Пригадувалась  картина: Мама привезла дорослу дочку. Очі біснуватої світились гнівом, лице було перекошене злобою, язик безперестанно сипав богохульства та лайку на оточуючих. Та все ж мамі вдалося якось трохи заспокоїти дочку. Подає просфору. Та люто вибила її із маминої руки. Тоді, за спиною дочки, мама в миску з гарячим борщем нарізала кусочків просфори та накришила білого хліба. Усе перемішала, утворилась каша. Дочка бурчала, колупаючись у мисці, але з'їла борщ.
- Ось подивіться, люди добрі, - вигукнула мама, - як нечистий не допускає до святого!
На краю порожньої миски лежали всі кусочки просфори! Справа в тому, що монахи випікають все з однієї муки, але над просфорами йде велике священнодійство, - їх освячують. Усі дивувалися: навіть здорова людина не зможе так відділити білий хліб від просфори...
Пригадувались заборонені комуністичною владою книги, котрі Світлана давала почитати. До комуністичного перевороту, при царському режимі так відрізняли справді психічно хворих від тих, на кого було наведено порчу. Хворому дають доволі солоного, а коли захоче пити, підносять на розносі 10 склянок води: 9 свяченої і 1 - звичайної. Психічно хвора людина буде брати склянки підряд й пити, доки не вгамує спрагу, а одержима злими духами безпомилково вибере склянку зі звичайною водою, а до інших не доторкнеться, або, як це частіше буває, люто перекине рознос.
Читав у Євангелії як Ісус Христос виганяв демонів з одержимих людей, але розумом цього не міг зрозуміти. Що за демони? Звідки вони беруться? Яким чином людина стає одержимою? Від отруєної їжі, інфекційним шляхом чи іншим яким чином? Ось життя дало мені відповідь на ці питання - сам після КДБістського причастя від тіла і крові диявола одержимим був. Але описав я не все - був ще один нюанс.
Кожна людина весь час думає. Так і я: їду в автобусі на роботу й дивлюсь у вікно, а розум згадує, що  робив учора, планує що робити сьогодні, а що відкласти на завтра. Під впливом побаченого за вікном у пам'яті спливають епізоди минулого, уривки мелодій, віршів і тому подібне. Це так було раніше. Аж тут помітив дивну закономірність: приїхавши на роботу, робив відкриття, що... по дорозі в автобусі нічого не думав, не планував, пам'ятаю тільки те, що бачили мої очі! Голова була порожньою, без думок!! Розум умикався лише тоді, коли хтось звертався з якимсь запитанням. Те ж саме було, коли сідав за кермо авто.  Їду, як запрограмований робот: на червоне світло світлофора гальмую, на зелене тисну педаль газу. А голова порожня - їду у потрібне місце по програмі. Розум умикався лише тоді, коли потрібно було спілкуватись з людьми або вирішувати якусь проблему. Та я помічав тоді цей феномен, але... після довгих роздумів відповіді так і не знаходилось. Ясно усвідомлював, що зі мною діється щось дивне але розум не видавав розумної програми виходу із того зомбованого стану.
Кожна людина живе турботами, проблемами - не те, що задуматись над вічним, вгору глянути ніколи. Так от виправно-трудовий табір корисний тим, що дає можливість досхочу думати, самі розумієте - часу вистачає. Можна сказати, прогулянки навколо барака дуже стимулюють мозок.
Напружував пам'ять, щоб пригадати тих двох підозрілих людей, котрі були присутніми в залі суду – їхня постава, риси обличчя ще тоді видалися чимось знайомими. Порівнював їх із своїм зрадником й інтуїція підказала відповідь: то були його батьки. Сам він, ясна річ, не міг прийти на суд – мої вже знали хто він є насправді тому що. Раз так, то він своїх батьків прислав. Мудре рішення...
Згадував усе, найменші подробиці й вовком вив, зубами скреготів. Лікті б гриз та не дістанеш...

[Administrator]

Табірні будні

Усе це цікаво але повернемося до порядків у таборі. Робота недалеко від бараків, - за стіною. Завод є філіалом полтавського електромеханічного заводу. Це означає що є всі умови та необхідні матеріали для виготовлення ширпотребу, котрий в'язні продають вільнонайманим робітникам та охоронцям. До того ж табір родичі та "подільники" добряче "гріють" грошима, горілкою, продуктами. Таким чином в багатьох є гроші, щоб купити через вільнонайманих чи охоронів продукти з волі.
Як правило, в їдальні за кожним столом відсутні троє, іноді четверо, отже, їхні порції дістаються всім бажаючим. З кухні кухарі нічого не продають - заборонено. Якщо повар продасть щось із складу, то це значить, що воно не потрапить у котел, відповідно, і в тарілку в'язня. Щось подібне виявлять - самі ж і покарають. З огляду на ці обставини каша завжди жирна та відносно густа. Звичайно, далеко не така жирна та густа, як на волі, але все ж...
Щомісяця отоварка на 9 крб. (7 крб. законних, плюс 2 крб. за виконання плану). Заробляли майже усі, тільки пенсіонери на роботу не ходили та декотрі блатні. Не хочеш працювати - сиди в бараку або прогулюйся навколо. А такі були. Каже: "Маю судову заборгованість. Усе-одно заробіток піде на її погашення. Який сенс виходити на роботу?"
Отримав посилку чи бандероль - усе твоє. Нікому ти не зобов'язаний щось давати, ніхто не буде видурювати чи відбирати силою. Ні бригадир, ні старшина  не прийдуть просити, бо це є ганьба для них. Якщо маєш владу в загоні чи авторитет, то мусиш мати й гроші на горілку, цигарки та все інше а не видурювати у "мужика" кусок сала.
Старшина, бригадир, керівник СПП та їхні приближені у  їдальні харчуються за останнім столом. Вони мають владу, й, відповідно, гроші, отож не голодні. Щоразу пропонують трудягам: "Мужики, тут у нас залишилось. Хто хоче "догнатись?" Охочі з'їсти зайву миску баланди чи каші знаходились завжди. Глузувати над ними було не прийнято - не всі ж мають гроші на купівлю продуктів із волі...
Бувало, хтось із новачків ходить по бараку й просить: "Підгоніть хто пайку хліба". Це голодний в'язень розраховує, що, можливо, у когось пайка хліба зачерствіла у тумбочці то й просить її йому подарувати. І давали у подяку за порядність - чоловік же не намагається вкрасти, а добром просить.
Коли закінчуються припаси з "отоварки", то в шлунку смокче, але мусиш терпіти або задовольнятись чорним хлібом. Так чи інакше, але виснажених у таборі не було, на смітнику ніхто не рився.
Підйом о 6:00,  відбій о 22:00. Хочеш - спи, хочеш - цілу ніч прогулюйся навколо барака - ніхто не забороняє. Баня раз у тиждень. Мийся під душем скільки захочеш. Якщо ж ти чистюля, то можеш хоч щодня митись з іншим загоном, - ніхто слова не скаже. Гігієна була такою, що в'язні не знали які ті воші на вигляд. Лаятись непристойно. Хто лайнеться, на того дивляться, як на ідіота. Хтось обов'язково глузливо запитає: "Що, дах з'їжджає?"
Життя тихе, спокійне, клімат теплий, робота близько та в теплі. Не лізь куди не слід, не кради, слідкуй за словами і строк твій швидко пролетить.

[Administrator]

У наших таборах відбувають покару бідняки

Помітив закономірність: у таборі в основному перебувають покарання незаможні люди. Чому? Учинив чоловік злочин й на нього завели справу. Як правило, в цей час батьки та родичі підкуповують чи залякують потерпілих, свідків, задобрюють правосуддя грошима та тиснуть на нього через впливових посадовців. Гроші та зв'язки у владних структурах роблять свою справу - правопорушник відбувається легким переляком або в гіршому випадку найменшим терміном ув'язнення. Маючи гроші, в таборі теж не бідує, і часто, відбувши третину терміну, іде на "будови народного господарства" ("хімію") або, відбувши половину, за "зразкову поведінку" звільняється достроково. Діти же простих смертних отримують терміни часто "на повну котушку" і "мотають строк" "від дзвінка до дзвінка".
Особливо жаль було засуджених по статті 214 КК УРСР - "трубольотів". Карколомний поворот долі й людина опиняється без житла. Без прописки не беруть на роботу, без роботи не прописують.  Безпритульні теплу пору року ще так-сяк перебивались а взимку шукали тепла у тепломагістралях. Оскільки при соціалізмі "хто не працює той не їсть", таких заарештовували й позбавляли волі за "паразитичний спосіб існування". В'язні жартували: "Жив на вулиці Любая 8. Прийшов додому. Обігрівся, поїв, задрімав. Крізь сон почув стукіт. Відкрив люк, а там... мєнт! І ось я тут".

[Administrator]

Не можемо не порушувати закон

Прибув у табір й застав напівпорожні бараки - багатьох звільнили по амністії приуроченій 60 річниці утворення СРСР. Та уже через два місяці вільні місця були заповнені новими в'язнями, а через три на "шконки" начепили третій поверх - не може наш народ не порушувати закон тому що.

[Administrator]

Ой, щось то воно буде...

А з іншого боку, навіть самі в'язні відкрито обурювались: "Серед білого дня люди у цивільному зупиняють перехожих, із магазинних черг висмикують й, показавши посвідчення КДБ, цікавляться: "Чому це Ви в робочий час не на роботі?" У кінотеатрах припиняють показ кінофільму й за тією ж схемою перевіряють глядачів. Комуністи, закручуючи гайки, поступають нерозумно - на волі працювати нікому, а вони доведених до відчаю людей відправляють в ув'язнення навіть за дрібні правопорушення. Розумна влада повинна завойовувати авторитет, добиватись, щоб народ її любив, а не боявся". Шепотілися то тут, то там: "Народ на волі озлоблений. Не до добра призведе така політика партії. Ой, щось то воно буде..."

[Administrator]

Відчуття внутрішньої свободи

Це звучить парадоксально, але ув'язнення дарує відчуття внутрішньої свободи. На волі прикидаєшся, вдаєш, що віриш партійним ідеологам, боїшся сказати зайве слово про правлячий режим. За декілька антирадянських анекдотів засуджували на три роки, за необережне слово могли добряче відлупцювати в КДБ. У ті часи був популярним анекдот: На адресу КДБ прийшов лист: "Мене не цікавить ні наша зовнішня політика, ні внутрішня. Мене цікавить лише куди поділись оселедці по 1 крб.  20 коп.?" І підпис: "Вася".  Через декілька днів надійшов другий лист: "Мене не цікавить ні наша зовнішня політика, ні внутрішня. Мене цікавить лише куди поділись пижикові шапки?" Підпис: "Вася".  Невдовзі  надійшов третій лист, у котрому вже іншим почерком було: "Мене не цікавить ні наша зовнішня політика, ні внутрішня. Мене цікавить лише куди подівся Вася?" І підпис: "жінка Васі."