"Біла Ворона": Книга Миколи Горбатюка

[Administrator]

В гостях у брата

                               
Пізніше став запрошувати мене в гості до свого брата Арсена, котрий жив за містом - в Понебелі. Хата подружжя мало чим виділялась від інших осель. Дочка закінчувала десятирічку, а синові було років десять.
Запам'яталось, що під час першого візиту на лаві лежало декілька яблук. Петро до мене напрочуд лагідно:
- Коля, пригощайся яблуками з братового саду. Вибери найкраще. Смакуй на здоров'я... 
Помітив як радісно присутні переглянулись коли я вкусив те велике смачне яблуко. В таборах часто згадував цей епізод, але тільки зараз зрозумів, що саме тоді відбувалося. Чорнокнижник вкладає яблуко в руки померлої людини і через певний час із відповідним закляттям забирає. Цей обряд відноситься до найсильнішого розділу Магії "Виклик померлих душ" і називається "яблуко примирення". Якщо пригостити ним ворога, то він перетвориться на найщирішого друга, що й, справді, сталося.
Іншого разу Петро ввічливо звернувся:
- Тут у ставках розводять рибу, а у брата скрізь друзі. Ходімо в склад, Арсен подарує тобі декілька живих рибин.
 Я погодився. У складі Арсен... поклав дві риби на вагу і, скоса на мене поглядаючи, вони обоє стали шепотітися. За звичних обставин подібне викликало б у мене огиду, але тоді під дією чаклунства мій розум був настільки затуманений, що я сприйняв цей епізод як чергове дивацтво. Що це було? В Магії є такий ритуал: потрібно на живу рибу наговорити закляття на дружбу та любов і зробити так, щоб потрібна людина її з'їла, отож, так вони тоді й зробили. Рибу ж важили для того, щоб пізніше розрахуватись із комірником.
Один візит вартий того, щоб описати детально. Того разу ми, очевидно, з'явились несподівано, бо господар послав сина до друзів позичити самогону, жінку попросив приготувати вечерю. Щоб не нудьгувати на дворі, Петро запропонував прогулятись берегом річки. За дружньою розмовою про важке життя народу минуло більше години. Сонце вже ховалося за горизонт, коли малий повернувся. Він нічого не ніс у руках, але як ми зайшли слідом, то я побачив на столі повний графин самогону. Очі бачили, але тоді розум цю інформацію не прийняв до роздумів.
Біля графина парувала яєчня із салом, товчена картопля, стояли тарілки із салатами, нарізаний хліб. Поряд на плиті у сковорідці шкварчало м'ясо.
Арсен до мене: 
- Зайди в спальню - почекай, доки м'ясо дожариться.
Зайшов. Сів на крісло. Став роздивлятись. Спальня як скрізь у селах: застелені ліжка, крісла, етажерка, столик. На стінах килими. В кутку вгорі, дві ікони в рушниках. На одній Діва Марія із Сином Божим, на другій Ісус Христос із розкритою Євангелією в котрій: "Заповідь нову даю вам: Любіть один одного".
Не встиг  роздивитись кімнату, як зайшли господарі. Арсен жартома повалив жінку на ліжко і, сміючись:
- Ах ти, курвочка, де ж ти взялась на мою голову?  Їб... у кості, горе, печінки, селезінки, серце і рот твою мать...!
Я звик чути серед нашого народу подібну добірну лайку, але... але він там ще додав: "...і Христа Бога Мать!".
І це під іконами святих!!! Мене аж пересмикнуло від почутого. Захотілось гримнути дверима та й піти геть, але... але це бажання чомусь напрочуд швидко згасло. Не пішов.
 Сьогодні розумію, чому: Вони побачили цей спалах гніву і, прочитавши пошепки чорнокнижні заговори, загіпнотизували, щоб залишився... Через декілька секунд із кухні покликав Петро й ми пішли вечеряти.
На столі добавилось смажене м'ясо та вже звична пляшечка 0,25л. того саморобного коньяку. Сьогодні я розумію, що саме тоді відбувалось: самогон вони мали свій, а сина послали до майстра відьмарських наук по те сатанинське пійло. Що ж, надійна зміна росте...
У спальню завели, щоб забавити чергового "профана" грою двох акторів, й цим дати Петру час добавити у те пійло психотропні наркотики та зарядити відповідним заговором.
Сіли за стіл. Випили по чарці самогону. Закусили. Випили по другій. Закусуючи, розмовляли, жартували. Вечеря була смачною, обстановка люб'язною. Слід знати, що слуги диявола є, на перший погляд, людьми напрочуд гостинними, привітними, доброзичливими, - вони підкреслено ввічливо роблять свою чорну справу. Їх, майстрів Магії, було троє, отож "Тріада".
Вони утрьох магічним чином нав'язали мені свою волю, тому що у свідомості виникло непереборне бажання ще й того саморобного "коньяку" випити. Пам'ятаю, як вони здивовано-радісно переглянулись, коли я сам запропонував це. Справа в тому, що я завжди п'ю щось одне, - не допускаю, щоб у шлунку утворився коктейль із спиртних напоїв. Випили по чарці. Закусили. Я запропонував ще по одній "коньяку". Господарі задоволено посміхнулися й погодилися.
Чим раніше та того пізнього вечора Петро мене пригощав? Ісус колись серед іншого сказав: (Івана 6:56) - Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому.
Там же було з точністю до навпаки: Син диявола давав мені споживати тіло своє та пити свою кров, щоб я в ньому перебував, а він в мені. От і...
Було вже досить пізно, коли ми йшли на зупинку. Петро плакався на несправедливість комуністичної влади та рабську покірність злиденного народу. Доходив висновку, що злочинно мовчати, потрібно будь-якою ціною намагатись змінити існуючий суспільно-політичний лад. Це мені було дуже близьким і тому я із радістю погоджувався.
Очевидно, він у той пізній вечір перестарався з тим "коньяком" та наїдками, тому що почуття любові, ніжності, довіри мене аж переповнювали через край. Розкриваю душу, як на сповіді, й сам собі дивуюсь: що це? Що це діється зі мною? Я ж його знаю лише три тижні. Чому ж порушую свої "табу"? Чому він мені настільки милий, любий? Чому не можу контролювати себе, зупинитись?
В пориві відвертості признався:
- Ти справжній друг, спільник! Ти єдиний, хто розуміє мене! Сам Бог послав тебе мені!
Петро аж млів від задоволення. Ще мить і я обняв би його та розчулено заплакав. (Уявляю, як би це його потішило.) Та скрипнули гальма - автобус поряд зупинився й водій відкрив двері. Там серед пасажирів було соромно виказувати свої почуття - не хотілося, щоб нас прийняли за пару закоханих "голубих" й тому мусив стримуватись.

[Administrator]

Петро у мене в гостях

Весь час нашої дружби чудово розумів, що зі мною діється щось не те, і думав весь час, але не міг ніяк зрозуміти суті проблеми та знайти єдиний логічний вихід: звернутись до Бога! В цьому стані немає нічого дивного - зараз усі жителі нашої планети усвідомлюють, що з нами діється щось не те, що дійшли до абсурду, до межі самознищення, але мало у кого народжується логічне бажання звернутись до Бога!
Петро постійно плакався на бідність та все в очі заглядав. Він магічним шляхом нав'язав мені бажання запросити його в гості. Справа в тому, що я не мав звички водити до хати друзів із роботи - за чотири роки праці не привів жодного, а його - на третій тиждень знайомства...
У нас був собака, котрий удень відсипався, а вночі охороняв хату. Так ось, Петра Рекс дуже ненавидів - рвав ланцюг, заспокоїтись не міг. (Кажуть, що звірі відчувають людей, котрі зв'язані з нечистим.)
Рекс був немолодим й, відповідно, розумним псом. Коли у двір заходив односельчанин то я говорив: "Рекс, свій!" й вірний собака розумів команду. А тоді... А тоді поведінка собаки, очі ніби докоряли: "Господарю, до тебе ж ходить диявол в людській подобі а ти дивишся й не бачиш..."
За звичних обставин я би звернув увагу на дивну поведінку пса, та от тоді...
Я щедро пригощав товариша. Давав йому із собою молоко, яйця, фрукти бо любив та жалів бідного інтелігента. Петро з апетитом їв зі мною часто із однієї миски. Брав додому гостинці й дуже дякував.
Допізна грали в шахи й розмірковували, де взяти вибухівку, детонатори та який об'єкт вибрати. Якось у пориві відвертості я запропонував: 
- А давай через твого брата дістанемо ніби для браконьєрства. 
Петро погодився та через два дні ходить дуже сумний.
Цікавлюсь:  - Що сталось?
"Друг" довірливо признався:
- Нещодавно браконьєрів "застукав" рибнагляд. Не захотіли відкупитись - полізли в бійку. Тоді рибінспектори здали бідолах КДБістам... Ті покидьки стануть розплутувати клубок і ниточка приведе до братика. Тепер доведеться вибухівку шукати самим. Але де взяти? Де?
 І пильно дивиться в очі...
Щовечора  грали в шахи та щиро розмовляли допізна. Сьогодні я розумію: він навмисне хитрував, щоб запізнитись на останній автобус й цим напроситись переночувати. Важко повірити: я радів коли мій "друг" залишався ночувати. Кожного разу жінка стелила нам разом, а сама йшла спати в іншу кімнату.
Навіщо він так вигадував? Справа в тому, що спляча людина для чорнокнижника є подарунком - можна робити все, що завгодно і, в тому числі, примусити крізь сон говорити найпотаємніше...
Вранці мама або дружина готувала сніданок. Ми вмивались, голились, снідали та йшли на автобусну зупинку.

[Administrator]

Де-жа-вю: "Продасть тебе цей чоловік і гроші перерахує"

Одного разу збирали в саду полуниці. Дивлюсь як мій друг перестрибує з рядка на рядок і у моїй свідомості виникло досить дивне відчуття. Здається, що я та він дуже-дуже давно вже жили на цій Землі. Я напружив пам'ять, щоб пригадати, що ж було, чим усе скінчилось. Якась тривога, неспокій, відчуття огиди огорнули мене. Відповідь прийшла у вигляді думки: "Продасть тебе цей чоловік і гроші перерахує". Стривожившись, я ще більш напружив пам'ять, але в цю мить Петро заговорив до мене і це відчуття зникло.

[Administrator]

Від автора такого листа слід позбавитись

Іншого разу, під дією того сатанинського коктейлю, признався другові, що нещодавно відправив на радіо "Свобода" безневинного листа, в котрому між рядками тайнописом був такий текст: "Передайте цей лист співробітникам ЦРУ.  Радянський Союз щороку втрачає сотні мільярдів народних грошей на гонку озброєнь, в тому числі ядерної зброї, котру націлює на ваші ж голови, на фінансування зарубіжних компартій, на поставку зброї комуністичним диктаторам та прокомуністичним терористам, на шпигуноманію. Невже мені пожалієте декілька шашок з електродетонаторами? Адреса акростихом у попередньому листі. Чекаю бандероль із будь-якої точки Союзу".
Петро вже вкотре головою покрутив та захоплено вигукнув: "Ну ти і па-а-арєнь!"
Пізніше виявилось: завдяки Петру той лист комітетники встигли перехопити та проявити, потримавши над вогнем.
Цілком логічно, що від автора такого листа слід позбавитись. Ось чому Петро став дуже плакатись на бідність та настирно умовляти пограбувати якийсь склад чи магазин. Переконував що, знаючи вразливі місця сигналізації, ми зможемо блискуче провести операцію і збагатитись. Це був оригінальний хід: спровокувати на злочин, щоб якнайдалі та якнайдовше заховати мене в табори...

[Administrator]

Не розрахувала людина своїх сил та й втопилась. Що тут дивного?

Як він не вмовляв та я категорично відмовлявся, бо написано "не вкради". Тоді в хід пішов інший план: запросив мене на озеро покупатись. Погодився. Досить дивним було те купання. "Друг" взяв напрокат водний велосипед й скерував його на середину озера. Несподівано під його ногою відвалилась педаль. Застережлива думка:  "Це не просто так, це знак", з'явилась у свідомості та я тоді (зараз зрозуміло чому) не придав їй значення.
Там посеред озера ми стали із того водного велосипеда ниряти. Пам'ятаю, як нервував Петро, і зараз розумію чому: чекав підмоги, щоб утопити мене але, очевидно, щось у них тоді не склалось... А що, це було б розумно: немає людини - немає проблеми.

[Administrator]

Розумна людина ніколи не стане Іудою, бо несумісні геній та злодійство

Минали дні. Наша дружба продовжувалась: Петро возив мене в гості до брата Арсена, а я його у свою чергу, до себе. Він іноді запитував: 
- Чому ти так віриш мені? А може, я агент КДБ?.
І пильно дивився в очі.
А я: - Та ніколи такого бути не може! Ти такий освічений, розумний, а живеш при нашій сатанинській владі настільки бідно. Розумна людина ніколи не стане Іудою, бо несумісні геній та злодійство.
О, яким блаженством, якою радістю світились його очі, сяяло все обличчя! Він дивився в глибину моїх очей, читав думки і торжествував перемогу - розумів, що вдалось чародійством затуманити розум, втертись у довіру, підкорити своїй волі. Відчував, що без його поради та допомоги я нічого серйозного проти правлячого режиму не вчиню.
В тих магічних книгах, котрі Петро вивчав, правдиво описані чорнокнижні ритуали та їхній результат. Усе то воно так, але там замовчано що після смерті душі чародіїв будуть вічно у пеклі мучитися. Але то таке... Хто зараз в нашому безбожному світі про це замислюється?   

[Administrator]

Відомча лікарня

В той час я страждав на лівосторонній гайморит й шукав хорошого лікаря. Петро знав про цю проблему, отож, неспроста хтось із завербованих начальством колег у довірливій розмові підкинув ідею:
- А ти звернись у нашу відомчу міліцейську поліклініку. Обладнання там нове і лікарі вищої кваліфікації...
Петро довідався, що я так і зроблю, отож, комітетники примусили лікаря поліклініки умовити мене лягти на тиждень у лікарню. Ось чому, коли я прийшов на прийом, той нервував, погляд відводив, не знав куди тремтячі руки подіти. Я погодився - хотілося відпочити від домашньої нервозності після пожежі.
Як прийнято, в перший день взяли декілька крапель крові з пальця, шприцом із вени та зробили інші аналізи. Душа в крові знаходиться, (Левит 11:17  "...бо душа тіла в крові вона...") і тому це був царський подарунок для чорнокнижників із КДБ. В палаті я лежав із дуже балакучим хворим, допізна грав в шахи із вороже проти влади настроєним черговим лікарем. Кожен із них описував наші розмови й отримував нагороду за цінну інформацію.
Душа, Ангел-охоронець ледве вловимими знаками кожного із нас попереджає про біду: на неї вказують уривки ніби випадково почутих висловів, друкованих фраз, підозрілі погляди, ніби безпричинні сум, тривога, печаль, передчуття, дивні сни. Всі знають: за збігом обставин на транспорт, котрий має потерпіти аварію, щасливчики запізнюються.
Це так, але тут було навіть більше того. Головний лікар в присутності колег вказав на мене поглядом й сказав:
- Ох, як же цьому чоловікові не пощастило!    
Головою похитав та ще й язиком прицмокнув. Це був навіть не натяк а... відкритий текст! За нормального мислення я би досить швидко зрозумів, що вже знаходжусь під контролем спецслужб й відреагував адекватно загрозі: компрометуючі матеріали у вогонь, заяву на звільнення на стіл та бігом до церкви молитися: "Господи, визволи мене від лукавого..."
 Раніше ж чув цікаву бувальщину про кмітливість та логічне мислення. У часи розгулу сталінського терору НКВСники збирались заарештувати хорошу людину. Співробітник прокуратури намічену жертву поважав, але відкрито попередити не міг - знав: за "об'єктом" стежать, листи перевіряють, телефон прослуховують. Як же попередити? Тоді працівник прокуратури зателефонував із вуличного телефону кандидатові на роль "ворога народу" й... мовчав у трубку. Після другого дзвоника передчуваючий біду розумний чоловік зрозумів, про що саме мовчанням його попереджує таємничий доброзичливець й швиденько виїхав у невідомому напрямку.
За звичних умов і мені подібного натяку було б досить, а тут... не вірив попередженням сказаним прямо в очі! Та ще крім того й керівники та офіцери нашого відділу охорони останнім часом стали до мене відноситись підозріло - дивилися як на піддослідного кролика та змовницьки переглядались. Я усе те помічав, але от розум тоді не видавав розумного пояснення.
"Друг" Петро через день-два провідував. У дворику пили отой його "коньяк" і за грою в шахи вели задушевні розмови про нестерпне життя народу та необхідність якось протестувати. Звивини мого мозку на той час уже настільки були заплутані чародійством, що не могли нормально обробляти почуту та побачену інформацію.
В день виписки запропонували... лягти на обстеження в психоневрологічний диспансер. Я весь час думав, думав, аналізував події так, що здається аж мозок закипав, але... розумної, логічної відповіді не народжувалося! Ніяк не міг зрозуміти, що це значить. Довго вагався, але все ж погодився.

[Administrator]

Психоневрологічний диспансер

Там знову взяли всі аналізи і вдруге моя душа була подарунком чорнокнижникам. "Друг" і тут провідував, передачі приносив. Знову "коньяк" та задушевні розмови за грою в шахи.
- В своё время мы подумаем и об этом! - любив він вигукувати під час обдумування чергового ходу. Тепер розумію, які він ходи та комбінації весь час обдумував.
Одного дня мене покликав "лікуючий лікар" отож Петро сів грати із іншим гравцем. Невдовзі я повернувся й став спостерігати за поєдинком на шахівниці. "Друг" у скрутній ситуації нервував, сердився, брав ходи назад. Психічно неврівноважений пацієнт грізно протестував. Атмосфера гри ставала украй напруженою. Обличчя Петра світилось гнівом, манери стали владними - очевидно він у своєму житті не звик, що йому суперечать. Пізніше до мене підійшов той пацієнт й іронічно докорив:
- Ну й друг же у тебе -  працівник КДБ!.. Пригрозив мені, що на килим до себе у кабінет викличе!
Важко повірити, але у моїй свідомості не народилось жодних негативних емоцій, підозри, страху. Навпаки - спалахнули почуття любові, ніжності, співчуття і я заспокоїв розлюченого пацієнта:
- Та який же він КДБіст!? Він учитель англійської мови в інституті культури. Це він так тебе лякав, на понт брав, бо розлютився за те, що переходжувати ти не дозволяв...
Через день "лікуючий лікар" - Юрій Рудольфович знову грайливо так, дружньо запрошує до себе в кабінет:
- Зараз ми проведемо тест на перевірку Ваших розумових здібностей. Сідайте зручно навпроти. Я буду називати першу частину речення, а Ви продовжите. Говоріть швидко, не задумуючись перше, що спаде на думку.
І посипались питання такого плану: 
- Мені часто сниться, що я ...
- Мені не подобається, коли мій батько...
- Найстрашнішим спогадом мого дитинства є...
- Я ненавиджу радянську владу за те, що ...
Та ти дивись, як хтось напрочуд розумно зіставив список питань. Зібрав свою волю і був пильним у відповідях. Нарешті, іспит закінчено.
Юрій Рудольфович відкинувся на спинку крісла:
- Ви показали дуже хороший інтелектуальний результат. Ви молодець, розумний хлопець.
Аж тут підняв і став розглядати руки... попечені кислотою. І так по-дружньому жаліється:
- Ця азотна кислота - така зараза... Он учора всі пальці попалив.
І, дивлячись на мене, тримає паузу, щоб я щось на цю тему сказав. А я думаю: "Ти дивись, навмисне руки кислотою попік, щоб викликати мене на відвертість".
Це був шок: вони знають про мої хімічні досліди! Але звідки? Де я наслідив? Де? Хто зрадив мене? Хто?..
Виходжу на подвір'я. Побачив однодумця Петра, котрий стояв і посміхався. В руках пакет - це він передачу мені приніс. Підійшов. Привітались. Я був неабияк стривожений. Поділився із другом своїм горем: 
- Як вони вийшли на мене? Де я наслідив? Де? Я ж нікому, нікому крім тебе не говорив про свої плани! Нікому, крім тебе! Але хто, хто, хто міг зрадити мене?!..
Петро пильно поглянув мені в очі:
- Може, ти думаєш, що то я?! 
- Та, ні! - твердо відповів я. Я вірю тобі, як нікому іншому! Ти справжній друг! Та не може така вчена, інтелігентна людина, як ти, бути Іудою! Геній і злодійство - несумісні!..
О, якою радістю, яким блаженством світилось його обличчя! Він весь час відчував дію в мені того сатанинського варива, бачив як же затуманений мій розум, відчував мою закоханість у нього і від цього отримував неземне задоволення, ні з чим не зрівняну насолоду.
І у цій лікарні серед хворих знайшлись "друзі". Один із них ніби випадково проговорився, що працює в кар'єрі вибухотехніком і, щоб заробити на випивку, іноді продає вибухівку браконьєрам. Звивини мого мозку були вже настільки заплутані, що я клюнув на цю примітивну приманку - попросив продати і мені та дав адресу.
Комітетники, проаналізувавши всю зібрану інформацію, дійшли логічного висновку: із цим антирадянщиком пора кінчати і, бажано, без шуму. Не вийшло втопити то є інші методи...

[Administrator]

Пляшка сухого вина

Після виписки до хати прийшов "друг". Привітав із одужанням й дістав пляшку сухого вина. Сухе вино у нашій чоловічій компанії вважалося напоєм слабаків і тому це викликало підозру. Майнула слабенька думка: вино закрите пластмасовим корком, котрий легко відкрити й засипати все, що завгодно - ось чому він вибрав цю пляшку. Але... але я не міг відмовитись - пив як загіпнотизований. Зараз розумію: це була "порча на смерть". Цілу ніч страшенно мучився - кошмари, кидало то в жар, то в холод. Вранці ледь встав з ліжка. Відчував, що помираю, але не знаходив причини. Увечері поплівся на своє улюблене місце за село й там став так щиро молитись, як ніколи раніше - благав Господа продовжити мені віку.

[antik]

Ось тут я зараз пишу: https://forum.durdom.club/viewtopic.php?f=4&t=3854
На ФУПі (Єрмачці) забанили тому що...
За що? От запитав там: Чи знає шановне панство що означає фразеологізм "Піррова перемога"?
І бан за "Поширення ворожих наративів" 
А не повинні люди знати, що означає той фразеологізм. 

[Wednesday]

Ось тут я зараз пишу: https://forum.durdom.club/viewtopic.php?f=4&t=3854
На ФУПі (Єрмачці) забанили тому що...
За що? От запитав там: Чи знає шановне панство що означає фразеологізм "Піррова перемога"?
І бан за "Поширення ворожих наративів" 
А не повинні люди знати, що означає той фразеологізм. 

Ну, ми знаємо, що Ви там пишете, але я особисто не пишу і не збираюсь.

То продовжувати публікувати Вашу книжку чи ні? В темі всьго 349 постів, але більше 16 тисяч проглядів. Навіть якщо врахувати накрутку, хтось її читає.

[antik]

Продовжувати. 

[Administrator]

Продовжувати. 

Будемо продовжувати за можливістю! А Ви заходьте і дописуйте теж за можливістю  .

[antik]

Деякі мої теми та думки можете взяти звідси: https://forum.durdom.club/viewtopic.php?f=4&t=3854

[Wednesday]

Деякі мої теми та думки можете взяти звідси: https://forum.durdom.club/viewtopic.php?f=4&t=3854

Ну, звідти постити сюди ніхто не буде, але Ви самі, звичайно ж, можете тут дописувати.