Як здавали Маріуполь

[Wednesday]

Цікава стаття про те, як відбувалася оборона Маріуполя, словами бійця Азову Святослава Сірого.

Львів'янин Святослав Сірий очолював «Національний корпус» у Львові. У перший день повномасштабної війни Росії проти України вже обороняв Маріуполь, служив артилеристом. Був поранений під час виконання бойового завдання 20 квітня 2022 року, і до виходу за наказом командування у полон – перебував у так званому, створеному самими бійцями, госпіталі на заводі «Азовсталь».



Святослав повернувся із російського полону у травні 2023 року. Бої за Маріуполь називає найважчими у його бойовому досвіді, а умови в російському полоні – нелюдськими.

Після реабілітації Сірий хоче повернутися на військову службу.

[Wednesday]

Ось що він розповідає:

– З 2015 року ви керували Цивільним корпусом «Азову», згодом «Національним корпусом», були громадським активістом у Львові. На початку 2020 були у складі «Азову», пройшовши вишкіл. У день повномасштабного нападу Росії на території України, де ви вже були?

– Пройшов базовий курс бойової підготовки і вибрав спеціальність артилериста. По суті, з 2020 року вже був при виконанні військових обов'язків і бойових завдань якраз у районі Маріуполя.

Початок повномасштабної війни застав на базі біля Маріуполя, де ми розташовувалися і звідти почався найскладніший період за життя ‒ це бої за Маріуполь, «Азовсталь», поранення, російський полон.

У нас було декілька баз в Юр'ївці і Урзуфі, це в радіусі 30 км від Маріуполя, в бік Бердянська. Ми були на базі, але вже зібрані і готові. Після того, як пролунала тривога, буквально до 30 хвилин в повному бойовому складі, бойовому порядку, з зачепленими гарматами виїхали у бік Маріуполя, щоб там організовувати оборону і зустрічати противниками.

– Коли ви зрозуміли, що ситуація стає дуже складною і не на користь українців? Що Маріуполь, очевидно, потрапить у російську окупацію?



– Маріуполь розташований так, що, в принципі, до початку повномасштабної війни було зрозуміло, що однозначно потрапить в оточення. Можливо, це буде пів оточення, можливо, це буде котел. Але розташування цього міста на Сході України є найгіршим.

Ми розглядали, що десант буде висаджуватися в Бердянську і по лінії з Волновахи і з Бердянська будуть замикати. Якщо у перші декілька днів ми не вийдемо з міста, то опинимося в повному оточенні і треба прориватися з великими втратами, важкими боями або чекати допомоги зовні.

Для нас було шокуючою новиною, це був кінець, коли ми зрозуміли, як російські війська рухаються з Кримського перешийку, тобто вони зайшли в Мелітополь буквально день-два.

Наступного дня дійшли до Бердянська, а звідти до Маріуполя ‒ 40 км по прямій, якраз через наші позиції. Для нас це був трохи шок, тому що ніхто не очікував, що там 300-400 км в бойовому порядку від Кримського перешийку можна собі спокійно проїхати і почати замикати українські підрозділи з тієї сторони. Навпаки, ми чекали допомоги від українських військ. По суті, 1 березня я зі своєю групою працював на те, щоб знищувати ворога, який був біля селища Нікольське, що 20 км від Маріуполя з запорізького напрямку.

З 2 березня російські війська вже пробували заходити в Маріуполь і починались міські бої. Це для нас було шоком, тому що така велика кількість сил противника, техніки, авіації, артилерії, всіх систем, які можуть наносити ураження, настільки швидко подолала таку відстань і намертво замкнула нас у Маріуполі.

Всім мало б бути зрозуміло, що Маріуполь залишається найважчим містом, яке знаходить 15 до 20 км від лінії фронту на той момент. За 8 років з Маріуполя повинні були зробити місто-фортецю. Якщо Маріуполь дійсно хотіли втримати, з нього мали зробити фортецю, з усіма укріпленнями, дуже ретельно підготувати у прямому сенсі, запакувати місто технікою, озброєнням, всім чим можна відбиватись. Вище командування мало про це думати у першу чергу. Але сталося не так. Місто до оборони не було підготовлене.

[Wednesday]

Пам'ятаю, як я вступав у взаємодію з підрозділами, коли ми стояли на окраїні Маріуполя, відбивали першу атаки, і у мене був перший шок, коли ми бачили, як просувається противник – Мелітополь, Херсон, Бердянськ ‒ і заходить нам у спину.

Другий шок: я зрозумів непрофесійним оком, що все дуже погано. Тому що замість того, щоб були зроблені протитанкові рови, бетонні укріплення, капоніри для гаубиць, мінометів, для того, щоб були зроблені доти для роботи танків, поробити якесь мінування і так далі... всього цього не було.

З 2 березня російські військові просто заїжджали. Якби не було цього характеру і героїзму українців, які обороняли Маріуполь, то все могло закінчити набагато швидше і набагато сумніше.

Коли вони вже заходили з правого берега безпосередньо пішими порядками, вже велика частина лівого берега була просто зрівняна артилерією, з величезними цивільними втратами. Вже тоді лежали загиблі цивільні люди по боках доріг. Ніхто цим не займався, ніхто не дивився. Багато будівель, особливо приватних будинків, було знищено і ситуація виглядала дуже складно.

[Wednesday]

Ці слова підтверджують мою особисту думку (до речі, багато пундітів так теж вважає), що південь України планувався для здачі пуйлу. Ці ж самі речі відбувалися в інших регіонах (наприклад, у Херсоні).

Нема ніякого логічного пояснення, крім вищенаведеного, чому влада за увесь цей час не підготувала місто, і чому кацапи так легко могли зайти з Криму.

Раджу прочитати інтерв"ю повністю - далі розповідь цього героїчного воїна про випробування полону і повернення додому.

[Wednesday]

Єрмачківці геть пропили залишки мізків .

За їх логікою, щоб врятувати Київ, треба було знищити Маріуполь і батальон Азов .

[Wednesday]

Український журналіст Мстислав Чернов та його колеги ризикують життям, щоб задокументувати російську облогу Маріуполя в цьому документальному фільмі FRONTLINE/AP.

Відзначений нагородами і номінований на премію Оскар® у категорії "повнометражний документальний фільм", «20 днів у Маріуполі» розповідає про те, як Чернов і його колеги з української агенції опиняються в пастці в обложеному Маріуполі, намагаючись продовжити свою роботу та документуючи звірства російського вторгнення.

Створений у партнерстві з Associated Press, фільм «20 днів у Маріуполі» був показаний на на кінофестивалі Sundance, Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі (IDFA), Шеффілдському кінофестивалі та DocEdge.

Фільм повністю викладений на Ютубі тут:

[Wednesday]

Фільм отримав британського Оскара .

[Wednesday]

Ці слова підтверджують мою особисту думку (до речі, багато пундітів так теж вважає), що південь України планувався для здачі пуйлу. Ці ж самі речі відбувалися в інших регіонах (наприклад, у Херсоні).

Нема ніякого логічного пояснення, крім вищенаведеного, чому влада за увесь цей час не підготувала місто, і чому кацапи так легко могли зайти з Криму.

Раджу прочитати інтерв"ю повністю - далі розповідь цього героїчного воїна про випробування полону і повернення додому.

Кого це називає тупою ХХХ житель зажертого Куєва - військового ЗСУ, азовця, який бачив все, що відбувалося, на власні очі?

[Wednesday]

До речі:

Але, оскільки це ж не діти та родичі Вело гинули під бомбами, Зеленський зробив все правильно!