Питання покращення роботи ЗСУ і Міністерства Оборони України

[Wednesday]

Ой, не подобається мені все це  .

Знаючи, які "генії" керують ЗСУ, і репутацію Баби Буданги, навіть не дивуюсь, читаючи оце:

"Деякі аспекти української операції, схоже, були ретельно сплановані".

А деякі не були ні ретельно, ні сплановані, чи що?? 

Боляче читати про наші втрати і той кошмар, що пережили ті, що вижили ... І це тільки те, що ми знаємо на цей момент  .

[Wednesday]

Так, більше проблем ніяких нема в ЗСУ від слова взагалі  .

[Wednesday]

Who cares? Головне - "курська республіка", гойда!

Я, звісно, не військовий стратег, але я професійний аналітик і я не бачу, how this can be sustained, знаючи, наскільки обмежені в України ресурси, особливо людські та збройні.

[Wednesday]

Поки що мої підозри стають реальністю  .

[Wednesday]

Покращення за покращенням ...

[Wednesday]

І тут теж покращення .

[Wednesday]

Повністю стаття - тут, а внизу я публікую окремі найбільш цікаві елементи. На Єрмачці ви такого, звісно ж, не прочитаєте. Це жах .

Катастрофічна ситуація, що склалась для Збройних Сил України в Донецькій області і яка станом на кінець серпня 2024 року призвела до втрати десятків населених пунктів разом з містом Торецьк та рішення влади впродовж двох тижнів евакуювати 65-тисячний Покровськ, породжує цілком закономірне запитання. Як так сталось, що Збройні Сили України, які в 2023 році претендували на статус другої армії світу й мали цілком реальний шанс відкинути російських окупантів до міжнародно визнаних кордонів країни та провести парад у Севастополі, у 2024 році щодня відступають? Чому  східний фронт, фактично, валиться і якщо досі не впав, то лише тому, що російські війська не пішли в наступ, а невеликими штурмовими групами просто видавлюють українську піхоту з позицій?

Про майбутню катастрофу автор попереджав ще в січні 2024 року, прогнозуючи, що влітку українські позиції просто не буде кому захищати. Бо з початку повномасштабної війни зі Збройних Сил України дезертирувало, щонайменше, 150 тисяч військовослужбовців, головним чином – за останні півроку. І з кожним днем темпи дезертирства наростають.

Через це на багатьох ділянках фронту замість стрільців-піхотинців у окопи направляють артилеристів. Звичайним явищем стала ситуація, коли в бліндажах на позиціях сидять командири батальйонів, бо ротних давно немає, а заступники комбатів бігають по траншеях замість взводних (бо командирів взводів також не немає) і командують кухарями, водіями й писарчуками зі штабу, якими намагаються замінити стрільців і гранатометників, що дезертирували.

На Торецькому та Покровському напрямку оборону 1 км фронту часто тримають лише 3-4 солдати. Ну, як тримають – сидять у ямі, накритій дошками (це називається «бліндаж»), ховаючись під безперервного мінометного обстрілу. Після того, як мінометна міна потрапляє у «бліндаж», 5-8 російських піхотинців, заходять на позицію – отак противник і просувається. Організувати нормальну оборону неможливо – не тому, що немає зброї, а тому, що немає людей: стрільців, кулеметників, гранатометників ...

[Wednesday]

Продовження статті

У відкритому доступі наявна тільки інформація про кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, вчинених проти встановленого порядку несення військової служби. Тим не менш, навіть та статистика, що оприлюднюється Офісом генерального прокурора, свідчить про розвал української армії, причиною якого стала, передусім, ліквідація в 2019 році військової прокуратури руками (точніше, картками для голосування) Мар'яни Безуглої та її братів і сестер по розуму.

Тільки за січень-липень 2024 року за статтями 407 (самовільне залишення військової частини) та 408 (дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилення від військової служби) зареєстровано майже 38 тисяч (точна кількість – 37839)  кримінальних проваджень. Оскільки автор дуже добре обізнаний з ситуацією, яка склалась з розслідуванням військових злочинів, то категорично запевняю, що в ЄРДР вноситься не більше третини повідомлень. Бо за домовленістю з Офісом генерального прокурора Військова служба правопорядку розіслала в усі військові частини листи з вимогою направляти повідомлення про кримінальні правопорушення, скоєні військовослужбовцями, тільки в ДБР, минаючи спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони. А в ДБР ці повідомлення вішають на цвяшок у туалеті. У зв'язку з цим зараз масовим явищем стало звернення командирів військових частин до суду з оскарженням бездіяльності слідчих ДБР, які не реєструють кримінальні провадження. Тому 38 тисяч кримінальних проваджень, зареєстрованих за перші сім місяців 2024 року, можна сміливо множити на 3.

Якщо ж скласти кількість кримінальних проваджень, зареєстрованих за ст.ст. 407, 408 КК України в 2022 році (9397) та 2023 році (24286), то виходить, що з початку повномасштабної війни станом на 1 серпня 2024 року із ЗСУ та інших військових формувань дезертирувало  мінімум 71,5 тис. військовослужбовців. Насправді, значно більше: точні дані є лише у Військової служби правопорядку, куди по кожному випадку самовільного залишення місця служби командири направляють відповідні донесення. Відтак, справжня кількість дезертирів за час повномасштабної війни вже перевищила 150 тисяч.

Збройні сили, де 300 тис. військовослужбовців перебуває на фронті, а 150 тисяч – «стали на лижі», треба називати не «армією», а якось по-інакшому. Причина масового дезертирства лежить на поверхні – достатньо зазирнути в ту ж саму статистику Офісу генпрокурора. Так, наприклад, у січні 2024 року, коли військові частини самовільно залишили щонайменше 3,5 тис. наших «сонечок», про підозру за ст.ст. 407, 408 КК України було повідомлено лише 21 особі. За перші сім місяців 2024 року з 37839  кримінальних проваджень, зареєстрованих за статтями 407, 408 КК України, про підозру повідомлено тільки в 1684 випадках, що становить 4,45%. Дезертирів ніхто не шукає, а кримінальні справи, реєстрації яких через суд домагаються командири військових частин, ніхто не розслідує. Аналогічною ситуація була й у попередні два роки. Так, у 2023 році з 24,3 тис. кримінальних проваджень щодо «лижників» про підозру було повідомлено тільки в 2410 провадженнях, тобто, менше, ніж у 10% випадків. А до суду направлено й того менше – 2035 справ.

[Wednesday]

Продовження статті

Наведу статистику військової частини, де служить автор цих рядків. Це – окремий батальйон зі штатною кількістю трохи більше 500 осіб. За час повномасштабної війни з батальйону дезертирувало 55 військовослужбовців. Батальйон є, по-своєму, унікальним – це єдина військова частина в Збройних Силах України, де по всіх випадках дезертирства за заявами командира батальйону були зареєстровані кримінальні провадження попри шалений опір ДБР. Як цього вдалось домогтись – то історія окрема, але вдалось.

Так ось, за два з половиною роки за самовільне залишення частини був засуджений лише один військовослужбовець – у нього не знайшлось грошей, щоби відкупитись від ДБР. В інших кримінальних провадженнях не проведено жодної слідчої дії, не було заведено жодної оперативно-розшукової справи категорії «Розшук», а в тих кількох випадках (мені відомі три), коли нашого дезертира знаходила поліція та приводила в Територіальне управління ДБР, розташоване у місті Києві, питання вирішувалось полюбовно: слідчий обмежувався усним зауваженням і відпускав дезертира навіть без оформлення протоколу допиту (не кажучи вже про підозру та обрання запобіжного заходу). Кажуть, подібна послуга коштує зовсім недорого і начальник Третього слідчого відділу ДБР, розташованого у місті Києві, Ярослав Льошенко та прокурор Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Артем Новов готові днями й ночами боротись з дезертирством у такий невибагливий спосіб.

При цьому, дезертири проживають у Києві за зареєстрованими адресами, влаштувались на роботу й регулярно спілкуються телефоном зі своїми колишніми колегами, розповідаючи про розцінки в столичному Теруправлінні ДБР, де в подібний спосіб «розслідується» 25 кримінальних проваджень щодо дезертирів нашої військової частини. Тому нема нічого дивного в тому, що солдат Б-й, який залишив військову частину у серпні 2023 року (кримінальне провадження №42023112340000268 від 17.10.2023), час від часу телефонує у свою колишню військову частину (бо зі списків особового складу він був торік виключений за дезертирство), глузує з тих, хто залишився вірним Військовій присязі, і закликає брати з нього приклад. Зокрема, недавно він розповідав колишнім бойовим побратимам, як його п'яного вночі за порушення комендантської години затримали поліцейські в Києві. «Пробили по базі» – ніхто не розшукує, на руках у дезертира – військовий квиток із записом про мобілізацію, тож з боку ТЦК також претензій бути не може, з тим дезертира й відпустили.

Ось до чого призвела ліквідація в Україні військової прокуратури.

[Wednesday]

Продовження статті

Хочу нагадати з якими піснями й танцями 2 січня 2020 року улюблений генпрокурор Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) Рябошапка разом зі своїм вірним Чумаком, Каськом і Трепаком оголосив про ліквідацію в Україні військової прокуратури, мотивуючи це тим, що прокурор не повинен складати присягу на вірність українському народові, бо, мовляв, це – конфлікт інтересів. Втім, цей «конфлікт інтересів» не завадив Віктору Чумаку заради пенсії в 127 тис. грн. на 16 днів стати головним військовим прокурором і впродовж 16 днів нести всі тяготи військової служби «в особливий період».

Це була ідея Андрія Богдана (пам'ятаєте такого царедворця?). В американському посольстві тоді знайшлись гроші для проведення чергової «реформи прокуратури», треба було придумати, під яку програму ці гроші могли б покласти собі в кишеню друзі Богдана (Рябошапка, Касько, Чумак, Шабунін, Лємєнов і ще з десяток пройдисвітів), тому придумали ліквідувати військову прокуратуру, а всіх прокурорів, які не подобаються недолугому генпрокуророві Рябошапці, взяти й звільнити без жодних законних підстав.

Ця афера не тільки коштувала державі сотні мільйонів гривень, які треба виплачувати незаконно звільненим, але й призвела до безладу в армії, де тепер нема кому наглядати за правопорядком і розслідувати злочини проти встановленого порядку несення військової служби.

При всіх очевидних недоліках військової прокуратури, військові прокурори були військовослужбовцями, які проходили службу за контрактом з Міністерством оборони України і які були прикомандировані до прокуратури. До того, як почалась безумна «реформа прокуратури», військовий прокурор міг зайти на територію будь-якої військової частини, витребувати документи, заслухати пояснення, тут же ж на місці ухвалити процесуальне рішення та провести слідчі дії. Уявити, що в піднаглядній військовій частині трапився випадок дезертирства й «лижника» ніхто не розшукує – геть неможливо. Такого не було й бути не могло в принципі, бо військовий прокурор сам був частиною системи ЗСУ і персонально відповідав за підтримання правопорядку в межах певного гарнізону чи регіону.

Тим більше неможливо уявити, щоби командирам військових частин доводилось судитись з органом досудового розслідування, вимагаючи зареєструвати кримінальне провадження відносно дезертира. Якби трапився бодай один такий випадок, то на найближчій колегії Міністерства оборони України головний військовий прокурор мав би блідий вигляд, після чого слідчий або прокурор, який не вніс у ЄРДР повідомлення про злочин, шукав би іншу роботу.

Втім, не тільки дезертирами переймався військовий прокурор. Саме у військову прокуратуру солдати й сержанти скаржились на порушенні законності з боку батьків-командирів – і реакція була миттєвою. Достатньо пригадати, як у лютому 2016 року на полігоні «Широкий лан» знущались з особового складу механізованої роти – упродовж трьох діб військовослужбовці не мали належного харчування, питної води й навіть достатньої кількості наметів. Не витримавши такого ставлення, 46 бійців відправились до військового прокурора в Миколаїв. Як наслідок – заступник командира військової частини з бойової підготовки полковник Валерій Залужний, який допустив такий безлад, провів 5 днів на гауптвахті, бо військовий прокурор склав на нього адмінпротокол і направив до суду. Чи можна уявити зараз якогось полковника в такому пікантному місці як гауптвахта? – Звісно, ні. Тому про належне харчування, достатню кількість питної води чи обладнані місця для ночівлі бійці тепер можуть питати хіба в Рябошапки, який живе у Франції, та Чумака, який у соцмережах розповідає, як треба правильно воювати.

[Wednesday]

Продовження статті

Коли знищували військову прокуратуру, то всі ці рябошапки й чумаки волали, що ось-ось на її місці постане військова поліція. І де вона, та поліція? Натомість розслідування військових злочинів передано в ДБР – суто цивільну установу, слідчий якої не те що не може потрапити на територію військової частини, він навіть блок-пост на дорозі в зону бойових дій не може проїхати, бо для цього треба знати пароль, який цивільній людині знати не полагається. Втім, ні в яку військову частину слідчий ДБР не поїде навіть якщо вона буде за парканом його контори – наприклад, у Першому слідчому відділі Краматорського теруправлінні ДБР, яке має розслідувати військові злочини в межах колишнього Донецького гарнізону, на одного слідчого припадає понад тисячу кримінальних проваджень. Зрозуміло, що слідчий не поїде у Львів, Вінницю чи Київ розшукувати дезертира, який «став на лижі» в Донецькій області. А тому дезертирувати можна безкарно – залишай, солдат, зброю, уїжджай додому і нічого тобі за це не буде.

Напевно, у такий ситуації на сполох мав би бити генеральний прокурор. Але Костін внаслідок чи то пологової травми, чи то вроджених вад розумового розвитку навіть не здатний осягнути масштабу проблеми. І замість того, щоби пояснювати Одному з Найвеличніших Лідерів Світу (с), що той скоро залишиться без армії, вимагає від прокурорів не втручатись у розслідування кримінальних проваджень і не реєструвати військові злочини, бо це, бачте, псує статистику. Втім, якось втручатись прокурори не мають вже навіть фізичної можливості, оскільки скорочення штатів призвело до того, що зараз на одного прокурора спеціалізованої прокуратури у сфері оборони на Сході припадає по півтори – дві тисячі кримінальних проваджень, матеріали яких жодний прокурор не здатен навіть прочитати.

Ліквідація наприкінці 2019 року військової прокуратури – то був лише перший крок на шляху до розвалу армії, зроблений командою Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) разом з організованим угрупованням професійних громадських активістів. Останні під машкарою чергової безумної «реформи» вимутили чималі гроші з посольства США, але результат став цілком очікуваним: оскільки після ліквідації військової прокуратури на жоден інший державний орган не були покладені функції підтримання правопорядку в ЗСУ та інших військових формуваннях, а розмови про створення військової поліції так і залишились розмовами, вже з осені 2022 року в Збройних Силах України розпочалось масове дезертирство. Бо навіщо служити, якщо можна не служити й за це нічого не буде?

Першочергові заходи, які після початку широкомасштабного російського вторгнення треба було вжити для відновлення правопорядку в ЗСУ, є очевидними для будь-якої людини, що розуміється на засадах державного управління:

• Відновити військову прокуратуру, наділивши її хоча б на час воєнного стану повноваженнями нагляду за дотриманням законності в ЗСУ та інших військових формуваннях;

• Визначити підслідність у кримінальних провадженнях за статтями 407 (самовільне залишення військової частини) та 408 (дезертирство) КК України за органами Національної поліції;

• Створити мережу дисциплінарних батальйонів, які задіяти для фортифікаційного обладнання ліній оборони;
• Основним видом покарання за самовільне залишення військових частин і дезертирство має бути направлення в дисциплінарний батальйон;

• На період воєнного стану наділити командирів військових частин повноваженням розглядати справи про військовій адміністративні правопорушення;

• На період воєнного стану наділити військові частини повноваженнями з виконання судових рішень у справах про  військові адміністративні правопорушення.

[Wednesday]

Продовження статті

Але люди, які розуміються на засадах державного управління, в Офісі президента не бувають – їх туди охорона не пропускає. Натомість наприкінці 2022 року, довідавшись, що  за ст. ст. 407, 408 КК України з початку широкомасштабної війни зареєстровано вже понад 9 тисяч кримінальних проваджень, Один з Найвеличніших Лідерів світу (с) наказав негайно припинити дезертирство. Для цього в Офісі Найвеличнішого не вигадали нічого кращого, як ухвалити Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» (законопроєкт №8271). Ось цей закон і став другим, після ліквідації військової юстиції, кроком на шляху до розвалу армії.

Пригадаймо, як карали військовослужбовців, що самовільно залишили частину, до того, як у цей процес втрутився Один з Найвеличніших лідерів світу (с). У випадку, якщо в умовах особливого періоду (а він в Україні запроваджений 17 березня 2014 року й триває донині) військовослужбовець, окрім солдатів-строковиків, самовільно залишив військову частину на строк до 10 діб, то він притягувався до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 172-11 КУпАП з накладанням штрафу в розмірі від 2465 грн до 4845 грн або карався арештом з утриманням на гауптвахті на строк від 7 до 10 діб. У разі незаконної відсутності військовослужбовця, окрім солдата-строковика, в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці понад 10 діб наступала кримінальна відповідальність відповідно до ч. 5 ст. 407 КК України з позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Для дезертирів, тобто військовослужбовців, які самовільно залишили свої частини саме з метою ухилення від військової служби, ст. 408 КК України передбачала позбавлення волі від 5 до 12 років. При цьому суди, здебільшого, застосовували ст. ст. 69 і 75 КК України, призначали покарання менше мінімального та звільняли від покарання з випробуванням, а військовослужбовець продовжував нести службу.

Натомість законопроєкт №8271, розроблений найкращими представниками Криворізької юридичної школи і палко підтриманий парламентською фракцією партії «Слуга народу», передбачив наступні заходи по викоріненню самовільного залишення частин військовослужбовцями в умовах воєнного стану.

По-перше, частина 4 ст. 172-11 КУпАП, яка передбачає покарання за самовільне залишення військової частини на строк до 10 діб в умовах особливого періоду було доповнена словами «крім воєнного стану». Тобто, адміністративна відповідальність за СЗЧ під час дії воєнного стана була скасована взагалі – ніяких штрафів, ніякої гауптвахти, тільки тюрма! По-друге, ч.5 ст. 407 КК України була викладена в новій редакції, яка передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 10 років за «самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці». Тобто, пропонувалось відправляти до буцегарні за самовільне залишення частини без встановлення будь-якої мінімальної часової межі – навіть якщо бійця не було на місці служби 15 хвилин.

Але й це не все – цим же ж законопроєктом №8271 вносились зміни в ст. ст. 69, 75 КК України, відповідно до яких судам заборонялось призначати особам, засудженим за самовільне залишення військових частин, покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті – тобто менше 5 років позбавлення волі, переходити до більш м'якого виду покарання, а також звільняти від відбування покарання з випробуванням.

Після того, як 27 січня 2023 року набрали чинності поправки до Кримінального кодексу України й Кодексу України про адміністративні правопорушення, внесені законопроєктом №8271, дезертирство сягнуло рівня, який став загрожувати самому існування Збройних Сил України. Якщо раніше якесь «сонечко» уходило в загул на пару днів, поверталось, отримувало адміністративний штраф і ставало до служби, то тепер повертатись не було сенсу – командир військової частини зобов'язаний був подати повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Зрозуміло, що це призвело до миттєвого колапсу – розслідувати таку кількість кримінальних проваджень неможливо. Розглянути стільки кримінальних справ українська судова система також не здатна, а судді усіляко саботували розгляд справ, бо жодний притомний носій правосуддя не відправить людину за ґрати на 5 років лише тому, що вона спізнилась на шикування на 15 хвилин.

В Офісі Президента схаменулись лише в червні 2023 року, наказавши піднаглядним народним депутатом терміново внести зміни в ст. 407 КК України, встановивши, що кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану, наступає лише у випадку, якщо такі дії тривали понад три доби (Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень» №3233-ІХ від 13.07.2023). Але при цьому законодавець не вніс відповідні зміни до частини четвертої статті 172-11 КУпАП і не повернув адміністративну відповідальність за самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби в умовах воєнного стану тривалістю до трьох діб. Це призвело лише до посилення правового безладу в питаннях несення військової служби, оскільки з 11.08.2023 самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби в умовах воєнного стану тривалістю до трьох діб без ознак дезертирства не містить ані складу адміністративного правопорушення, ані складу кримінального правопорушення. Тобто, замість посилення відповідальність за самовільне залишення військової частини, отримали протилежне – тепер за загул на строк до 3 діб на військовослужбовця очікує лише дисциплінарна відповідальність з позбавленням щомісячної премії та додаткової винагороди.

Але масове дезертирство це зупинити вже не могло. Тим більше, що після внесення Законом України № 2995-IX від 21.03.2023 змін до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини, військова служба призупиняється з дня внесення повідомлення в ЄРДР, а самі вони виключаються зі списків особового складу. Відтак, якщо «сонечко», погулявши місяць на волі, вирішило повернутись у частину (нехай навіть у статусі підозрюваного), повертатись вже нема куди, а саме «сонечко» автоматично з СЗЧ-шника перетворюється на дезертира.

Втім, найстрашніше трапиться в березні 2025 року, коли військовослужбовці, розбурхані обіцянками народних депутатів демобілізувати тих, хто відслужив в умовах воєнного стану три роки, просто складуть зброю й розійдуться по домівках.

(далі буде)

[Wednesday]

Взагалі ця стаття - чи не найкраще, що я читала в українському медіапросторі навіть не тільки за останній час, а з моменту повномасштабного вторгнення.

І вона лише доводить, що пан Бойко - не тільки журналіст і професіонал найвищого рівня, а й патріот найвищого рівня. Адже він міг просто мовчати, як це роблять майже всі. Я сподіваюсь, що в нього хороший "дах" і крута охорона.


ПС. " ... полковник Валерій Залужний, який допустив такий безлад, провів 5 днів на гауптвахті". WTF?? Ось тобі і найвеличніший полководець, лідер нації  .

[Wednesday]

І давно Крим не брали теж.

[Wednesday]

На цей раз прасувала не під Іларіонова, а під Бутусова.

Ну що сказати ... Для мене це сумний, але цілком очікуваний розвиток подій. Непрофесіоналізм українського керівництва на найвищому рівні транслюється в непрофесіоналізм на середньому і нижчому рівні. В результаті Україна програє цю війну.

Адже нічого з того, що я писала тут, не було і не буде зроблено цією владою.

[Wednesday]

Ось така вона, українська військова іліта ... Героїзм ЗСУ - це в першу чергу героїзм простих солдат і офіцерів, а не оцієї набитої, як полова, некомпетентної військової верхівки  .

"Ми єво слєпілі із всего, што било" Залужний, який профукав підготовку до повномасштабки і потім піарився з різними молодими дівками по фейсбуках невідомо для чого, про Маріуполь, так званий контрнаступ та лендліз нам невигідний я вже мовчу.

Сирський, на якому печатки нема де ставити.

І ось потужний генерал Хомчак.

[Wednesday]

Це допоможе мобілізації!

[Wednesday]

[Wednesday]

 

[Wednesday]

Ось що буваэ, коли все побудоване на кумівстві та корупції, а не на компетентності та професійній придатності. Це починається на рівні відділу, потім компанії, потім галузі, потім усієї держави  .