Записки Пасквілянтки: Боремось з Булінгом Сатирою

[Wednesday]

Так вийшло, що булінг, включаючи його віртуальну форму, став одним із моїх pet peeves, а боротьба з ним - одним із аспектів мого існування, які важливі для мене. І про булінг написано дуже багато на цьому ресурсі.

Боротися з булінгом можна по-різному. Один із методів, які використовую я - це сатира.

Визначення сатири говорить, що це гостра критика окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами. Художні засоби сатири – гротеск, пародія, сарказм, іронія в різних літературних жанрах – поезії, прозі, драматичній творчості. В образотворчому мистецтві сатирі притаманні гумористично-сатиричний малюнок, карикатура.

Я не малюю фотожаб і не створюю насмішливі відео, але я іноді відчуваю натхнення і створюю сатиричні міні-замальовки, направлені на висміювання тих, хто займається булінгом.

Тому що, перефразовуючи фразу Віктора Гюго, булі не мають влади над тими, хто над ними сміється .

В цій темі будуть зібрані мої антибулінгові "пасквілі", і я впевнена, ця тема буде регулярно доповнюватись  .

[Wednesday]

High Noon

Було вже по обіді, коли до будинку, де розташовувався Клуб, повільно підкотило авто із затонованими вікнами. Водій у фірмовому кітелі, вийшовши з машини, поважно відчинив двері для пасажирки.

І. вийшла з авто і, оглянувшись навколо, з насолодою вдихнула свіже лютневе повітря. Її темний діловий костюм та високі підбори контрастували з теплим зимовим одягом перехожих, що поспішали у своїх справах.

"Thanks and see you later!" - посміхнувшись, сказала І. водію і, уміло маневруючи між грудочками льоду на тротуарі, попрямувала до будинку. Піднявшись по сходах, вона увійшла у Клуб. Вона подивилася на смартфон – у неї було всього 15 хвилин.

У холі Клубу неприємно пахло алкоголем, тютюном і потом. У коридорі стояли вщент наповнені одноразовим посудом та об'їдками сміттєві бачки. «Чим займається менеджмент?» - подумала І. "The club has been going downhill for some time, which is sad, really". І. увійшла у банкетну залу.

Ланч був у розпалі і майже всі столики були заповнені. Відвідувачі вели жваві обговорення, стояв шум і гам.
Однак коли каблучки І. застукали по паркету банкетної зали,  у залі наступила тиша. Тіла розвернулися у напрямку І., всі очі втупилися в неї.

І. охопила поглядом залу. ЇЇ постава та великі карі очі були наповнені рішучістю.

"Ну що ж, настав час провести  розбір польотів, dot the i's and cross the t's", сказала І.  Публіка мовчала.

"Нещодавно ми всі взяли участь у цікавій дискусії", продовжила І. свою промову. "І я хочу поділитися своїми думками про те, що відбулося".

"Мене в цілому не здивувала реакція жінок. Все було очікувано, всі учасниці executed their inner scripts – навіть ті, що продемонстрували кричущу вульгарність та gutter level toxicity. Це для мене не новина, a просто черговий доказ who they really are".

"Хоча рівень безграмотності мене таки шокував" - посміхнулася І. "К-а-н-н-о-т-а-ц-і-ї?" –  проспелили напомаджені губки. "What the hell is wrong with you??"

Зупинившись на секунду, І. продовжила.

«Мене здивувала реакція чоловіків. Власне, як виявилось, чоловіків було лише двоє і це були ті, від кого я найменше чекала підтримки, над ким сама підсміювалась і,  хоч і незлобиво, але кепкувала. Тіммі і Сергій, я прошу у вас пробачення за це. І дякую за те, що ви мали мужність назвати чорне чорним, а біле – білим".

"Тепер всі, хто хоч криве слово скаже у ваш бік, матимуть справу зі мною. You have my back".

За столами нервово заворушились тіла. "Жирний Royal Flush! Толстая женщіна плачєт у акна! Cука! Фома! Беррімор!" - зашипіла блондинка у обтягуючих штанах для йоги. "Оh, behave!", пробубнів їй під вухо підтоптаного вигляду пузань у сандалях та білих шкарпетках.  "А чо? Я нічо!" - розводив руками спортивного виду чолов'яга у кросівках. "Куррва! Зонна!" - лунало від високого молодика у фірмовій майці, що підпирав стіну в кінці зали. "Штабна ссс ..." – заплітався язик у нечесаного невизначеного віку качка, що звисав над мискою з голубцями.

Проте І. не звертала уваги.

Обвівши поглядом залу і не сказавши більш нічого, І. попрямувала до виходу. За її спиною стояла мертва тиша, яку раптом порушив звук розчавлених голубців. Її авто уже чекало на вулиці.

І. поглянула у сторону Клубу.  У вікнах банкетної зали відзеркалювалось холодне зимове сонце.  На смартфоні було 12:30 – she was on time.

(С)

Disclaimer: The story, all names, characters, and incidents portrayed in this narration are fictitious. No identification with actual persons (living or deceased), places, buildings, and products is intended or should be inferred.

Вперше опубліковано 10 лютого 2021 року тут.

[Wednesday]

Барин и Крестьянка

Неказистого вида, подстарковатый плешивый хмырь, помятый и потасканный после вчерашней попойки, слегка заплетаясь, держал путь к сортиру. Завидев барина, пожилая крестьянка, перекрестившись, распростерлась перед ним.

Брезгливо морщась, хмырь наблюдал, как старуха лобызает его запыленные и измазанные присохшим навозом кирзачи.

"Граф! Ваше Сиятельство! Какое счастье, что Вы соизволили облагодетельствовать нас своим присутствием!"

"Вот ведь старая б**ть, за***ла!" - выругался себе под нос хмырь. Но, вовремя спохватившись, произнес: "Многоуважаемая Молли, ну что Вы, встаньте, встаньте!".

И, достав из кармана несколько звонких рублей, положил их в сморщенную старушечью ладошку. "Вот, благодарствую, это за Ваши труды. Когда Вы называете меня графом, сладостно моему сердцу. А когда обзываете последними словами мерзопакостного Сергея Черновцы, дак это просто очень и очень!".

Старушка забилась в поклонах, и, схватив испухшую от ежедневных возлияний руку, начала ее лобызать.

Хмырь, опять брезгливо морщась, высвободил руку и проследовал в сортир. "Ишь чего вообразили, чертовы холопы, руки барские целовать. Драть вас на псарне!", возмущался он, долго отмывая обцелованные персты французским мылом.

Вперше опубліковано 2 вересня 2023 року тут.

[Wednesday]

I Have a Dream

А взагалі I have a dream.

В Україні до влади приходить хунта військова адміністрація. Мікі Мастіфо, Гео та їх побратими, дружини і діти полеглих героїв, які не на словах, а на ділі вибороли право керувати країною, створюють свою партію, що бере управління країною під контроль.

Злочинний корумпований зелений уряд арештовано і віддано під трибунал.

З двокастовістю українського суспільства покінчено. Відміняються всі види броні і винятків щодо призову, чоловіки з інвалідністю посилаються на переатестацію незалежними комісіями, створеними із непідкупних іноземних лікарів.

Виїзд з країни повністю зупинено, іноземні паспорти автоматично канселюються. Кордони уже посилені за рахунок американської допомоги, на підходах до Тиси мінні поля, кордон не перетне навіть миша. Серед прикордонників також швидко наведено порядок. Спійманий на хабарі - значить, ідеш під військовий трибунал за законами воєнного часу.

Військова адміністрація переглядає довгі списки раніше заброньованих і починає призивати їх у відповідності з новими вимогами.

Але до ТЦК з"являються не всі ...

... У зачуханому особняку в Козині з примітивними колонами "па багатому" і тюлями в давно немитих вікнах лунає дзвінок у двері. Група військових терпляче чекає, поки їм відкриють. Але не відкриває ніхто.

Високий здоровань, сплюнувши, вибиває двері ногою у ruggedized boot велетенських берцях. Група військових заходить у приміщення і роззирається навколо.

Потертий шкіряний диван у стилі 90-х, дешевий ламінований журнальний столик і об"їдки ще на вигляд теплого шашлика на ньому потрапляють в поле зору військових. "Оце тепер так живуть українські мільйонери?" - дивується молодий воїн з блакитними, як небо, очима. "Той верескливий кабан із Великої Димерки, якого ми вчора за вухо витягнули з погреба, себе мільйонером не називав. Казав, що юрист. А там реальний пшонка-стайл - не те, що ця халупа".

Чоловіки пройшли в спальню і заглянули під велике ліжко. Під ним, жалюгідно зібгавшись у фетальній позі, лежав літній чоловік із пом"ятим після довгої пиятики обличчям і з великою проплішиною на голові.

"Будь ласка, вилізьте з-під ліжка, ми прийшли мобілізувати вас", - ввічливо сказав високий брюнет-військовий.

Чолов"яга виповз із своєї схованки і, замість того, щоб зіп"ятися на ноги, забився в істериці.

"Прошу вас, пощадітє, не прізивайтє меня! Я буду вам ноги целовать!". Чолов"яга несподівано обхопив за ноги брюнета і почав цілувати його запилені берці. Брюнет в шоці відсахнувся.

"Що ви робите? Візьміть себе в руки! Ви ж чоловік, а не істерична дама. Ви так само мусите виконати свій обов"язок захищати свою країну, як і всі інші чоловіки", - сказав блакитноокий хлопець.

Чолов"яга зіп"явся на ноги і побіг до тумбочки. Шухляда була набита товстими пачками зелених купюр.

"Вот! Возьмітє! Я нічєго нє пожалєю, вот тисячі доларов, 10 штук на каждого вас устроїт? По руках?" - чолов"яга марно намагався розіпхати пачки по кишенях бійців. Вони мовчки стояли і спостерігали це дійство, на обличчях читалася суміш здивування і огиди. Товсті пачки впали на землю.

"Что? Нє хотітє взять бабло? Да ви вабщє знаєтє, с кєм імеєте дєло? У меня знакомиє в ГенШтабє! У меня дядя депутат ГосДуми! Вы чернь, холопи, пороть би вас, скот, на псарне!"

"Пора", - сказав високий брюнет. "Підете в бусик самі чи потрібна допомога?"

Чоловік впав на землю і заколотився у припадку, виючи, як поранений звір. Двоє кремезних бійців підхопили субтильне обвисле тіло і потягли у бусик.

У будинку запанувала тиша.

На підлозі так і залишились лежати розкинуті у безладі пачки купюр. На них виднілися відбитки велетенських берців.

Вперше опубліковано 26 квітня 2024 року тут.