Зимові Етюди

[Wednesday]

Коли я була малою, зима була моєю найулюбленішою порою року.

Тому що це означало зимові канікули, Новий Рік, чарівні українські веселі свята, які починалися Різдвом, Старим Новим Роком/Василем і завершалися Водохрещем. Наша хата наповнювалася співом колядок та щедрівок, веселим гомоном гостей за щедрими на гостину столами.

Сніг, мороз та холод ніколи не лякали мене.

Моє покоління мало повну свободу і нам дозволяли гуляти самим. Я могла, вдягнувшись у чорну цегейкову шубку і теплі чобітки, проводити цілі дні на вулиці із своїми друзями, їздити на санчатах, ліпити сніговика, грати у сніжки і просто бігати чи качатися по свіжому і чистому сніжку, як ошаліле цуценя.

Моє покоління не скавчало і не жалілося на зиму. Коли ми стали школярами і мусили добиратися до школи, я пам"ятаю часи, як ми йшли пішки серед проритих тунелів, з обох боків яких були кучугури, вдвічі вищі за нас ростом. І це нікого не турбувало.

Коли запізнювався тролейбус, ми йшли додому пішки, і, дійшовши до горбочка, де залізнична колія перетинала наш шлях, просто сідали на портфелі і з"їзджали вниз.

Ми приходили додому з червоними, як яблучка, щоками, веселі і щасливі. Тому що сніг, мороз, холод, зима - це не тільки нормально, а це добре і корисно.

Я не уявляю своє життя в кліматі, де немає цього, де немає зими.

І я думаю, що зима зробила мене сильнішою.

[Wednesday]

Зима також прекрасна. Дивовижна краса засніженого пейзажу надихає.

Ось як тут.

До речі, це фотки не з лісу, а із парку в нашому місті (хоч і провінційного рівня). Фото зроблені вчора.

[Wednesday]

[Wednesday]

[Wednesday]

[Wednesday]

[Wednesday]

У нас відлига - можна сказати, просто спека  . +12 градусів було сьогодні.

Навіть пташки ошаліли від такого і радо поїдають все, що їм запропонувати:

У повітрі майже пахне весною ... але це оманливе почуття для наших країв. Весну ще чекати довго.

І через декілька днів - хоч і незначне, але похолодання. І в суботу - сніг ...

[білий хорват]

Коли я була малою, зима була моєю найулюбленішою порою року.

Тому що це означало зимові канікули, Новий Рік, чарівні українські веселі свята, які починалися Різдвом, Старим Новим Роком/Василем і завершалися Водохрещем. Наша хата наповнювалася співом колядок та щедрівок, веселим гомоном гостей за щедрими на гостину столами.

Сніг, мороз та холод ніколи не лякали мене.

Моє покоління мало повну свободу і нам дозволяли гуляти самим. Я могла, вдягнувшись у чорну цегейкову шубку і теплі чобітки, проводити цілі дні на вулиці із своїми друзями, їздити на санчатах, ліпити сніговика, грати у сніжки і просто бігати чи качатися по свіжому і чистому сніжку, як ошаліле цуценя.

Моє покоління не скавчало і не жалілося на зиму. Коли ми стали школярами і мусили добиратися до школи, я пам"ятаю часи, як ми йшли пішки серед проритих тунелів, з обох боків яких були кучугури, вдвічі вищі за нас ростом. І це нікого не турбувало.

Коли запізнювався тролейбус, ми йшли додому пішки, і, дійшовши до горбочка, де залізнична колія перетинала наш шлях, просто сідали на портфелі і з"їзджали вниз.

Ми приходили додому з червоними, як яблучка, щоками, веселі і щасливі. Тому що сніг, мороз, холод, зима - це не тільки нормально, а це добре і корисно.

Я не уявляю своє життя в кліматі, де немає цього, де немає зими.

І я думаю, що зима зробила мене сильнішою.

Тоді не було айфонів, ноутбуків, комп'ютерів.

Тоді хотілося йти на двір, щоб побачитися з друзями.

А зараз, все спілкування з друзями перевелось в фейсбук, месенджер. Навіть з ліжка вставати не треба.

[Wednesday]

Сьогодні в нас був вихідний - Family Day (День Родини). І якщо я його провела в основному перед компом та шредером (перетерла три мішки паперів, що було на моєму to-do list вже давно), то моя родина провела його більш якісно - фотопрогулявшись по березі Bow River.

Це фото зроблено телефоном через бінокль:

А це вже лебідь (так, лебідь тут посередині зими!), знятий професійною камерою із зумом:

І ще любителі скупатися зимового (хоча і відносно нехолодного) дня: