Побував я в Росії чи ...?

[Wednesday]

Роздуми про мовне питання у віршовій формі від користувача Анатоля. Оригінал звідси.

Побував я оце в Росії

Побував я оце в Росії,
Де природа берізки сіє,
Завірюха у січні віє,
І ворона про весну мріє.

Діти ковзаються із гірки
На якихось кругах з пластмаси.
Ну душі моїй було гірко.
В парк пішов. Як то кажуть - в маси.

Споглядав там народ, погоду,
Прислухався до їхньої мови.
Бо чи буде така нагода -
Побувати тут ще колись знову.

Чим живе цей народ, що за люди?
Та які перспективи країни?
І яке в них майбутнє буде?
До прогресу ідуть, чи руїни?

Що тут скажеш? Люди  як люди.
Всюди чути російську мову.
Те ж побачиш, напевне, всюди -
В Краснодарі, Курську, Ростові.

Голубів і ворон годують.
Хто вигулює діток, собак.
На гарячі напої дують.
І сміття викидають в бак.

Про своє щось говорить молодь.
Старики про дітей, онуків.
Часом чув я і інші мови,
І знайомі дитинства звуки.

[Wednesday]

Молодь вся гаваріт па русскі.
Діти також, коли юрбою.
Розіб'ються всі плани в друзки
Посварити їх між собою.

Однозначно все, жодних дилем.
Переконуюсь в цьому знов і знов.
Що не буде в них скоро мовних проблем,
Бо не буде тут інших мов.

Можна бути спокійним за їхнє завтра.
Бо єдиний народ буде, я це бачу.
І горітиме довго їх долі ватра...
Так чому не радію я, а плачу?

Побував я ото в Росії
Не зважаючи на карантини.
Не тому, що про це я мріяв -
Особисті були причини.

Де я був? Не в Москві і не в Пітері.
У столиці якогось краю.
Пошукаю у Гуглі, чи Твіттері.
Бо вже й назви його не згадаю.

Кажуть, жив тут колись якийсь народ.
Мав він ймення своє і мову.
Не вписався в Історії поворот.
І пішов в небуття. Що не ново.

Це траплялось у світі не раз і не два.
Грала роль випадковість, чи фатум.
Чи бувають секрети якісь чи дива -
Не попасти у руки кату?

[Wednesday]

Чи здолав їх підступний ворог?
Чи загинули в "братніх обіймах"?
(Перейти у Історії порох
Все ж престижніше, мабуть, на війнах).

Чи не було сміливості жити.
Чи бажання бути собою.
(Ворогів, кажуть, треба любити).
Чи не було у них героїв.

Може миру хотіли за будь-яку ціну.
Тож ціну диктував їм ворог.
І заклали в фундамент майбутнього міну.
Так і канув народ той в морок.

Бо ціною була душа народу -
Його слава, історія, мова.
Він вчинив непоправну шкоду,
Що пристав на такі умови.

Чи втомились вони від свободи.
Чи боротись за що не стало.
Бо багато було сволоти.
А довіри між ними мало.

Чи різниці не було як вулиця зветься.
Чи герої які, що у камені лиця.
Хто боровся за незалежність,
А чи їхні жорстокі вбивці.

Та соромились рідної мови.
Відрікались від свого роду.
Бо такі, бач, були умови
Для кар'єри чи нагороди.

[Wednesday]

Чи еліта була із вати,
Боягузлива і продажна.
І не було кому підняти
Цей народ на супротив відважно.

Чи й не було кого піднімати,
Бо у кожного хата скраю.
Не навчили людей відчувати
Приналежність до роду і краю.

Свою єдність із ним нероздільну
І окремість, від інших відмінність.
Дух, історію, й долю спільну.
І вбачати у цьому цінність.

Щоб знищити народ - еліта на заваді.
Не ті, хто у краю цьому жирує.
Такі будуть служити всякій владі.
Еліта нації - хто націю будує.

Ідею спільності, окремості від інших
Поширює вона в серцях народу.
Нема пріоритетів в неї більших.
І не чекає на винагороду.

Коли ідея стане не словами,
Переконанням, почуттям глибоким,
Відкриються перед народом брами.
І стануть впевненими у майбутнє кроки.

І будуватиме ця нація державу,
Яка б національні інтереси дбала.
А не була коритом на халяву
Для шахраїв. І ворогів васалом.

[Wednesday]

А головний пріоритет для націй -
Це ідентичність власну зберігати.
Не стати лиш гімном у чиїсь ср**ці,
А самостійну роль у світі грати.

В усього, що живе у цьому світі,
Самозбереження інстинкт повинен бути.
Без нього димом будеш ти на вітрі.
Розвіяним без сліду, і забутим.

Вбивати - це тепер не дуже модно.
Та ще й, мабуть, не вельми ефективно.
Хоч вбити можна де, й кого завгодно,
Навряд чи це сприйметься позитивно.

Тож краще - це купити, залякати.
(Тут не зашкодить зайва обережність).
Бо вбитий може прапором ще стати,
І символом змагань за незалежність.

Найкращий спосіб вбивств - інформаційний.
Дискредитація борця в очах загалу.
Політик ти, військовий чи цивільний,
Підозра й недовіра зроблять справу.

У шкурі ворога не варто виступати.
Навіщо наражатися на спротив?
Грай роль добродія і старшого їх брата,
Що хоче лиш добра їм, а не шкоди.

І захищає слабших, ніби Робін.
Піклується про розвиток, добробут.
Життя заможне, мир і спокій зробить.
Робота буде, і щасливий побут.

[Wednesday]

Підтримує національну їх культуру.
Пісні, і танці, і народні звички.
В мистецтві і науці - справжній гуру...
Та є один нюансик невеличкий.

Постав національне в жорсткі рамки.
І голову йому скрути в минуле.
У сало, гопаки і вишиванки.
А про своїх героїв щоб не чули.

І намалюй минулого картину,
Де всі брати бажають разом жити.
І об'єднатись знов в одну родину.
А вороги їх хочуть розсварити.

А все сучасне, нове, перспективне -
Асоціюй його зі старшим братом.
Цікаве, техногенне, ефективне,
І космос, електроніка і атом.

Тоді народ цей, майже добровільно,
Своє майбутнє, і дітей, онуків,
Відрікшись свого рідного коріння,
Віддасть у "перспективні" "брата" руки.

А допоможе в цьому лже-еліта.
Підкуплена за гроші і посади.
Як ломехуза десь посеред літа
Народ той, мов мурашник, руйнувати.

Каналами своїми їхній простір
Заповни, щоб дурманом наркотичним
Сприймати вчили їх ведучі й гості
Ворожу пропаганду некритично.

[Wednesday]

При всякій спробі опору інвазії
Кричи:"Це зазіхання на свободи,
Права людини!" Мавши на увазі
"Священне право" нищити народи.

Проштовхуй ти своїх людей угору.
Про опонентів говори, що - крезі.
Твої проекти будуть у фаворі.
Національні ж сили - в маргінезі.

А виборців, щоб мізки їм забити,
Від всіх проблем надати панацею,
І щоб нічого не міняв їх вибір -
Розваж "нанайських хлопчиків борнею".

Організуй національні рухи
Для їх дискредитації й контролю.
Щоби змішати і котлети й мухи -
До правильних ідей додати гною.

В чому сила народу? У кількості?
Може в якості? Чи у єдності?
В самобутності, чи всеїдності?
Прагматизмі, бунтарстві, покірності?

Щоби бути сильним народом,
Чи усі це, не певен, знають.
Треба перш за все бути народом,
А не тими, що хата скраю.

Ну а може й не були вони народом.
Просто жили окремі люди.
З хутірцем своїм, чи городом.
Не розбійники, не іуди.

[Wednesday]

І у кожного хата скраю.
І садочок побіля хати.
Ні до кого діла не маю,
І нічого не хочу знати...

Якщо стали покірно під білий стяг,
Навіть і не малі народи,
Побувавши в Історії у гостях,
Кануть в Лету, чи Стікса води.

Щоб не згубитись в просторі і часі,
Не втратити душі своєї й хати,
Не розчинитись у народів масі -
Народ повинен нацією стати.

Бо нація - єдиний організм.
З своїм інстинктом до самозбереження.
І здатна ворогам сказати: - Ні!
На зазіхання, утиски, обмеження.

У світі, де існують інші нації,
Лиш нація бо здатна виживати.
Не розчинитись десь у сірій мряці,
Для інших націй матер'ялом стати.

Кажуть, нації як вмирають,
Спершу в них віднімає мову.
Все це так, та раніш втрачають
Сенс життя. Наче кінь підкову.

Що потрібно народу, щоб жити був сенс?
Може хліба й видовищ? Від цього ж не верне.
Ну жратва, випивон, кінушки і секс...
Чи  іти до зірок, долаючи терни?

[Wednesday]

Якщо кажуть, щоб спершу народ накормити,
А поглянути вгору, у даль не на часі.
То не буде такий народ ні ситим,
Й на майбутнє не матиме жодних шансів.

Спільнота, що сформована ідеєю,
Живе не хлібом - вірою і мрією.
Вона згасає, коли гасне мрія.
І помирає разом із надією.

Їй необхідні як вода й повітря
Не хліб, не сало, ковбаса й півлітра.

Високі мрії і амбітні плани,
І перспективи розвитку і росту.
І навіть легкі, не смертельні рани.
(Найкраще свято, кажуть, після посту).

І перемоги в чомусь, і поразки.
(Жага реваншу теж велика сила).
І це усім відомо не із казки.
Росте ж трава, коли її скосили.

(Звичайно, якщо корені лишились).

В тебе сильний, підступний був ворог.
Який зжер вже багато народів.
І тебе перетер на порох.
Перетравить й всього при нагоді.

[Wednesday]

Та давала й тобі доля шанси.
Проміняв їх на хмільне пійло.
Ти протринькав її аванси.
Й повернувся у звичне стійло.

Сам собі підписав ти вирок.
Виконання його було скорим.
Кат уже опустив сокиру,
А попи відспівали хором.

Почивай, як то кажуть, з миром.
Хоч по правді - то біль і сором.

Побував я ото в Росії.
Десь у розпалі пандемії.
Не про це я, звичайно, мріяв.
Але маємо те, що є.

Де я був? Не в Москві і не в Пітері.
У столиці якогось краю.
Постиралися з пам'яті літери
Вже і назви його не згадаю.

Так і дав би собі по пиці.
Бо на пам'ять приходить - "повія".
Пам'ятаю лиш назву столиці -
Кієв.